пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
23 січня 2020 р. Справа № 903/783/19
Господарський суд Волинської області у складі судді Дем'як В.М., за участю секретаря судового засідання Русинчук М.М., розглянувши справу
за позовом: Державного комунального підприємства “Луцьктепло”, м.Луцьк
до відповідача: Акціонерного товариства “Банк Інвестицій та заощаджень” в особі Волинського регіонального відділення АТ “Банк інвестицій та заощаджень”, м. Луцьк
про стягнення 52 217,63 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Запуговиченко Олександр Володимирович, довіреність № 19/08 від 22.01.2020;
від відповідача: не прибув;
Встановив: Позивач - Державне комунальне підприємство “Луцьктепло” звернувся до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства “Банк Інвестицій та заощаджень” в особі Волинського регіонального відділення АТ “Банк інвестицій та заощаджень” про стягнення 52 217,63грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору банківського рахунку за спеціальним режимом використання від 30.05.2012 за №20550/12.
Ухвалою суду від 02.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.10.2019.
Ухвалою суду від 28.10.2019 відкладено підготовче засідання на 18.11.2019.
Ухвалою суду від 18.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 01.01.2020, відкладено підготовче засідання на 26.12.2019 для повторного відправлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів.
Ухвалою суду від 26.12.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.01.2020.
Представник позивача через відділ діловодства суду подав заяву за вх.№01-72/19/19 від 26.12.2019 про зміну предмета спору, відповідно до якої просить зобов'язати АТ «Банк інвестиції та заощаджень» поновити на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання №260462055001 страхові кошти в сумі 52 217,63 грн.
Розглянувши дану заяву суд дійшов висновку про залишення її без розгляду. При цьому виходив із такого.
Про поновлення строку для подачі такої заяви з поважних причин не заявляв, доказів на підтвердження пропущення такого строку також не подав.
Відповідно до змісту ст. 207 ГПК суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить суд задоволити в повному об'ємі з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в призначене судове засідання не прибув, хоча був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, у відзиві за вх.№ 01-57/14325/19 від 20.12.2019 просить суд відмовити в позові в повному об'ємі.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. З врахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду усіх учасників судового процесу, судом забезпечено учасникам судового процесу рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, визнання явки повноважних представників відповідача не обов'язковою, та те, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
30.05.2012 між Державним комунальним підприємством «Луцьктепло» та Публічним акціонерним товариством “Банк інвестицій та заощаджень” укладено договір банківського рахунка зі спеціальним режимом використання за №20550/12, відповідно до п.п 1.1 визначено, що банк відкриває клієнту поточний рахунок зі спеціальним режимом використання №260462055001 в гривні для зарахування виключно страхових коштів у порядку, встановленому Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування » здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку відповідно до чинного законодавства України, в тому числі нормативно-правових актів національного банку України. Відкриття рахунку здійснюється банком безоплатно.
Відповідно до п.п 2.3.3 договору визначено, що банк зобов'язався виконувати розрахункові документи клієнта в день їх надходження, якщо вони надійшли до банку протягом операційного часу. Розрахункові документи виконуються відповідно до черговості їх надходження та в межах залишку коштів на рахунку з урахуванням коштів. які надійшли на рахунок протягом операційного часу.
Згідно п.п 2.1.6 договору передбачено, що банк зобов'язався здійснювати примусове списання коштів з рахунка у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Відповідно до п.п 2.1.6 договору банк приймає та виконує розрахункові документи згідно з чинним законодавством та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено іншими договорами між банком і клієнтом.
Даний договір підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками, у встановленому порядку не оспорений, не розірваний та не визнаний недійсним, а отже є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Як слідує з матеріалів справи, 01.08.2019 банк отримав платіжну вимогу №51936816/22-5 від 22.07.2019 від Міністерства юстиції України (стягувач) про стягнення залишку боргу в розмірі 38 206 970,34 грн. на користь ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» згідно наказу №07/138-1 від 03.03.2011, що видав Господарський суд Волинської області та на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» згідно наказу №903/336/14-1 від 11.08.2014, що видав Господарський суд Волинської області та стягнення залишку виконавчого збору на користь держави в розмірі 6 080 180, 25 грн., згідно постанови про стягнення виконавчого збору ВП №46994254 від 10.06.2016, ВП №28694996 від 05.05.2016 та ВП №40022768 від 08.07.2019, що видані відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, разом з реєстром. В платіжній вимозі зазначено:
Банк платника ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень»;
Рахунок - 260462055001.
01.08.2019 відповідачем з рахунку зі спеціальним режимом використання №260462055001 було списано страхові кошти у сумі 52 217,63 грн., які передбачені на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам- працівникам ДКП «Луцьктепло».
05.08.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою за №334л/08 про повернення безпідставно списаних коштів.
27.09.2019 відповідач надіслав відповідь про відмову від повернення коштів з підстав, визначених Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління НБУ №22 від 21.01.2004.
В обґрунтування своїх доводів позивач вказує, що списання ПАТ «Банк Інвестицій та заощаджень в особі Волинського регіонального відділення ПАТ «Банк Інвестицій та заощаджень» страхових коштів в сумі 52 217,63 грн. з рахунку із спеціальним режимом використання ДКП «Луцьктепло» є незаконним, а тому звернувся до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Водночас, не може залишитись поза увагою суду та обставина, що позивач звертаючись до суду обрав спосіб судового захисту шляхом пред'явлення позову предметом якого є стягнення коштів. Однак, даний спосіб судового захисту застосовується до поновлення цивільних прав та обов'язків, які виникають із договорів майнового характеру. Між тим, у сторін спірних правовідносин у даній справі цивільні права і обов'язки виникли з договору банківського рахунка.
Згідно зі ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 2,ст. 1071 Цивільного кодексу України визначено, що кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках установлених законом.
В ст. 1074 Цивільного кодексу України унормовано, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Згідно п. 2.16. договору банківського рахунку зі спеціальним режимом використання №20550/12 від 30.05.2012 банк зобов'язався здійснювати примусове списання коштів з рахунка у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Як уже зазначалось вище, 01.08.2019 відповідач згідно платіжної вимоги №51936816/22-5 від 22.07.2019 від Міністерства юстиції України (стягувач) про стягнення залишку боргу в розмірі 38 206 970,34 грн. на користь ДК «Газ Україна» НАК «Нафтогаз України» згідно наказу №07/138-1 від 03.03.2011, що видав Господарський суд Волинської області та на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» згідно наказу №903/336/14-1 від 11.08.2014, що видав Господарський суд Волинської області та стягнення залишку виконавчого збору на користь держави в розмірі 6 080 180, 25 грн., згідно постанови про стягнення виконавчого збору ВП №46994254 від 10.06.2016, ВП №28694996 від 05.05.2016 та ВП №40022768 від 08.07.2019, що видані відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, разом з реєстром, списав грошові кошти в сумі 52 217,63 грн. з рахунку позивача 260462055001. Залишок до сплати становить 44 234 932,96 грн.
Згідно п. 2.13 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, що затверджена постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 визначено, що банки приймають до виконання лише розрахункові документи: платіжні вимоги / інкасові доручення (розпорядження) стягувача, на яких є підпис відповідального виконавця та відбиток штампа банку, що обслуговує цього стягувача, якщо він доставляє їх у банк платника самостійно (представником/повіреним, помічником
Главою 5 Інструкції №22 «Примусове списання коштів» визначено, а саме:
5.1. Відповідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках установлених законом.
5.2. Примусове списання коштів банки виконують з рахунків, які відкриті клієнтами в банках відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань відкриття і закриття рахунків.
5.3.Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачеві (органи держаної виконавчої служби (державні виконавці) та приватні виконавця) на підставі виконавчих документів, установлених законами України.
Відповідно до змісту п. 5.4 даної Інструкції за недостовірність даних зазначених у платіжній вимозі та за необґрунтованість примусового списання коштів за законодавством України несе відповідальність стягувач.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
В матеріалах справи відсутні докази про те, що надавалась правова оцінка діям державного виконавця в межах виконавчого провадження по виконанню наказів Господарського суду Волинської області в частині оформлення платіжної вимоги №51936816/22-5 від 22.07.2019, яка сформована (стягувачем) Відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на підставі наказів Господарського суду Волинської області за №07/138-1 від 03.03.2011, №903/336/14-1 від 11.08.2014, постанов про стягнення виконавчого збору ВП №46994254 від 10.06.2016, ВП №28694996 від 05.05.2016 та ВП №40022768 від 08.07.2019 з банківського рахунку 260462055001 із спеціальним режимом використання ДКП «Луцьктепло».
Сам факт те, що рахунок з якого списані грошові кошти має статус спеціального режиму використання за встановлених обставин, не може слугувати підставою для стягнення з АТ «Банк Інвестицій та заощаджень» списаних грошових коштів.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а тому в позові слід відмовити.
Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача та не стягувати.
Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 74, 86, 129, 237-238, 239, 240-241, 331 Господарського процесуального кодексу України,-
вирішив:
1. В позові відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повний текст рішення
складено 30.01.2020
Суддя В. М. Дем'як