Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 січня 2020 р. Справа№200/12358/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 область рнокпп: НОМЕР_1 ) до Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місце знаходження: вул. Тітова, буд. 72-А, смт. Мангуш, Мангушський район, Донецька область, код ЄДРПОУ: 42171919) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , 18 жовтня 2019 ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся з позовною завою до Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про:
- визнання дії Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах;
- зобов'язання Мангушське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії. Позивачу було відмовлено в призначені пенсії у зв'язку з ненадання останнім довідок на підтвердження пільгового характеру роботи та наказів про проведення і підсумки атестації робочих місць.
Позивач вважає дії відповідача щодо не зарахування стажу роботи протиправними та такими, що порушують його конституційні права, оскільки в трудовій книжці позивача наявні всі необхідні записи для призначення пільгової пенсії, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.
Представник відповідача до суду надавав кілька відзивів,16 січня 2020 року надав відзив, відповідно до якого пояснював, які саме періоди були не враховані відповідачем для призначення пенсії позивачу. Також зазначив, що не зараховано вказані позивачем періоди роботи, оскільки на виконання вимог п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України позивачем не надано пільгові довідки, довідки про атестацію робочих місць.
У зв'язку з чим, представник УПФ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 08 листопада 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
09 грудня 2019 року ухвалою суду вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження. Продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів. Призначено підготовче засідання на 15 січня 2020 року.
Ухвалою суду від 15 січня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 30 січня 2020 року.
Позивач та представник відповідача до судового засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення повідомленні належним чином.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , 31 жовтня 2019 року звернувся до управління відповідача з завою для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Мангушського об'єднаного управління ПФУ в Донецькій області № 21 від 01.11.2019 року відмовлено в призначені пенсії ОСОБА_1 . Відмова обґрунтована тим, що згідно записів трудової книжки заявник має стаж роботи на посаді горнорабочого з ремонту горних виработок при повній зайнятості робочого дня, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, але він не надав довідки, які підтверджують пільговий характер роботи та накази про проведення і підсумки атестації робочих місць, що є обов'язковою умовою згідно пенсійного законодавства України.
У відзиві відповідач надав пояснення, відповідно до яких позивачу не зараховано період роботи:
- на ш/у «Петровське» з 16.12.1988 року по 19.04.1989 року, на підставі довідки № 319 від 04.09.2019 року;
- у вагонному депо Ясинувата Державного підприємства «Донецька залізниця» з 13.04.1998 року по 29.07.2009 року, з 30.07.2009 року по 31.03.2013 року, з 01.01.2016 року по 10.01.2016 року, з 01 01.2017 року по 15.02.2017 року, на підставі довідки від 31.07.2019 року № 142.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 працював:
- з 16.12.1988 року по 19.04.1989 року на шахті «Петровська» учнем гірника по ремонту гірничих виробіток підземним, зайвого повний робочий день на підземних роботах на дільниці УПР-1, з 06.01.1989 року навчався при УКК виробничого об'єднання Донецьквугілля за професією гірник по ремонту гірничих виробіток третього розряду;
- з 13.04.1998 року по 17.07.2017 року на Донецькій залізниці Вагонному депо станції Ясинувата електрозварником ручного зварювання 4 розряду пункту технічного обслуговування Рутченково з перекладу з Шахтоуправлыння «Петровського».
В матеріалах справи наявні довідки про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній № 319 від 04.09.2019 року та № 142 від 31.07.2019 року, якими підтверджено пільговий стаж позивача за посадами, які він займав протягом спірних періодів.
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно не зарахування стажу для призначення пенсії позивачу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 N 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.
Відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
В матеріалах справи наявні довідки № 319 від 04.09.2019 року та № 142 від 31.07.2019 року на підтвердження пільгового стажу роботи з непідконтрольній українській владі території, щодо яких суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що довідки видані на тимчасово непідконтрольній Україні території, проте приймає до уваги наявну в них інформацію з огляду на фактичну неможливість позивачем підтвердити наявний в нього пільговий характер роботи на підприємстві. Також суд вказує, що хоч підприємство і перереєструвалось, порте фактично виробничі потужності, архіви залишились на тимчасово непідконтрольній Україні території.
Загальновідомою є та обставина, що усі органи, організації, установи державної форми власності, в тому числі і органи Пенсійного фонду України, були евакуйовані з території проведення АТО ще наприкінці 2014 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 N 595 на підконтрольну Українській державі територію і продовжили свою роботу за місцем евакуації. При цьому, "ДНР" та "ЛНР" є терористичними організаціями і не визнаються Україною як державні утворення. Відповідно, органи державної влади України, включно із Пенсійним фондом України, не мають права здійснювати листування, робити запити та будь-яким іншим способом взаємодіяти із представниками самопроголошених "республік", а тому Пенсійний фонд України не має правової підстави для використання наданої представниками так званих "ДНР" та "ЛНР" інформації.
Законами України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено порядок регулювання правочинів та реалізації прав суб'єктів, названих Законів, з урахуванням необхідних змін на тимчасово окуповані території України у Донецькій та Луганській областях. Так, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та Законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. При цьому згідно ч. 2 ст. 9 цього Закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Відповідно ч. 3 ст. 9 зазначеного Закону також передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Тобто, документи, видані державними органами та органами місцевого самоврядування так званої "Донецької народної республіки", згідно законодавства України є недійсним та не можуть створювати правових наслідків.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
Таким чином, позивачу зараховується стаж його роботи з 16.12.1988 року по 19.04.1989 року; з 13.04.1998 року по 29.07.2009 року, з 30.07.2009 року по 31.03.2013 року, з 01.01.2016 року по 10.01.2016 року, з 01 01.2017 року по 15.02.2017, оскільки наявний пільговий стаж підтверджено записами в трудовій книжці позивача, інформацією з довідок про підтвердження пільгового характеру роботи № 319 від 04.09.2019 року та № 142 від 31.07.2019 року.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Крім того, згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до змісту статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку с Згідно з пунктом 4 частин 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 названої статті Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, пункт 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II).
Таким чином, суд вважає належним захистом прав позивача в даному випадку зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії з зарахуванням до пільгового стажу період його роботи на ш/у «Петровське» з 16.12.1988 року по 19.04.1989 року, на підставі довідки № 319 від 04.09.2019 року; у вагонному депо Ясинувата Державного підприємства «Донецька залізниця» з 13.04.1998 року по 29.07.2009 року, з 30.07.2009 року по 31.03.2013 року, з 01.01.2016 року по 10.01.2016 року, з 01 01.2017 року по 15.02.2017 року, на підставі довідки від 31.07.2019 року № 142.
Отже, суд прийшов до висновку про зарахування стажу позивача до пільгового стажу періодів роботи, визначених в копії трудової книжки БТ НОМЕР_3 .
Крім того, з урахуванням положень статті 9 КАС України, з метою повного захисту законних прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог з огляду на таке.
Як встановлено судом, відповідачем прийнято рішення № 21 від 01.11.2019 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
З метою повного захисту порушеного права позивача, суд, задовольняючи позовні вимоги, вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення № 21 від 01.11.2019 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , оскільки наявність цього рішення є перешкодою для поновлення порушеного права позивача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем сплачено судовий збір в сумі 768,40 грн., відповідно до квитанції № 35 від 16.10.2019 року.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з управління відповідача судового збору у розмірі 768,40 грн. на користь позивача, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України “Про судовий збір”.
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ;місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 область рнокпп: НОМЕР_1 ) до Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місце знаходження: вул. Тітова, буд. 72-А, смт. Мангуш, Мангушський район, Донецька область, код ЄДРПОУ: 42171919) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах.
Визнати протиправним та скасувати рішення Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 № 21 від 01.11.2019 року.
Зобов'язання Мангушське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 31 жовтня 2019 року, зарахувавши до пільгового стажу період роботи на ш/у «Петровське» з 16.12.1988 року по 19.04.1989 року, на підставі довідки № 319 від 04.09.2019 року; у вагонному депо Ясинувата Державного підприємства «Донецька залізниця» з 13.04.1998 року по 29.07.2009 року, з 30.07.2009 року по 31.03.2013 року, з 01.01.2016 року по 10.01.2016 року, з 01 01.2017 року по 15.02.2017 року, на підставі довідки від 31.07.2019 року № 142.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Мангушського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 30 січня 2020 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Л.В. Арестова