вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
28.01.2020м. ДніпроСправа № 904/5824/19
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Вязовської К.В., розглянувши справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Семенюка Віктора Семеновича, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область
до Відповідача-1: Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, м. Дніпро
Відповідача -2: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, м. Дніпро
про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 680,00 грн. та відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000,00 грн.
Представники:
Від позивача Семенюк В.С.
Від відповідача-1 Лебедєва В.П. - представник
Від відповідача-2 Чорнобривець А.Є. - представник
Фізична особа-підприємець Семенюк Віктор Семенович звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Відповідача -1: Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, Відповідача-2: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 680,00 грн. та відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000,00 грн.
Ухвалою від 09.12.2019 позовну заяву залишено без руху та зобов'язано Позивача протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви.
12.12.2019 Позивач надав до суду заяву про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 17.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, справу призначено до розгляду в засіданні на 13.01.2020.
27.12.2019 відповідач -1 подав відзив позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач-1 зазначив, що за результатами розгляду протоколів про адміністративні правопорушення від 15.01.2018 № 14, 15, 16, ГУ ДФС у Дніпропетровській області було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 22.01.2018 № 14-16, на загальну суму 680,00 грн. Постанова була отримана ФОП Семенком В. С. 22.01.2018. Враховуючи факт відсутності сплати адміністративного штрафу, постанова по справі про адміністративне правопорушення від 22.01.2018 № 14-16 була направлена 08.02.2018 на виконання до Новомосковського міськрайонного відділу ДВС. 31.08.2018 державним виконавцем Новомосковського міськрайонного відділу ДВС було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із скасуванням постанови від 22.01.2018 № 14-16 Новомоскоським міськрайонним судом.
Відповідач-1 зазначив, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 31.08.2018 була направлена 31.08.2018 на адресу Семенюка В. С , а також до ГУ ДФС у Дніпропетровській області. 03.12.2018 до ГУ ДФС у Дніпропетровській області надійшла заява від ФОП Семенюка В. С. щодо повернення стягнутого адміністративного штрафу в сумі 680,00 грн. Документів, які б підтвердили сплату ФОП Семенюком В.С. адміністративного штрафу в сумі 680,00 грн., до заяви не було надано. Крім того, постанова про закінчення виконавчого провадження від 31.08.2018 була винесена на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме, у зв'язку зі скасуванням або визнанням не чинним рішення, на підставі якого був виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. За викладених обставин відповідач-1 просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В судовому засіданні 13.01.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та надав усні пояснення.
Представник Відповідача-1 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позов.
Представник Відповідача-2 в судове засідання не з'явився.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2020 оголошено перерву до 28.01.2020.
28.01.2020 позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача -1 проти позову заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача-2 проти позову заперечував, подав до суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. В обґрунтування своїх заперечень відповідач-2 посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 28.01.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:
Предметом доказування у даній справі є встановлення факту безпідставного перерахування коштів у розмірі 680 грн. до Державного бюджету України, а також встановлення факту та наявність доказів понесення позивачем моральної шкоди, яка була спричинена внаслідок неправомірних дій відповідачів-1,2.
З матеріалів справи вбачається, в період з 21.11.2017 по 04.12.2017 Головним управлінням ДФС України в Дніпропетровській області (відповідач-1) проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення, та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування Фізичної особи-підприємця Семенюк Віктора Семеновича (позивача).
За результатами проведеної перевірки відповідачем-1 складено акт від 08.12.2017 № 31686/04-36-13-05 від 08.12.2017, яким встановлено порушення позивачем положень Податкового кодексу України, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
15.01.2018 відповідачем-1 відносно позивача складено протоколи про адміністративне правопорушення №14, № 16, якими встановлено порушення позивачем вимог законодавства щодо ведення обліку доходів та витрат, зокрема заниження оподатковуваного доходу та заниження сум до сплати ПДФО та військового збору та порушення порядку нарахування єдиного внеску, що призвело до заниження єдиного внеску з сум доходу, отриманого від здійснення діяльності, в сумі 45181,29 грн.
На підставі протоколів про адміністративне правопорушення № 14, № 16 від 15.01.2018 виконуючим обов'язки заступника начальника ГУ ДФС у Дніпропетровській області Сікіріною Іриною Валеріївною складено постанову про накладення адміністративного стягнення від 22.01.2018, якою притягнуто позивача до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу в сумі 680 грн. за порушення ч. 1 ст. 164-1, ч. 1 ст. 165-1 КУпАП, пп. 177.2, пп. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, пп.4 ч. 1 ст. 4, п. 2, п. 4 ст. 6, п. 2 ч.1 ст. 7, п. 5ст.8, п. 2 ч.1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Не погоджуючись з вищевказаною постановою про накладення адміністративного стягнення від 22.01.2018, Фізична особа-підприємець Семенюк Віктор Семенович звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення щодо позивача від 22.01.2018.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.06.2018 у справі №804/885/18 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця Семенюк Віктора Семеновича до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення від 22 січня 2018 року задоволено. Скасовано постанову виконуючого обов'язки заступника Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області Сікіріної Ірини Валеріївни про накладення адміністративного стягнення від 22 січня 2018 року, якою притягнуто до адміністративної відповідальності Фізичну особу-підприємця Семенюк Віктора Семеновича у вигляді накладення штрафу в розмірі 680 грн., справу про адміністративне правопорушення закрито.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.10.2018 апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - задоволено частково. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.06.2018 року у справі № 804/885/18 (2-а/183/110/18) змінено в частині мотивів задоволення адміністративного позову, в іншій частині - залишено без змін.
Також позивач зазначає, що одночасно з оскарженням постанови про накладення адміністративного стягнення від 22.01.2018, позивачем було оскаржено рішення та вимоги Відповідача-1, накладені на позивача на підставі Акту перевірки №31686/04-36-13-05 від 08.12.2017, за порушення, виявлені за результатами перевірки.
Постановою Дніпровського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2018 р. по справі №804/675/18 задоволено позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Семенюк Віктора Семеновича та визнано протиправними та скасовано рішення та вимоги Відповідача-1, прийняті ним на підставі Акту перевірки №31686/04-36-13-05 від 08.12.2017.
Позивач у позовній заяві зазначає, що незважаючи на те, що відбувалося оскарження Постанови про накладення адміністративного стягнення щодо позивача від 22.01.2018 у суді, та відповідно вказана постанова не набула чинності, відповідачем-1 вищенаведену постанову було передано до Державної виконавчої служби для примусового виконання.
01.06.2018 старшим державним виконавцем Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області Погорілим Р.С. винесено постанову по звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №55827687.
26.06.2018, за результатами примусового виконання постанови про накладення адміністративного стягнення від 22.01.2018, за місцем основної роботи позивача (Національна металургійна академія України) з позивача було стягнуто 680,00 грн. штрафу та виконавчий збір, що підтверджується платіжним дорученням №001464 від 26.06.2018.
За викладених обставин позивач зазначає, що сума адміністративного штрафу, що стягнута з позивача за вищевказаною постановою від 22.01.2018 та зарахована до відповідного бюджету, слід вважати надміру сплаченими грошовими зобов'язаннями.
03.12.2018 позивач звернувся до відповідача-1 з заявою, в якій просив повернути безпідставно стягнуті кошти у розмірі 680 грн.
У відповідь на заяву позивача від 03.12.2018, відповідач-2 листом 762/10/04-36-13-05 від 04.01.2019 повідомив, що 31.08.2018 державним виконавцем Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", в зв'язку із скасуванням постанови від 22.01.2016 №14-16 Новомосковським міськрайонним судом.
05.02.2019 відповідач-1 направив позивачу лист №12058/10/04-36-13-05, в якому повідомив, що заява позивача про повернення стягнутого адміністративного штрафу не містить доказів сплати Фізичною особою-підприємцем Семенюк Віктором Семеновичем адміністративного штрафу в сумі 680 грн.
19.02.2019 відповідач-2 (Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області) листом №02-11/66, підтвердив надходження коштів в сумі 680,00 грн. на рахунок № 31113106700030 ККД 21081100 "Адміністративні штрафи та інші санкції". Кошти зараховано 26.06.2018 згідно платіжного доручення №001464 від 26.06.2018.
Звертаючись до суду із цим позовом позивач зазначає, що зазначені вище обставини свідчать про безпідставність стягнення з позивача адміністративного штрафу у розмірі 680 грн., у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути безпідставно отримані кошти у сумі 680,00 грн. з Державного бюджету України.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з Державного бюджету України 50 000 грн. моральної шкоди, спричиненої бездіяльністю відповдіача-1, які призвели до нервових потрясінь та завдали позивачу моральної шкоди.
Наведені обставини є причиною виникнення даного спору.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на підставі наступного.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.
Згідно з ч. 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Тобто зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку була відсутня підстава для стягнення з позивача адміністративного штрафу згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення від 22.01.2018, відтак для вирішення питання про правові наслідки сплати адміністративного штрафу необхідно застосовувати норми інституту набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Відтак, судом встановлено, що на підставі постанови старшого державного виконавця Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Дніпропетровській області Погорілим Р.С. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №55827687 від 01.06.2018 та відповідно до платіжного доручення №001464 від 26.06.2018 з позивача було стягнуто до державного бюджету адміністративний штраф у розмірі 680 грн.
Отже. на момент стягнення з позивача адміністративного штрафу розмірі 680 грн.(26.06.2018), постанова про накладення адміністративного стягнення від 22.01.2018 була скасована рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04.06.2018 у справі №804/885/18.
Відповідачами-1,2 не надано доказів повернення цих коштів позивачу, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що вимоги про повернення безпідставно отриманих коштів узгоджуються із вказаними положеннями чинного законодавства та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди у розмірі 50 000 грн., суд зазначає наступне.
За змістом частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є заподіяння майнової шкоди.
Відповідно до частини 1 статті ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Згідно з п.8 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.
Стаття 56 Конституції України встановлює, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Положення ст.23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачають, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Вказана позиція узгоджується з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18)
При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до чинного законодавства під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Звертаючись до суду з цим позовом позивач посилається на те, що йому завдано моральну шкоду, яка полягає у нервових потрясіннях: у контрагентів виникали сумніви щодо надійності спавпраці з позивачем, а надходження виконавчого листа за місцем основної роботи позивача, де останній працює 30 років та мав репутацію порядної та законослухняної людини, завдало шкоди репутації позивача, також позивач зазначив, що від загрози незаконної конфіскації усього майна позивачу було непереливки.
Згідно ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала
Ч. 1 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з приписами ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).
Отже, відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, зокрема й діями або бездіяльністю органів доходів і зборів, настає незалежно від вини цих органів.
Так, за усталеною судовою практикою під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Судом встановлено, що у адміністративних справах № 804/675/18 та №804/885/18 суди дійшли висновку про порушення прав позивача внаслідок протиправних дій (рішень) відповідача 1. Обставини, установлені судовими рішеннями у цих справах в силу статті 75 ГПК України мають преюдиційне значення, не потребують доказування та засвідчують наявність такого елементу цивільно-правової відповідальності як неправомірність дій органу державної влади.
Водночас судові рішення у цих справах в їх сукупності не можуть бути достатнім доказом завдання позивачу моральної шкоди та причинного зв'язку між протиправними діями відповідача-1 та заподіяною шкодою, що має довести позивач.
За таких обставин, необхідною підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, в той час як відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
При цьому довести наявність складових елементів правопорушення має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.
Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 02.03.2018 по справі №916/336/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2019 у справі №925/245/19.
Всупереч цьому, позивачем не подано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження наявності такої шкоди, перенесених моральних страждань та переживань; не подано доказів наявності вини, причинного зв'язку між діями відповідача та шкодою (погіршення стану здоров'я, зниження престижу, ділової репутації тощо). Тобто докази того, що внаслідок отриманням та подальшого судового оскарження акту перевірки позивачу завдано моральну шкоду, суду не надані.
Враховуючи ту обставину, що позивач не надав суду доказів заподіяння (наявності) моральної шкоди, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. не доведено належними та допустимими доказами та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають стягненню з державного бюджету на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Семенюк Віктора Семеновича до Відповідача - 1: Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, Відповідача-2: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 680,00 грн. та відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000,00 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця Семенюк Віктора Семеновича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 680,00 грн. (шістсот вісімдесят грн. 00 коп.) -надмірно сплачених коштів та 25,78 грн. (двадцять п'ять грн. 78 коп.) - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.
Відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення 50 000 грн. моральної шкоди.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст.241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 30.01.2020
Суддя Н.Г. Назаренко