іменем України
30 січня 2020 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/1007/19
Головуючий у першій інстанції - Карапута Л. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/79/20
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді: Іванової Г.П.,
суддів: Онищенко О.І., Харечко Л.К.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Приватне акціонерне товариство "Просто-Страхування",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Карапути Л.В. від 17 вересня 2019 року (повний текст рішення складений 23 вересня 2019 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди,
В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Новозаводського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, в якому просив визначити ступінь вини ОСОБА_2 у ДТП, яка сталася 07.10.2017, стягнути з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду в розмірі 16171 грн. 87 коп. та судові витрати у розмірі 768 грн. 40 коп.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 07.10.2017 ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом "CHEVROLET LACETTI" д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 15.1, 15.2 Правил дорожнього руху України, здійснив зупинку на проїзній частині в правій смузі для руху за наявності узбіччя, чим спричинив створення аварійної обстановки, а саме примусив транспортний засіб "DAEWOO Lanos" д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 різко змінити швидкість руху та здійснити екстрене гальмування. Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. Постановою Радомишлівського районного суду Житомирської області від 27 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ "Просто-Страхування" з заявою про виплату страхового відшкодування, проте листом від 05.06.2018 йому було повідомлено про відмову у виплаті страхового відшкодування.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20.02.2019 справу передано за підсудністю до Деснянського районного суду м. Чернігова.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки при розгляді справи і ухваленні рішення судом було допущено низку процесуальних порушень, неправильне тлумачення норм матеріального права, також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.
ОСОБА_1 зазначає, що поданий відповідачем відзив на позовну заяву не був ним підписаний, а тому суд не повинен був брати його до уваги. Повторно відповідач подав відзив на позовну заяву 06.06.2018, тобто за день до розгляду справи. Примірник цього відзиву для сторони позивача не був підписаний і за змістом він відрізнявся від першого відзиву. Строк на подання додаткового відзиву чи інших процесуальних заяв судом не встановлювався.
Також ОСОБА_1 вказує, що те, що відповідач не був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, ще не є достатнім доказом того, що відповідач не є завдавачем шкоди позивачу. Суд першої інстанції мав з'ясувати всі обставини ДТП, учасниками якої були позивач і відповідач. Як вбачається з постанови Новозаводського районного суду м. Чернігова по справі №289/1993/17 щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст. 122 КУпАП, судом встановлено, що дії ОСОБА_2 щодо здійснення зупинки на проїзній частині в правій смузі для руху за наявності узбіччя не відповідають вимогам п.15.1, 15.2 Правил дорожнього руху та перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди.
Крім того, ОСОБА_1 вважає, що той факт, що він не зберіг свій транспортний засіб у такому стані, в якому він знаходився після ДТП, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник (працівник, аварійний комісар або експерт), є підставою для відмови йому у виплаті страхового відшкодування. Разом з тим, право потерпілого на відшкодування збитків є абсолютним і відмова страховика у виплаті страхового відшкодування не може слугувати обмеженням у праві потерпілого на отримання відшкодування збитків, завданих у ДТП, безпосередньо з винуватця ДТП, та більше того, така відмова і є однією з підстав, які надають право потерпілому у ДТП звернутися за відшкодуванням безпосередньо до завдавача шкоди.
Також ОСОБА_1 звертає увагу апеляційного суду на те, що відмовляючи в задоволенні його позову суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач здійснив відновлення транспортного засобу, проте суду не надав належних доказів щодо вартості відновлення транспортного засобу, тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з підстав, заявлених позивачем. Проте, він просив стягнути з відповідача половину вартості матеріального збитку, а не відновлювального ремонту. Відповідно до наданого ним звіту вартість матеріального збитку становить 32343,74 грн., а вартість відновлювального ремонту - 49827,92 грн. Жодним нормативно-правовим актом України не передбачено обов'язок потерпілого подавати акт виконаних робіт, тоді як розмір понесених збитків підтверджується висновком експертизи.
Відповідачем ОСОБА_2 в порядку ст. 360 ЦПК України подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
ОСОБА_2 не погоджується з твердженнями ОСОБА_1 про те, що той факт, що він не зберіг свій транспортний засіб у такому стані, в якому він знаходився після ДТП, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник (працівник, аварійний комісар або експерт), є підставою для відмови йому у виплаті страхового відшкодування. Вказує, що невиконання потерпілим обов'язку щодо збереження транспортного засобу у стані, в якому він знаходився після ДТП, не може призвести до повної неможливості страховика встановити розмір заподіяної шкоди, а тому не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. А покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Третя особа - Приватне акціонерне товариство "Просто-Страхування" передбаченим ст. 360 ЦПК України правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористалося.
Оскільки ціна позову в даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа не належить до переліку тих, які, відповідно до ч.4 ст.274 ЦПК України, не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, тому, згідно приписів ч.1 ст. 369 ЦПК, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення (виклику) учасників справи.
Позивачу ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження у справі вручено 10 грудня 2019 року, відповідачу ОСОБА_2 та третій особі ПрАТ "Просто-Страхуванння" копію ухвали про відкриття провадження в справі разом з копією апеляційної скарги вручено 14 грудня 2019 року та 09 грудня 2019 року відповідно, що підтверджується долученими до матеріалів справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до приписів ч.5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін, зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
По справі вставлено, що 07.10.2017 о 08 год. 15 хв. на 86 км автодороги Київ-Чоп + 990м сталася ДТП за участю транспортного засобу "CHEVROLET LACETTI" д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу "DAEWOO Lanos" д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . В результаті цієї ДТП транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі сорока неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн. 00 коп. Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_2 07.10.2017 о 08 год. 15 хв. на 86 км автодороги Київ-Чоп + 990м керуючи транспортним засобом "CHEVROLET LACETTI" д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку на проїзній частині в правій смузі для руху за наявності узбіччя, чим спричинив створення аварійної обстановки, а саме примусив транспортний засіб "DAEWOO Lanos" д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 різко змінити швидкість руху та здійснити екстрене гальмування. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.п. 15.1, 15.2 Правил дорожнього руху (а.с.4-5).
Постановою Радомишлівського районного суду Житомирської області від 27 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді 340 грн. 00 коп. штрафу. Вказаною постановою суду встановлено, що 07.10.2017 року о 8 год. 15 хв. на автомобільній дорозі Київ-Чоп 86 км + 990 м громадянин ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "DAEWOO Lanos" д.н.з. НОМЕР_2 , не вибрав безпечної швидкості, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції та скоїв наїзд на транспортний засіб "CHEVROLET LACETTI" д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , що зупинився попереду (а.с.6).
Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АК5854888, який був дійсним на 07.10.2017, між АТ "Просто-Страхування" та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, за яким страховик застрахував майнові інтереси останнього, пов'язані з експлуатацією автомобіля марки "CHEVROLET LАСЕТТІ" д.н.з. НОМЕР_1 (а.с.18).
21.12.2017 ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ "Просто-Страхування" з заявою про виплату страхового відшкодування, проте листом від 05.06.2018 ОСОБА_1 було повідомлено про відмову у виплаті страхового відшкодування (а.с.7).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що обов'язок по відшкодуванню шкоди, спричиненої ДТП, що відбулася 07.10.2017 за участі сторін у справі, виник виключно у ОСОБА_1 , оскільки його протиправні дії, що виразились в порушенні ним відповідних правил дорожнього руху, були причиною зіткнення транспортних засобів, а відтак, знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку із наслідками у виді заподіяної шкоди майну ОСОБА_2 . Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відмова страхової компанії ПрАТ "Просто-Страхування" ОСОБА_1 у виплаті страхового шкодування ґрунтується на тому, що станом на день звернення до страховика із заявою про здійснення відповідної виплати ОСОБА_1 вже відновив пошкоджений транспортний засіб, а, отже, не виконав встановлений законом обов'язок щодо збереження транспортного засобу у такому вигляді, у якому він був після ДТП. Проте, відновлення транспортного засобу потерпілим або іншого особою, в певних випадках є правом, а відтак, не може призводити до повної неможливості страховика встановити розмір заподіяної шкоди. Оскільки позивач не заявляв клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів), суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
З висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 погоджується колегія суддів апеляційного суду, зважаючи на таке.
Положеннями ч. 1 ст. 1187 ЦК України, визначено поняття джерела підвищеної небезпеки, яким, крім іншого, є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого, створю підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України,).
Відповідно до положень ст. 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, умовами настання цивільно-правової відповідальності за спричинення шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є: неправомірність дій заподіювача шкоди; цими діями має бути спричинена шкода; між діями та шкодою існує безпосередній причинно-наслідковий зв'язок.
Зокрема, настання цивільно-правової відповідальності водія за спричинення ним майнової шкоди в сфері використання джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу, належного йому на праві власності), обумовлено порушенням ним не будь-яких правил дорожнього руху, а саме тих, порушення яких призвело до пошкодження транспортних засобів.
Згідно вимог ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Відповідно до ст. 980 ЦК України, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені статтею 7 Закону України "Про страхування", до яких п. 9 ч. 1 вказаної статті, відносять страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, крім іншого, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Вказане свідчить, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні у межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.
Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує: страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком замість завдавача шкоди. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону та ст. 1191 ЦК України, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Норми ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування, якими є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані па настання страхового випадку; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку; невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Як вбачається з рішення страхової компанії ПрАТ "Просто-Страхування" про відмову ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування, воно ґрунтується на тому, що саме протиправні дії ОСОБА_1 , що виразились в порушенні ним відповідних правил дорожнього руху, були причиною зіткнення транспортних засобів, а відтак, знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку із наслідками у виді заподіяної шкоди майну. Крім того, станом на день звернення до страховика із заявою про здійснення відповідної виплати, ОСОБА_1 вже відновив пошкоджений транспортний засіб, а отже, не виконав встановлений законом обов'язок щодо збереження транспортного засобу у такому вигляді, у якому він був після ДТП.
Однак, в розумінні ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для законної відмови страховика у виплаті відповідного страхового відшкодування, має мати місце порушення потерпілим або іншою особою, що має право на отримання страхового відшкодування, не будь-яких обов'язків, а саме тих, які призвели до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Обов'язок водіїв та власників транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власників пошкодженого майна зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник (працівник, аварійний комісар або експерт), встановлюється ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Проте, положення цієї норми Закону також передбачають і підстави звільнення зазначених осіб від виконання такого обов'язку, зокрема, якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна та не оглянув його.
Відновлення транспортного засобу потерпілим або іншого особою, в певних випадках є правом, а, відтак, не може призводити до повної неможливості страховика встановити розмір заподіяної шкоди.
Невиконання вищевказаними особами обов'язку, щодо збереження транспортного засобу у стані, в якому він знаходився після дорожньо-транспортної пригоди, не є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодуванні, а може слугувати підставою для не погодження його розміру.
Враховуючи вказані норми закону, апеляційний суд вважає помилковими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ПрАТ "Просто-Страхування" правомірно відмовило йому у виплаті страхового відшкодування, оскільки він не зберіг свій транспортний засіб у такому стані, в якому він знаходився після ДТП, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник (працівник, аварійний комісар або експерт.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик, на випадок виникнення деліктного зобов'язання, бере на себе виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди, однак в межах суми страхового відшкодування.
Здійснення відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, що узгоджується зі ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як власника автомобіля марки "CHEVROLET LАСЕТТІ" д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ "Просто-Страхування" згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АК5854888, який був дійсним на 07.10.2017, а підставу відмови страховика у виплаті відповідного страхового відшкодування не можна вважати законною, відсутні підстави для покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника ОСОБА_2 , який уклав відповідний договір страхування.
Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 грудня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі сорока неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн. 00 коп. Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_2 07.10.2017 о 08 год. 15 хв. на 86 км автодороги Київ-Чоп + 990м керуючи транспортним засобом "CHEVROLET LACETTI" д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку на проїзній частині в правій смузі для руху за наявності узбіччя, чим спричинив створення аварійної обстановки, а саме примусив транспортний засіб "DAEWOO Lanos" д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 різко змінити швидкість руху та здійснити екстрене гальмування. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п.п. 15.1, 15.2 Правил дорожнього руху (а.с.4-5).
Постановою Радомишлівського районного суду Житомирської області від 27 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді 340 грн. 00 коп. штрафу. Вказаною постановою суду встановлено, що 07.10.2017 року о 8 год. 15 хв. на автомобільній дорозі Київ-Чоп 86 км + 990 м громадянин ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "DAEWOO Lanos" д.н.з. НОМЕР_2 , не вибрав безпечної швидкості, не врахував дорожню обстановку, не дотримався безпечної дистанції та скоїв наїзд на транспортний засіб "CHEVROLET LACETTI" д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , що зупинився попереду (а.с.6).
Суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що саме протиправні дії ОСОБА_1 , що виразились в порушенні ним відповідних правил дорожнього руху, були причиною зіткнення транспортних засобів, а відтак, знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку із наслідками у виді заподіяної шкоди майну. Такі висновки суду ґрунтуються на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди. Позовних вимог до ПрАТ "Просто-Страхування" Кадлубовський В.В. не заявляв, так само як і клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 правильність такого висновку суду першої інстанції не спростовують.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що в порушення норм процесуального права суд першої інстанції прийняв відзив на позовну заяву, поданий відповідачем з порушенням порядку його подання, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки відповідно до положень абз.2 ч.2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, а спір судом першої інстанції вирішений вірно.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2019 року - залишенню без змін, оскільки воно ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для його скасування.
Керуючись статтями 367, 368, 374 п.1 ч.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повна постанова складена 30 січня 2020 року.
Головуючий: Судді: