справа №176/2534/19
провадження №2/176/99/20
Іменем України
(заочне)
22 січня 2020 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Гусейнова К.А.,
секретаря с/з Бабенко Г.Ю.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Жовті Води цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, -
01 листопада 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просять ухвалити судове рішення, яким стягнути з відповідачів на її користь суму боргу за борговою розпискою у розмірі 138200,00 грн (сто тридцять вісім тисяч двісті гривень) та судові витрати по оплаті судового збору.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що в 2012 році вона надала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 138200,00 грн. про що останні склали написану власноруч розписку, згідно якої відповідачі зобов'язані повернути їй зазначену суму позики. 04.09.2019 року поштою цінним листом з описом вкладення вона направила відповідачам власноруч підписану письмову вимогу про повернення грошових коштів. У вимозі вона просила повернути їй грошові кошти (суму позики) протягом 5 календарних днів від дня отримання даної вимоги та наголосила, що в разі відмови відповідачів добровільно повернути вказану вище суму позики, буде змушена звернутись до суду з заявою про стягнення грошових коштів. Однак, письмова вимога 19.09.2019 року повернулась не врученою. Крім того, протягом серпня-жовтня 2019 року вона неодноразово спілкувалась з ОСОБА_3 та неодноразово наголошувала, що звернеться до суду. По теперішній час сума позики не повернута. Враховуючи, що добровільно відповідачі не виконали взяті на себе зобов'язання відповідно письмової розписки, вона змушена звернутись до суду із позовом.
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року по вищезазначеній справі було відкрито провадження та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позов підтримали з підстав, в ньому зазначених, просили його задовольнити, не заперечували проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились. У запропонований їм ухвалою про відкриття провадження по справі, строк, відзиву на позов до суду не надходило.
Приймаючи до уваги те, що судом виконані вимоги щодо повідомлення відповідача про розгляд справи у спосіб передбачений законом та з огляду на те, що відповідач не подала відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд вважає, що є передбачені ст.ст. 280,281 ЦПК України підстави для ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі письмових доказів та у відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши письмові докази по справі вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору з власної ініціативи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним по справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави - ст. 2 ЦПК України.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виникли правовідносини у зв'язку із наданою останніми борговою розпискою в 2012 році, відповідно до якої відповідачі отримали позику від позивача в сумі 138200 грн та зобов'язувались її повернути (а.с.8). Оригінал даної розписки був оглянутий судом в судовому засіданні.
Частиною 2 ст.1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.
Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16, Верховним Судом у постанові по справі №707/2606/16-ц провадження 61-28762св18 від 31.10.2018 року зроблений правовий висновок про те, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, а наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Згідно ст.ст.526,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
У відповідності до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 545 ЦК України врегульовано питання щодо підтвердження виконання зобов'язання, зокрема передбачено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
З наведеного вбачається, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригіналу боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа. Дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 квітня 2012 року, справа № 6-24ц12.
Крім того, згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У відповідності з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Статтею 1049 ЦК передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч.2 ст.524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і обов'язки відповідно до договору. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Зі змісту процитованої норми закону можливо зробити висновок, що договір позики може бути строковим або безстроковим.
Якщо в договорі вказано, коли саме позичальник має повернути борг, то такий договір є строковим. Саме від моменту, коли позичальник має повернути борг, відраховуватиметься строк позовної давності (ст.267 ЦК України) та нараховуватиметься пеня та інші штрафні санкції.
У випадку, якщо в договорі не вказано строку повернення коштів, то він вважається безстроковим.
В такому випадку для повернення коштів позикодавець має пред'явити вимогу позичальнику. Така вимога має бути зроблена письмово, вручена позичальнику особисто під розписку або надіслана цінним листом з описом та повідомленням про вручення.
Із досліджених судом доказів, наданих позивачем вбачається, що 04 вересня 2019 року представником позивача поштою цінним листом з описом вкладення на адресу відповідачів було направлено письмову вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 138200 грн. Також у вимозі було зазначено, що у разі відмови добровільно повернути вказану вище суму позики, вона буде змушена звернутися до суду із заявою про стягнення грошових коштів. Однак, відповідачі відмовились від отримання даної вимоги, що підтверджується поштовим повідомленням, яке міститься в матеріалах справи (а.с.9,10,11,12).
Однак, до цього часу відповідачі суму боргу не повернули.
З огляду на викладене, враховуючи, що отримання відповідачами позики на загальну суму 138200 грн підтверджується змістом розписки, яка є доказом укладення договору позики, а неповернення суми позики відповідачкою за правилами ст.545 ЦК підтверджується наявністю у позивача оригіналу боргової розписки, яка була оглянута судом в судовому засіданні, та тим, що вимог позивача вони не спростували та ніяких заперечень не надали, суд приходить до висновку про стягнення з відповідачів на користь позивача суми боргу за борговою розпискою у сумі 138000,00 грн.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача слід стягнути понесенні ним судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1380 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 527, 536, 549, 599, 631, 1054 ЦК України та згідно ст.ст. 13, 81, 141, 247, 263-265, 273, 280-282, 287, 288, 354-355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів - задовольнити.
Cтягнути з ОСОБА_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 суму боргу в розмірі 138200,00 (сто тридцять вісім тисяч двісті гривень).
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , судові витрати у розмірі 1380 грн. 00 коп., а саме по 690 грн. з кожного.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до або через суд першої інстанції, а матеріали справи надсилаються судом за правилами, що діяли до набрання чинності діючої редакції ЦПК України.
Повний текст складено 29.01.2020 року.
Суддя К.А. Гусейнов