28.01.2020 Справа № 920/985/19
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/985/19 в порядку загального позовного провадження
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «СХІДБУД» (вул. Іванівська, буд. 1, оф. 34, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 31234803),
до відповідача: публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» (вул. Харківська, п/в 12, м. Суми, 40003, ідентифікаційний код 05766356),
про стягнення 131626,00 грн. заборгованості за договором поставки № 27/468 від 10.07.2019, укладеним між сторонами,
за участю представників учасників справи:
позивач: не з'явився,
відповідач: адвокат Шевцов П.В. (ордер № 161644 від 08.01.2020).
Позивач звернувся до суду з позовною заявою № 19/09-19 від 19.09.2019, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором поставки № 27/468 від 10.07.2019 в загальній сумі 131626,00 грн, з яких: 120000,00 грн основного боргу, 10740,00 грн пені, 886,00 грн - 3 % річних; а також просить стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 27/468 від 10.07.2019 стосовно оплати отриманого товару, а тому наявні підстави для нарахування 3 % річних від простроченої суми, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України та пені на підставі пункту 6.4 договору поставки.
Ухвалою господарського суду Сумської області (суддя Соп'яненко О.Ю.) від 26.09.2019 відкрито провадження у справі № 920/985/19 в порядку спрощеного провадження, призначено розгляд справи по суті на 22.10.2019, 11:15; встановлено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позов із врахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України - п'ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі; встановлено позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України - до 17.10.2019; а також відповідачу надати заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 ГПК України - до 21.10.2019.
Представник відповідача у відзиві № 15-3575 від 15.10.2019 проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність предмету спору в частині основного боргу та безпідставність нарахування штрафних санкцій, у зв'язку з порушенням справи про банкрутство відповідача та забороною протягом часу дії мораторію застосувати до боржника штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних.
Крім наведеного представник відповідача зазначає, що не погоджується з розрахунком суми пені та 3 % річних, наведеним позивачем у позовній заяві, оскільки позивачем невірно обраховано періоди заборгованості, і відповідно до розрахунку відповідача сума пені складає 10180,00 грн та сума річних складає 836,72 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн представник відповідача у відзиві на позов зазначає, що в матеріалах справи відсутній додаток до договору № 16/09-19 від 16.09.2019 про надання правової допомоги, в якому сторони (позивач та адвокат) узгодили (встановили) розмір гонорару адвоката; позовна заява підписана директором позивача, що не підтверджує факту її складення саме адвокатом; позивачем не надано до суду доказів фактичного понесення позивачем витрат на правову допомогу, їх оплати. Тому представник відповідача вважає стягнення з нього зазначених витрат безпідставним.
22.10.2019 до суду надійшла заява представника позивача про визначення порядку розподілу судових витрат б/н від 21.10.2019 (вх. № 8597 від 22.10.2019), в якій представник позивача просить суд стягнути з відповідача понесені витрати на сплату судового збору в повному обсязі та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн. Позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу не підтримуються.
На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду копію розрахунку суми винагороди за виконання доручення відповідно до умов договору про надання професійної правничої допомоги від 16.09.2019 № 16/09-19; копію акту № 3 приймання виконаних робіт (послуг) від 21.10.2019; копію рахунку фактури № 16/09-19 від 17.10.2019 та копію платіжного доручення № 1382982898 від 21.10.2019 на суму 7000,00 грн.
Також представником позивача 22.10.2019 подано до суду заяву про уточнення розміру штрафних санкцій та 3 % річних б/н від 21.10.2019 (вх. № 8596 від 22.10.2019), де представник позивача зазначає, що при складанні позовної заяви не було враховано часткову сплату відповідачем заборгованості, та з урахуванням чого наводить уточнений розрахунок штрафних санкцій та річних від простроченої суми заборгованості за договором, що складаються з пені у розмірі 10400,00 грн та 3 % річних у розмірі 854,79 грн.
22.10.2019 представником відповідача подано до суду клопотання б/н, б/д (вх. № 3277к від 22.10.2019), в якому просить суд матеріали цієї справи передати для розгляду по суті в межах справи № 5021/2509/2011 про банкрутство відповідача, яка розглядається господарським судом Сумської області.
Ухвалою від 22.10.2019 у справі № 920/985/19 (суддя Соп'яненко О.Ю.) постановлено клопотання представника відповідача про передачу матеріалів справи № 920/985/19 для розгляду в межах справи про банкрутство ПАТ «Сумихімпром» № 5021/2509/2011 задовольнити; матеріали справи № 920/985/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «СХІДБУД» до Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення 131626,00 грн передати для розгляду в межах справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром»; заяву позивача про уточнення розміру штрафних санкцій та 3 % річних б/н від 21.10.2019 (вх. № 8596 від 22.10.2019) та заяву позивача про визначення порядку розподілу судових витрат б/н від 21.10.2019 (вх. № 8597 від 22.10.2019) передати для розгляду іншому складу суду в межах справи про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром».
Ухвалою суду від 01.11.2019 у справі № 920/985/19 (суддя Яковенко В.В.) постановлено прийняти матеріали справи № 920/985/19 до розгляду у відокремленому провадженні в межах провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ «Сумихімпром»; здійснювати розгляд заяви у порядку загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 26.11.2019, 12:00.
19.11.2019 до суду надійшов відзив № 15-4113 від 18.11.2019, в якому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з відсутністю заборгованості за договором поставки, та зазначає, що застосування позивачем штрафних санкцій є незаконним у зв'язку з порушенням справи про банкрутство ПАТ «Сумихімпром» та прямою забороною протягом часу дії мораторію застосовувати до боржника нарахування штрафу та пені відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Також представник відповідача зазначає, що не погоджується з розрахунком суми пені та 3 % річних, наведеним позивачем у позовній заяві, оскільки позивачем невірно обраховано періоди заборгованості, і відповідно до розрахунку відповідача сума пені складає 10180,00 грн та сума річних складає 836,72 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн, які були зменшені представником позивача до розміру 7000,00 грн, представник відповідача у відзиві на позов зазначає, що позовна заява підписана директором позивача, що не підтверджує факту її складення саме адвокатом; позивачем не надано до суду доказів фактичного понесення позивачем витрат на правову допомогу, їх оплати; в акті № 3 від 21.10.2019 зазначено, що адвокатом проведений аналіз матеріалів (підстав) позову, нормативної бази та судової практики (2,5 години), складання документів на суму 6500,00 грн, участь у судових засіданнях у цій справі на суму 500,00 грн (всього на 7000,00 грн); проте у позовній заяві відсутні посилання на будь-яке судове рішення, як на судову практику, що свідчить про те, що ця робота була необхідна та була використана представником позивача при наданні йому послуг; у зазначеному акті не вказано кількість затраченого часу адвокатом при участі його у судових засіданнях.
Тому представник відповідача вважає стягнення витрат на професійну правничу допомогу спочатку у розмірі 15000,00 грн, а потім у розмірі 7000,00 грн безпідставним.
Ухвалою від 26.11.2019 у справі № 920/985/19 постановлено відкласти підготовче засідання на 17.12.2019, 11:20, а ухвалою суду від 17.12.2019 у цій справі постановлено прийняти заяви представника позивача про визнання порядку розподілу судових витрат і про уточнення розміру штрафних санкцій та 3% річних до розгляду; продовжити строк підготовчого провадження до 29.01.2020; відкласти підготовче засідання на 14.01.2020; запропонувати позивачу надати додаткове обґрунтування, пояснення щодо заяв про визначення порядку розподілу судових витрат та про уточнення розміру штрафних санкцій та 3% річних в частині стягнення основного боргу та не підтримання позову в цій частині.
27.12.2019 позивачем подано до суду письмові пояснення № 24/12-19 від 24.12.2019, в яких позивач відмовляється від позову в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 120000,00 грн та просить суд стягнути з відповідача суму штрафних санкцій (пеню та 3% річних) у розмірі 11254,79 грн, а також судові витрати (судовий збір в сумі 1974,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.) покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 14.01.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідно до вимог частини другої статті 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд ухвалою від 14.01.2020 закрив підготовче провадження у справі № 920/985/19 та призначив справу до судового розгляду по суті на 28.01.2020, 11:20.
Представник відповідача в судовому засіданні по суті зазначив, що проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні.
Згідно зі статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення в цій справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
У судовому засіданні 28.01.2020 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
10.07.2019 між сторонами у справі укладено договір поставки № 27/468 (надалі - договір). Вищезазначений факт підтверджується наявною в матеріалах справи копією договору та сторонами не спростовується (а.с. 13-18).
Згідно з пунктом 1.1 договору позивач зобов'язується поставити відповідачу товар, зазначений у пункті 2.1 договору, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Пунктом 2.1 договору визначено, що позивач здійснює поставку відповідачеві такого товару, як витратомір масовий: Sitrans Coriolis FCS300 DN 7ME4633-4KA11-1GA3-Z A02+B11+E11+F02+L67 на загальну суму 370000,00 грн з ПДВ.
Відповідно до пункту 3 договору поставка товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах СРТ м. Суми, склад перевізника згідно правил інтерпретації комерційних термінів ІNCOTERMS у редакції 2000 року. Місце поставки м. Суми склад перевізника. Строк поставки: протягом семи календарних днів з моменту підписання договору. Право власності на товар переходить від позивача до відповідача з моменту здійснення поставки товару згідно з умовами договору. Датою поставки товару визнається дата підписання уповноваженою особою відповідача належним чином оформленої видаткової накладної.
За умовами пункту 4 договору приймання товару за кількістю здійснюється відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6. Приймання товару за якістю здійснюється відповідно до Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по якості, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7.
Пунктом 5 договору сторони погодили, що загальна сума договору становить 370000,00 грн, в т.ч. ПДВ 61666,67 грн та включає в себе вартість товару та всі витрати в залежності від умов постачання. Загальна сума договору може змінюватись шляхом підписання сторонами додаткових угод. Відповідач здійснює оплату за поставлений товар шляхом перерахування 100 % вартості товару, протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту поставки товару згідно виставленого рахунку-фактури позивача.
Пунктом 11.1 договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019, а в частині зобов'язань щодо оплати - до повного їх виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар за видатковою накладною № 53 від 15.07.2019 на суму 370000,00 грн.
Товар було прийнято уповноваженим представником відповідача за довіреністю № 850 від 11.07.2019. Претензій щодо якості або кількості товару відповідачем не заявлено.
Відтак позивачем як постачальником зобов'язання за договором № 27/468 від 10.07.2019 було виконано належним чином.
Проте відповідач виконав свої зобов'язання з оплати за поставленого товару з порушенням строку встановленого укладеним між сторонами договором. Зазначений факт відповідачем не спростовується.
Відповідач проти позову заперечує посилаючись на відсутність предмету спору в частині основного боргу та безпідставність нарахування штрафних санкцій у зв'язку з порушенням справи про банкрутство відповідача та забороною протягом часу дії мораторію застосувати до боржника штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних.
Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011 порушено провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ «Сумихімпром», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Ухвалою господарського суду Сумської області від 30.10.2012 у справі № 5021/2509/2011 відкрито процедуру санації ПАТ «Сумихімпром», призначено керуючим санацією боржника його керівника - голову правління ПАТ «Сумихімпром» Лазаковича І.В., розпорядником майна боржника - арбітражного керуючого Марченка Р.В. на строк здійснення процедури санації.
Провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ «Сумихімпром» здійснюється згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції чинній до 19.01.2013.
Відповідно до статей 1, 12 вказаного Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.
З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.
З огляду на наведене можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного і є похідними від нього.
Таким чином, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після його введення, то не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Тому нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №920/274/18, від 24.05.2018 у справі №920/1093/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.
На цей час ПАТ «Сумихімпром» перебуває в судовій процедурі санації, постанова про визнання відповідача банкрутом у справі №5021/2509/2011 не виносилась, ліквідаційна процедура відносно боржника не відкривалась.
Відповідно до частини першої статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Враховуючи погашення відповідачем заборгованості перед позивачем в сумі 120000,00 грн та відмову позивача, викладену у письмових поясненнях № 24/12-19 від 24.12.2019, від позовних вимог в цій частині, провадження у справі в частині стягнення основного боргу у зазначеній сумі підлягає закриттю на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 854,79 грн, нарахованих за загальний період з 30.07.2019 по 16.09.2019 суд зазначає наступне.
Згідно зі статтями 526, 530 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата 3 % річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом перевірено надані сторонами до суду розрахунки 3 % річних з огляду на методику їх здійснення та періоди нарахування. Так судом встановлено, що позивачем не вірно визначено періоди заборгованості відповідача за отриманий товар, а саме: включено до періодів нарахування день виконання зобов'язання, у зв'язку з чим зазначений розрахунок виконано з порушення норм закону.
Період прострочення характеризується пасивною поведінкою суб'єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочину змісту зобов'язання.
У свою чергу день належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов'язання (стаття 599 ЦК України).
Розрахунок 3 % річних, наданий відповідачем, здійснений арифметично вірно та з врахуванням норм діючого законодавства.
Оскільки судом встановлено, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання за періоди: з 30.07.2019 по 14.08.2019, з 15.08.2019 по 27.08.2019, з 28.08.2019 по 29.08.2019 та з 30.08.2019 по 16.09.2019, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 836,72 грн 3 % річних за вказані вище періоди. В іншій частині стягнення 3 % річних суд відмовляє у зв'язку з безпідставністю нарахування.
Стосовно вимоги позивач про стягнення з відповідача 10400,00 грн пені (загальний період з 30.07.2019 по 16.09.2019) суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 549, 611, 625 ЦК України та статей 216-218 ГК України наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційної індексації, пені та штрафу, передбачених договорами.
Згідно з частиною першою статті 230 та частиною шостої статті 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, друга статті 549 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Такий розмір обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено статтею 3 згаданого Закону.
Відповідно до пункту 6.4 договору у разі порушення строків оплати по договору відповідач сплачує позивачеві пеню в розмірі 0,1 % вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення.
Перевіривши розрахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми пені та наданий відповідачем контррозрахунок пені, суд встановив, що позивачем невірно визначено періоди прострочення, оскільки він нарахував пеню за дні, в які відбулось виконання зобов'язання, а здійснений відповідачем розрахунок пені є арифметично вірним.
У зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 10180,00 грн, нарахована за періоди: з 30.07.2019 по 14.08.2019, з 15.08.2019 по 27.08.2019, з 28.08.2019 по 29.08.2019 та з 30.08.2019 по 16.09.2019, в іншій частині пені суд відмовляє у зв'язку з безпідставністю нарахування.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому судовий збір в сумі 159,63 грн. покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
На підставі викладеного в зв'язку із закриттям провадження в частині стягнення суми основного боргу судовий збір у розмірі 905 грн. 65 коп., сплачений платіжним дорученням № 4487 від 19.09.2019, підлягає поверненню позивачу.
Щодо покладання на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до положень частини першої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Однак відповідачем у справі відповідного клопотання не подавалося, він наполягає на відмові в задоволенні позову в цій частині.
За приписами статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини першої статті 129 ГПК України). Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 3 частини четвертої статті 129 ГПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За приписами частини восьмої статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У позовній заяві позивачем наведено, що гонорар адвокат складає 15000,00 грн.. 22.10.2019 представником позивача подано заяву про визначення порядку розподілу судових витрат б/н від 21.10.2019 (вх. № 8597 від 22.10.2019), в якій представник позивача просить суд стягнути з відповідача понесені витрати на сплату судового збору в повному обсязі та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано до суду копію розрахунку суми винагороди за виконання доручення відповідно до умов договору про надання професійної правничої допомоги від 16.09.2019 № 16/09-19; копію акту № 3 приймання виконаних робіт (послуг) від 21.10.2019; копію рахунку фактури № 16/09-19 від 17.10.2019 та копію платіжного доручення № 1382982898 від 21.10.2019 на суму 7000,00 грн.
Представником позивача наведено детальний опис наданих позивачу послуг правового характеру на загальну суму 7000,00 грн, та надано суду докази сплати цих витрат позивачем на користь адвоката.
Відповідно до ч.3 ст.130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
На підставі пояснень позивача № 24/12-19 від 24.12.2019 судом прийнято відмову від позову в частині стягнення основного боргу в розмірі 120 000 грн., оскільки він сплачений відповідачем. При цьому суд констатує, що 60 тис. грн. заборгованості було сплачено до 23.07.2019, дня звернення до суду, інша половина боргу - після відкриття провадження у справі.
Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що позовні вимоги задоволені частково, понесені позивачем судові витрати з оплати правничої допомоги покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить суму 3795,95 грн.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 130, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Провадження в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 120000,00 грн. закрити.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» (вул. Харківська, п/в 12, м. Суми, 40003, ідентифікаційний код 05766356) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «СХІДБУД» (вул. Іванівська, буд. 1, оф. 34, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 31234803) пеню в сумі 10180,00 грн, 3 % річних в сумі 836,72 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 159,63 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3795,95 грн.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «СХІДБУД» (вул. Іванівська, буд. 1, оф. 34, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 31234803) з державного бюджету (УК у м.Сумах/м.Суми/22030101; код - 37970593; Казначейство України (ел.адм.подат.) у м. Київ; МФО 899998, рахунок - 34311206083032; код класифікації доходів бюджету- 22030101) суму судового збору в розмірі 905 грн. 65 коп. відповідно до платіжного доручення № 4487 від 19.09.2019.
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне рішення складено 30 січня 2020 року.
Суддя В.В. Яковенко