79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81
"24" січня 2020 р. Справа № 914/895/19
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого судді: Данко Л.С.,
суддів: Желіка М.Б.,
Мирутенка О.Л.,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» № 14/4-194-19 від 22.10.2019 (вх. № ЗАГС 01-05/3932/19 від 05.11.2019),
на рішення Господарського суду Львівської області від 17 вересня 2019 року (повний текст рішення складено 27 вересня 2019, м. Львів, суддя Мороз Н.В.)
у справі № 914/895/19
порушеній за позовом
позивача: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,
до відповідача: Міського комунального підприємства «Жидачівтеплокомуненерго», м. Жидачів Львівської області,
про стягнення 55338,32 грн, з яких: 34602,87 грн пені, 8198,79 грн 3% річних та 12536,66 грн інфляційних втрат.
10.05.2019 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Міського комунального підприємства «Жидачівтеплокомуненерго» про стягнення 55338,32 грн, з яких: 34602,87 грн пені, 8198,79 грн 3% річних та 12536,66 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу в частині своєчасної оплати коштів за поставлений природній газ, у зв'язку з чим позивачем згідно умов договору нараховано відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 17 вересня 2019 року у справі № 914/895/19 позовні вимоги задоволено частково. Вирішено стягнути з Міського комунального підприємства «Жидачівтеплокомуненерго» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 3872,75 грн пені, 759,36 грн - 3% річних та 160,79 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Суд у рішенні дійшов висновку, що підписавши сторонами договір № 57/110 про організацію взаєморозрахунків, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований Договором постачання природного газу, порядок розрахунків, відтак, для застосування санкцій, зокрема пені, передбаченої п. 8.2 договору, та наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями. Оскільки, з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не доведено порушення відповідачем строків проведення розрахунків за природний газ, передбачених Договором про організацію взаєморозрахунків від 17.10.2018, а отже відсутні підстави для застосування санкцій в цій частині, передбачених умовами договору купівлі-продажу природного газу та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Судом при прийняті рішення було враховано факт часткової сплати відповідачем вартості газу власними коштами, також здійснено перерахунок сум пені, 3% річних та інфляційних та встановлено, що сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 3872,75 грн - пені та 759,36 грн. - 3% річних за порушення строків оплати грошовими коштами за газ поставлений у грудні 2017 та січні-лютому 2018 року, нарахованих на суми заборгованості, розрахунки по якій проводились поза межами Договору про організацію розрахунків. Відтак, суд при прийнятті рішення прийшов висновку позов задоволити частково.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням суду першої інстанції апелянт/позивач - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2019 у справі № 914/895/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 30730,12 грн, інфляційних втрат в сумі 12536,66 грн та 3% річних в сумі 7439,43 грн скасувати та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у стягненні яких було відмовлено, задовольнити в повному обсязі. В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2019 у справі № 914/895/19 залишити без змін.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що судом першої інстанції при розгляді справи не було враховано, що загальна сума поставленого газу складала 1480512,48 грн, власними коштами відповідачем сплачено 1080512,49 грн, а на підставі спільних протокольних рішень відповідачем сплачено 399999,99 грн. Згідно з розрахунком заборгованості всі розрахунки пені у сумі 34602,87 грн, інфляційних втрат у сумі 12536,66 грн та 3% річних у сумі 8198,79 грн здійснені на кошти, які були сплачені відповідачем не на підставі Спільних протокольних рішень, а саме на суму 1080512,49 грн, яка відповідно була сплачена відповідачем за рахунок власних коштів не у строки передбачені спірним договором купівлі-продажу газу. Відтак, апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що дата зарахування коштів має ототожнюватись з датою підписання Спільних протокольних рішень не відповідає обставинам даної справи, оскільки нараховані санкції та 3% річних не нараховувались взагалі на суми, які були сплачені на підставі вказаних правочинів та відповідно відмежовувались в самому розрахунку заборгованості.
Окрім наведеного, апелянт звертає увагу суду на те, що предметом спільних протокольних рішень (відповідно Розділу 1 спільних протокольних рішень) є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20, яка як і спільні протокольні рішення не містить імперативних вимог щодо порядку проведення розрахунків за природній газ, а лише містить обмежені сферою відносини саме з перерахунку субвенцій, відтак, на думку апелянта, наявний механізм проведення субвенцій, є передбачений договірними умовами порядок розрахунків, проте дані відносини різні за своєю суттю та не є тотожними.
Апелянт вважає, що підписавши спільні протокольні рішення, сторони спору лише декларують намір, проте до моменту проведення фінансування підписане протокольне рішення не є чинним та не має жодної юридичної сили.
Разом з тим, у апеляційній скарзі апелянт покликається на постанову Об'єднаної Палати Верховного Суду від 31.05.2019 року у справі № 924/296/18 якою надано ряд правових висновків щодо впливу спільних протокольних рішень на договірні відносини з постачання природного газу. Таким чином, Верховний Суду у своїх постановах виокремлює кошти сплачені спільними протокольними рішеннями та кошти, сплачені у звичайному порядку.
Окрім того, апелянт стверджує, що оскільки постановою № 357 від 29.04.2016 Кабінету Міністрів України затверджено Примірний договір, то даним примірним договором покладено цей обов'язок саме на відповідача, а останній, підписавши спірний договір купівлі-продажу газу взяв на себе обов'язок виконати зобов'язання у строки та порядку визначеними цим договором.
16.12.2019 року Міським комунальним підприємством «Жидачівтеплокомуненерго» на апеляційну скаргу позивача було подано відзив, в якому останній заперечує доводи апеляційної скарги, зазначивши, що розрахунки за спожитий природний газ на суму 1080512,49 грн здійснювались грошовими коштами, що надійшли від надання послуг централізованого опалення, а розрахунки за спожитий природний газ на суму 399999,99 грн проводились відповідно до договору № 57/110 про організацію взаєморозрахунків від 17 жовтня 2018 року шляхом проведення взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, визначеною ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік». Відтак, відповідач стверджує, що підписавши договір про організацію взаєморозрахунків, позивач тим самим погодився на зміну умов, порядку та відповідальності з оплати за поставлений природний газ за 2018 рік, що в свою чергу не є порушенням строків проведення розрахунків за природний газ передбачених договором про організацію взаєморозрахунків, а тому нараховані позивачем штрафні санкції є незаконними, оскільки за жовтень-листопад 2017 року оплата за газ грошовими коштами здійснювалась своєчасно у визначені договором строки.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2019 вказану справу було розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді - доповідача) Данко Л.С., суддів Скрипчук О.С. та Мирутенка О.Л.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 року головуючим суддею Данко Л.С., апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» № 14/4-194-19 від 22.10.2019 (вх. № ЗАГС 01-05/3932/19 від 05.11.2019) залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам статті 258 Господарського процесуального кодексу України.
25.11.2019 року розпорядженням № 1055 керівника апарату суду, призначено проведення автоматизованої зміни складу колегії суддів у справі № 914/895/19 (у зв'язку з перебуванням у відпустці судді - члена колегії Скрипчук О.С.). Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2019 року зазначену справу розподілено до розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Данко Л.С., суддів Желіка М.Б. та Мирутенка О.Л.
З підстав зазначених в ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 року судовою колегією апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та ухвалено здійснити розгляд даної справи на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, дослідивши викладене у відзиві на апеляційну скаргу, судова колегія Західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.2019 у справі № 914/895/19 нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено місцевим господарським судом, 05.09.2017 Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач, за договором - постачальник) та Міським комунальним підприємством «Жидачівтеплоенерго» (відповідач, за договором - споживач) було укладено договір № 6012/1718-БО-21 постачання природного газу (надалі договір).
Також сторонами у справі було укладено додаткові угоди до вищезазначеного договору, які є його невід'ємними частинами: № 1 від 15.01.2018 (а. с. 35), № 2 від 05.04.2018 (а. с. 36).
Судовою колегією встановлено, що зазначений вище договір та додаткові угоди до нього укладені між сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписані повноважними представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст.ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу ст. 204 ЦК України, оскільки суду не доведено зворотного.
Згідно умов п. 1.1 даного договору, постачальник зобов'язувався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язувався оплатити його на умовах цього договору.
Природній газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п. 1.2 договору).
Пунктом 1.4 договору сторони визначили, що за цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ «НАК «Нафтогаз України» на митну територію України ).
Постачальник передає Споживачу з 01 жовтня 2017 по 31 березня 2018 року (включно) газ обсягом до 210,000 тис. куб. м., у тому числі по місяцях: жовтень 2017 - 25 тис.куб.м., листопад 2017 - 35 тис.куб.м., грудень 2017 - 40 тис.куб.м., січень 2018 - 45 тис.куб.м., лютий 2018 - 35 тис.куб.м., березень 2018 - 30 тис.куб.м. (п. 2.1 договору).
На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 1480512,48 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2017, 30.11.2017, 31.12.2017, 31.01.2018, 28.02.2018 та 31.03.2018.
Судом встановлено, що факт отримання природного газу відповідачем у відповідних обсягах не оспорюється.
Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманих обсягів газу виконав з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору, що слугували підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду про стягнення з відповідача 55338,32 грн, з яких: 34602,87 грн пені, 8198,79 грн 3% річних та 12536,66 грн інфляційних втрат.
Разом з тим, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 17.10.2018 року Територіальним органом Казначейства в Львівській області, Департаментом фінансів Львівської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Жидачівської райдержадміністрації, Міським комунальним підприємством «Жидачівтеплокомуненерго» та Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» було укладено Договір № 57/110 про організацію взаєморозрахунків.
Судовою колегією встановлено, що Договір № 57/110 про організацію взаєморозрахунків є чинним.
Предметом вказаного договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам визначена статтею 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», відповідно до Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2018р. N 110.
Умовами Договору № 57/110 про організацію взаєморозрахунків зокрема п.7, встановлено, що сторона четверта (Міське комунальне підприємство «Жидачівтеплокомуненерго») перераховує на рахунок сторони останньої (Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») кошти у сумі 399999,99 грн, у тому числі податок на додану вартість 66666,67 грн для погашення заборгованості за природний газ (товари, послуги) за 2018 рік згідно з договором від 5 вересня 2017 р. № 6012/1718-БО-21 та в сумі 0,01 грн, у тому числі податок на додану вартість, для погашення заборгованості за природний газ за 2016 згідно з договором 69/1/1730-РЗ від 16.03.2018.
Розрахунки за спожитий природний газ на суму 1080512,49 грн здійснювались відповідачем грошовими коштами, що надійшли від надання послуг централізованого опалення, а розрахунки за спожитий природний газ на суму 399999,99 грн. - сплачена за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України згідно Договору № 57/110 про організацію взаєморозрахунків.
Проте, позивач вважає, що умовами укладеного між сторонами Договору постачання природного газу прямо встановлено, що відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання. Наявність Договору про організацію взаєморозрахунків не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін за Договором поставки газу № 6012/1718-БО-21 від 05.09.2017 та не звільняє відповідача від відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання.
Враховуючи наведені обставини, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовними вимогами про стягнення 55338,32 грн, з яких: 34602,87 грн пені, 8198,79 грн 3% річних та 12536,66 грн інфляційних втрат.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В даному випадку правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки природного газу, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язався передати у власність споживачу у 2017-2018 році природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
З п. 8.2 договору № 6012/1718-БО-21 вбачається, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Пунктом 1 Додаткової угоди № 1 до договору постачання природного газу від 05 вересня 2017 №6012/1718-БО-21, сторони погодили викласти п. 8.2 розділу 8 «Відповідальність сторін» Договору в наступній редакції: « 8.2 У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення»
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи наведене, за несвоєчасне виконання зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу позивачем нараховано відповідачу 34602,87 грн пені, а також 3% річних в розмірі 8198,79 грн та інфляційне збільшення заборгованості на суму 12536,66 грн.
Згідно з положеннями частин 1-3 статті 12 ГК України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні. Таке регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій».
Аналіз змісту цього Порядку вказує на те, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.
Пунктом 12 Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння та спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками цих розрахунків.
Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію затверджено наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 03.08.2015 № 493/688 (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Цей Порядок визначає взаємовідносини між органами Державної казначейської служби України, департаментами фінансів обласних державних адміністрацій, Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідні департаменти фінансів), Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», ДП «Енергоринок» та іншими учасниками розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, що проводяться відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Згідно з пунктом 1.2 Порядку розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього розділу, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають обсяг щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу, форма якого наведена у додатку 1 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію, форма якого наведена у додатку 2 до цього Порядку; спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію та природний газ або вугілля, форма якого наведена у додатку 3 до цього Порядку.
Усі учасники розрахунків зобов'язані забезпечувати підписання спільних протокольних рішень на проведення розрахунків протягом 2 робочих днів з дня отримання таких спільних протокольних рішень (пункт 1.5).
З наведеного вбачається адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу.
Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня отриманих пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).
Визнаючи неможливість розрахунків в цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонам на підставі укладених між ними договорів.
Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти, як то постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20.
Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.
Наведеним спростовується посилання позивача на той факт, що відповідач мав передбачену Договором постачання природного газу можливість сплатити заборгованість своїми коштами, та тим самим вплинути на стан розрахунків між сторонами та не допустити порушення строків оплати.
Тобто, підписавши Договір №57/110 про організацію взаєморозрахунків, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований Договором постачання природного газу, порядок розрахунків.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, що відображено у постанові від 21.03.2019 у справі №905/1100/18 та постанові від 27.03.2019 у справі №925/372/18.
Отже, для застосування санкцій, зокрема пені, передбаченої п. 8.2 договору, та наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями.
Апелянт в апеляційній скарзі стверджує, що відповідачем власними коштами сплачено 1080512,49 грн, а на підставі спільних протокольних рішень відповідачем сплачено 399999,99 грн, однак судова колегія з таким твердженням не погоджується, оскільки, розрахунки за спожитий природний газ на суму 399999,99 грн проводились не на підставі Спільних протокольних рішень, а відповідно до договору № 57/110 про організацію взаєморозрахунків від 17 жовтня 2018 року шляхом проведення взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, визначеною ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік».
Розрахунки за спожитий природний газ на суму 1080512,49 грн здійснювались власними грошовими коштами, що надійшли від надання послуг централізованого опалення.
Судовою колегією перевірено розрахунок нарахування за період з жовтня 2017 року по березень 2018 року та встановлено наступне.
Розрахунки за спожитий газ у жовтні-листопаді 2017 року на суму 348 641,10 грн. були проведені відповідачем власними грошовими коштами своєчасно, а тому пеня, інфляційні та 3% річних за цей період не нараховувалась.
Розрахунки за спожитий газ у грудні 2017 року на суму 318 097,16 грн., у січні 2018 року на суму 228 676,22 грн. та за частину газу спожитого у лютому 2018 року на суму 185 098,00 грн., разом 731 867,38 грн., також були проведені власними грошовими коштами, однак з порушенням строків оплати, передбачених договором.
Розрахунки за частину газу спожитого у лютому 2018 року на суму 110 435,17 грн. та за газ спожитий у березні 2018 року на суму 289 564,82 грн., разом 399 999,99 грн., проводились шляхом проведення взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам відповідно до договору № 57/110 про організацію взаєморозрахунків від 17 жовтня 2018 року, тому пеня, інфляційні та 3% річних за цей період не повинні нараховуватись.
Із наданого позивачем розрахунку слід зазначити наступне.
Позивачем за період жовтня-листопада 2017 року пеня, інфляційні та 3% річних не нараховувались.
За період грудня 2017 року позивачем нараховано пеню на суму 1472,32 грн. та 3% річних на суму 288,69 грн, що не викликає жодних заперечень, позаяк всі розрахунки за цей місяць проводились власними коштами.
За січень 2018 року позивачем нараховано пеню на суму 586,85 грн та 3% річних на суму 115,07 грн, що також не викликає жодних заперечень, позаяк всі розрахунки за цей місяць також проводились власними коштами.
За період лютого 2018 року позивачем проведено розрахунок на суму 110435,17 грн (110435,17 грн + 289564,82 грн = 399999,99 грн), однак, слід зазначити, що розрахунки за лютий 2018 року проводились шляхом проведення взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам відповідно до договору № 57/110 про організацію взаєморозрахунків від 17 жовтня 2018 року, а власними коштами розрахунки проводились на суму 185098,00 грн, з яких 139564,82 грн оплачено з порушенням термінів оплати на 31 день, тому розмір пені повинен складати 1813,58 грн ((139 564,82 х 31 х 0,041917808)7100 = 1 813,58), розмір 3% річних повинен складати 355,60 грн ((139 564,82 х 31 х 0,008219178)7100 = 355,60.
З поданого апелянтом розрахунку за зобов'язаннями лютого 2018 року вбачається, що ним нараховано пеню на суму 10331,31 грн, та 3% річних на суму 2606,67 грн, а також інфляційні на суму 4119,37 грн.
Проаналізувати розрахунок апелянта за зобов'язаннями лютого 2018 року судовою колегією встановлено, що пеня нараховувалась в тому числі на суму боргу 110435,17 грн за період з 27.03.2018 року по 26.09.2018 року (шість місяців), 3% річних нарахована на суму боргу 110435,17 грн з 27.03.2018 по 29.11.2018 року, інфляційні нараховувались на суму боргу 110435,17 грн з 01.04.2018р. по 31.10.2018р.
Як уже було зазначено вище у цій постанові, за зобов'язаннями березня 2018 року всі розрахунки на суму 289564,82 грн (110435,17 грн + 289564,82 грн = 399999,99 грн) проводились, шляхом проведення взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам відповідно до договору № 57/110 про організацію взаєморозрахунків від 17 жовтня 2018 року, (власними коштами розрахунки не проводились), тому пеня, 3% річних та інфляційні за цей період нараховуватись не повинні.
Однак, апелянтом за зобов'язаннями березня 2018 року згідно поданого суду розрахунку нараховано пеню в розмірі 22212,40 грн на суму боргу 289564,82 грн за період з 26.04.2018 року по 25.10.2018 року (шість місяців), 3% річних в розмірі 5188,37 грн на суму боргу 289564,82 грн за період з 26.04.2018 року по 29.11.2018 року, а також інфляційних в розмірі 8417,28 грн на суму боргу 289564,82 грн за період з 01.05.2018 року по 31.10.2018 року.
Якщо виключити з розрахунків пеню, 3% річних та інфляційні на суму 399999,99 грн, розрахунки за газ по якій проводились шляхом проведення взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам відповідно до договору № 57/110 про організацію взаєморозрахунків від 17 жовтня 2018 року, то в підсумку отримаємо: пеню в сумі 3 872,75 грн. (1472,32 + 586,85 + 1813,58 = 3872,75) та 3% річних в сумі 759,36 грн. (288,69 + 115,07 + 355,60 = 759,36).
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення МКП «Жидачівтеплокомуненерго» строків проведення розрахунків за природний газ, передбачених Договором про організацію взаєморозрахунків від 17.10.2018, а отже відсутні підстави для застосування санкцій в цій частині, передбачених умовами договору купівлі-продажу природного газу та наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
З огляду на вищевказане, а також факт часткової сплати відповідачем вартості газу власними коштами, судом здійснено перерахунок сум пені, 3% річних та інфляційних та встановлено, що сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 3 872, 75 грн. - пені та 759, 36 грн. - 3% річних за порушення строків оплати грошовими коштами за газ поставлений у грудні 2017 та січні-лютому 2018 року, нарахованих на суми заборгованості, розрахунки по якій проводились поза межами Договору про організацію розрахунків. А тому місцевий суд прийшов до вірного висновку, що позов підлягає до задоволення частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на скаржника відповідно до положень ст.129 ГПК України.
Керуючись ч. 13 ст.8, ст.ст. 12, 86, 129, 236, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 17 вересня 2019 року у справі № 914/895/19 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.
Головуючий суддя Л.С.Данко
Суддя М.Б.Желік
Суддя О.Л.Мирутенко