Справа № 466/2383/19 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.
Провадження № 22-ц/811/2910/19 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
Категорія:47
21 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,
секретар: Бадівська О.О.,
за участі в судовому засіданні прокурора (представника Прокуратури Волинської області) Панькевича Р.В., представниці позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Волинської області на рішення Шевченківського районного суду м. Львова в складі судді Невойта П.С. від 31 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної Казначейської служби України, Прокуратури Волинської області про відшкодування моральної шкоди, -
рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31 липня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 625950 (шістсот двадцять п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят гривень 00 коп.) на відшкодування моральної шкоди. У решті у задоволенні позовних вимог відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави.
Вказане рішення оскаржив заступник прокурора Волинської області - Хвищук В.
В апеляційній скарзі просить змінити рішення шляхом зменшення розміру відшкодування моральної шкоди з розрахунку 132 місяців перебування під слідством і судом. Вважає рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню через неправильне застосування норм матеріального права, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що призвело до необґрунтованого стягнення з Державного бюджету України коштів. Вказує, що задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в сумі 625950 грн., суд помилково враховував термін перебування позивача під слідством і судом тривалістю 150 місяців, оскільки як зазначено у оспорюваному рішенні суду увесь час упродовж якого здійснювалось кримінальне переслідування діяли запобіжні заходи, які обмежували ОСОБА_1 у реалізації його прав, а тому прийшов до висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди у сумі 625 650 грн. (4173 грн. х 150 місяців). Вважає, що позивач перебував під слідством і судом у період з 29.12.2003 (з часу порушення відносно позивача кримінальної справи) до 22.07.2016 (винесення постанови про закриття кримінального провадження). З вказаного терміну виключається строк, коли посадовими особами прокуратури Волинської області виносились постанови про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 з реабілітуючих підстав з одночасним скасуванням запобіжних заходів до їх скасування судом - 19 місяців 28 днів, а саме: з 17.09.2013 по 26.12.2013, з 21.03.2014 по 21.05.2014, з 31.07.2014 по 19.10.2015. таким чином, загальний строк перебування позивача під слідством і судом становить 132 місяці. При цьому, у всіх з вищеназваних постанов про закриття кримінального провадження слідчим відповідно до п. 9 перехідних положень КПК України 2012 року запобіжні заходи скасовувались, про що зазначено у резолютивній частині вказаних процесуальних документів. Вказані обставини підтверджують відсутність будь-яких незаконних дій у цей період та спростовують твердження позивача щодо обмеження його прав у цей період. Також зазначає, що з 24.01.2004 до 05.04.2013 справа безперервно перебувала на розгляді у судах першої та апеляційної інстанції - 9 років 2 місяці та 9 днів (110 місяців) та упродовж 22 місяців органами прокуратури проводилось досудове розслідування у справі. З врахуванням вищезазначеного, ОСОБА_1 має право на відшкодування з Державного бюджету моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати на час постановлення рішення (4173 грн.) за 132 місяці перебування під слідством і судом. Крім того зазначає, що жодних доказів про заподіяння позивачу моральних страждань у більшому розмірі, матеріали справи не містять. Зазначає, що враховуючи вимоги ст.ст. 76,78 ЦПК України, а також час кримінального переслідування - лише 132 місяці, за відсутності допустимих доказів заподіяння моральної шкоди у більшому розмірі, судом першої інстанції необгрунтовано прийнято рішення про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 625 950 грн. З врахуванням вищевикладеного, у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, судом помилково прийнято рішення про часткове задоволення позову, що відповідно до ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
В судове засідання позивач та представник відповідача ДКС України не з'явилися,однак суд вважав заможливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників) зважаючи на те, що учасники справи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також, зокрема, і те, що позивача у судовому засіданні захищала представниця.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника прокуратури на підтримання апеляційної скарги, представниці позивача в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзивів на позовну заяву, відповідей на відзиви, апеляційної скарги, а також інших письмових та усних заяв та пояснень учасників справи (їх представників) у судах обох інстанцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ч.1 ст. 4, ст.5 ЦПК України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, п.1 ст. 1, п.1 ст. 2, п.5 ст. 3, п.п. 5,6 ст. 4, ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)», ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік», п.п. 9, 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. 23 ЦК України, ст. 56 Конституції України, п.35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, п.п. 4,5 Положення про державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/201, та задовольняючи частково позов, виходив з того, що 26.12.2003 року начальником слідчого відділу прокуратури Волинської області ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 166 ч.3 КК України. 30.12.2003 року прокуратурою Волинської області ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ст. 166 ч.3 КК України (в редакції 1960 року) та обрано запобіжний у вигляді підписки про невиїзд. 19.12.2003 року кримінальну справу порушену Генеральною прокуратурою України за фактом заволодіння невстановленими особами на арештмайданчику в с.Солонка Пустомитівського району Львівської області за ч.4 ст.190 КК України виділено з кримінальної справи № 50-37-2 в окреме провадження та направлено для подальшого розслідування в СУ УМВСУ у Львівській області. Прокуратурою Волинської області було складено обвинувальний висновок у справі про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року, а справу направлено для розгляду в Шевченківський районний суд м. Львова. 08.12.2004 року постановою Шевченківського районного суду м. Львова справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ч.3 ст. 166 КК України 1960 року направлено прокурору Волинської області для проведення додаткового розслідування. 29.03.2005 року ухвалою Апеляційного суду Львівської області постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 8 грудня 2004 року скасовано. 22.04.2005р. Апеляційним судом Львівської області справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ч.3 ст. 166 КК України 1960 року передано для розгляду в Пустомитівський районний суд Львівської області. 13 серпня 2012 року вироком Пустомитівського районного суду Львівської області Тріпника М.Б. виправдано за ч.3 ст. 166 КК України в редакції 1960 року у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину. 30.10.2012 року ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області за апеляцією прокурора, який брав участь у справі вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 серпня 2012 року, яким ОСОБА_1 виправдано за ч. 3 ст. 166 КК України в редакції 1960 року було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд. 05.04.2013 року під час нового судового розгляду справи про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ч.3 ст.166 КК України (1960 року) постановою Пустомитівського районного суду Львівської області кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.3 ст.166 КК України в редакції 1960 року повернуто прокурору Волинської області для її об'єднання з кримінальним провадженням №12013150270000181 від 19.02.2013р. за ч.4 ст.190 КК України та організації проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін. 23.05.2013 Прокуратурою Волинської області дану кримінальну справу відповідно до вимог ст. 218 КПК України направлено до прокуратури Львівської області, якою проведення досудового розслідування доручено прокуратурі Пустомитівського району Львівської області. 30.05.2013 року постановою в.о. прокурора Львівської області Татарина Б.С. здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013150270000181 доручено прокуратурі Пустомитівського району Львівської області. 31.05.2013 відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 ч.3 КК України (в редакції 1960 року) внесено до ЄРДР за №42013150270000046. 10.06.2013 прокуратурою Пустомитівського району Львівської області кримінальні провадження № 42013150270000046 та № 12013150270000181 об'єднано в одне провадження за № 12013150270000181. 08.07.2013 постановою заступника прокурора Львівської області визначено підслідність даного кримінального провадження за прокуратурою м. Львова. 25.07.2013 постановою заступника Генерального прокурора України ОСОБА_4 здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013150270000181 доручено слідчим органам прокуратури Волинської області. 07.08.2013 постановою в.о. прокурора Волинської області Троца В.М. здійснення досудового розслідування у вказаному провадженні доручено слідчому прокуратури м.Нововолинська. 17.09.2013 старшим слідчим прокуратури м. Нововолинська, у Волинській області Божко С.І. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12013150270000181 у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції 1960 року). 26.12.2013 Нововолинським міським судом Волинської області скасовано постанову старшого слідчого прокуратури м.Нововолинська Волинської області Божко С.І. про закриття кримінального провадження №12013150270000181 від 17.09.2013 року. 21.03.2014 старшим слідчим СВ прокуратури Волинської області Божко С. повторно закрито вказане кримінальне провадження. 21.05.2014 Луцьким міжрайонним судом Волинської області скасовано постанову старшого слідчого СВ прокуратури Волинської області про закриття кримінального провадження №12013150270000181 від 21.03.2013 року. 31.07.2014 слідчим в ОВС СВ прокуратури Волинської області повторно закрито вказане кримінальне провадження. 19.10.2015 Луцьким міжрайонним судом Волинської області скасовано постанову слідчого в ОВС СВ прокуратури Волинської області про закриття кримінального провадження №12013150270000181 від 31.07.2014 року. 22.07.2016 старшим слідчим СВ прокуратури Волинської області Леміщаком Д. остаточно закрито вказане кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 на підстав п.2 ч.1 ст. 284 КПК України. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано. Таким чином, суд вважав, що незаконними рішеннями та діями посадових осіб органу досудового розслідування та прокуратури ОСОБА_1 завдано моральну шкоду. За час незаконного перебування під слідством та судом, ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди, яка полягає у психічних стражданнях, перебування у стані безперервного нервового стресу. Також перебування на підписці обмежувало право вільного пересування позивача, а також обмежувалося право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Щодо твердження прокурора, що необхідно вирахувати перебування під слідством і судом 132 місяці, а не 150 місяців, то суд не погодився з таким вираховуванням, оскільки протягом 150 місяців діяли запобіжні заходи, які обмежували позивача у реалізації його прав. Таким чином, виходячи з мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи, ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню моральна шкода у розмірі 625950,00грн., з розрахунку 4173грн. (мінімальна заробітна плата станом на час винесення рішення) за 150 місяців перебування під слідством і судом. Суд зазначив, що вказаний розмір завданої моральної шкоди є мінімальним, таким, який має бути відшкодований за відповідний період у будь-якому випадку і будь-якій особі, внаслідок незаконного притягнення її як обвинуваченої. Таким чином, незаконними діями органів дізнання, досудового слідства та прокуратури були порушені конституційні права позивача, що завдало їй фізичних і моральних страждань, призвело до погіршення психологічного стану. Вимоги в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 300 000 грн. (у розрахунку додатково по 2000 грн. за кожен місяць) є необгрунтовані та не доведені позивачем. Так, після закриття кримінального провадження запобіжні заходи відносно ОСОБА_1 були скасовані, позивачем не надано належних доказів щодо додаткових негативних наслідків під час проведення досудового слідства, усні пояснення позивача щодо негативних наслідків не підтверджені письмовими доказами, а тому суд їх не прийняв до уваги. Суд зазначив, що стягнення на користь позивача з Державного бюджету України повинно відбуватись через Державну казначейську службу України. Враховуючи вищевикладене, суд вважав, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та законними, відтак, позов підлягає до задоволення у розмірі 625 950,00грн. Судові витрати у даній справі суд відніс за рахунок держави.
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції в цілому обґрунтованими, такими, що відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.
22.03.2019р. ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Волинської області, у якому просив: стягнути з Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного Єдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 925950,00грн (дев'ятсот двадцять п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят гривень 00 коп.)
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 18.02.2002 року Генеральною прокуратурою України порушено кримінальну справу за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами чужим майном у особливо великих розмірах шляхом обману, а також перевищення службових повноважень службовими особами прокуратури Залізничного району м.Львова, що спричинило тяжкі наслідки за ознаками злочинів, передбачених ст. 190 ч.4, 365 ч.3 КК України (в редакції 1960 року). 26.12.2003 року начальником слідчого відділу прокуратури Волинської області Підгорним О. ОСОБА_5 . відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 166 ч.3 КК України. В результаті довготривалого розгляду справи 22.07.2016 року слідчим в ОВС прокуратури Волинської області остаточно закрито вказане кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 на підстав п.2 ч.1 ст. 284 КПК України. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано. Вважає, що він з 2003 року перебував на підписці про невиїзд, а все майно знаходилося під арештом. Це негативно позначилося на звичайному способі його життя та обмежувало його життєві зв'язки, для поновлення яких необхідно докласти значних зусиль, він безпідставно був обмежений у вільному пересуванні більше десяти років, не мав можливості належно використовувати та реалізовувати свої права. Через неналежне розслідування та незаконне притягнення до кримінальної відповідальності спричинило шкоду діловій репутації позивача, призвело до нервових хвилювань, стресу. За час незаконного перебування під слідством та судом понад 12 років він зазнав моральної шкоди, яка полягає у психічних стражданнях, перебування у стані безперервного нервового стресу, втраті нормальних життєвих зав'язків, були порушені його конституційні права, у здійсненні яких він був обмежений. Обранням запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд він був обмежений у праві вибору вільного пересування. Зазначає, що внаслідок неправомірних дій органу досудового розслідування позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює, в розмірі 925 950,00грн.
Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано - 29.12.2003 року начальником слідчого відділу прокуратури Волинської області ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 166 ч.3 КК України.
30.12.2003 року прокуратурою Волинської області ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ст. 166 ч.3 КК України (в редакції 1960 року) та того ж дня обрано запобіжний у вигляді підписки про невиїзд
Прокуратурою Волинської області було складено обвинувальний висновок у справі про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ч. 3 ст. 166 КК України 1960 року, а справу направлено для розгляду в Шевченківський районний суд м. Львова.
08.12.2004 року постановою Шевченківського районного суду м. Львова справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ч.3 ст. 166 КК України (в редакції1960 року) направлено прокурору Волинської області для проведення додаткового розслідування. Раніше обраний ОСОБА_1 запобіжний захід - підписка про невиїзд залишено без змін.
29.03.2005 року ухвалою Апеляційного суду Львівської області постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 8 грудня 2004 року скасовано.
22.04.2005р. Апеляційним судом Львівської області справу про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ч.3 ст. 166 КК України 1960 року передано для розгляду в Пустомитівський районний суд Львівської області.
13 серпня 2012 року вироком Пустомитівського районного суду Львівської області Тріпника М.Б. виправдано за ч.3 ст. 166 КК України (в редакції 1960 року) у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину. Міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд ОСОБА_1 скасовано.
30.10.2012 року ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області за апеляцією прокурора, який брав участь у справі вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 серпня 2012 року, яким ОСОБА_1 виправдано за ч. 3 ст. 166 КК України в редакції 1960 року було скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.
05.04.2013 року постановою Пустомитівського районного суду Львівської області під час нового судового розгляду справи про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченому ч.3 ст.166 КК України (1960 року) постановою Пустомитівського районного суду Львівської області кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.3 ст.166 КК України в редакції 1960 року повернуто прокурору Волинської області для її об'єднання з кримінальним провадженням №12013150270000181 від 19.02.2013р. за ч.4 ст.190 КК України та організації проведення додаткового розслідування. Міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд залишено без змін.
23.05.2013 Прокуратурою Волинської області дану кримінальну справу відповідно до вимог ст. 218 КПК України направлено до прокуратури Львівської області, якою проведення досудового розслідування доручено прокуратурі Пустомитівського району Львівської області.
30.05.2013 року постановою в.о.прокурора Львівської області Татарина Б.С. здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013150270000181 доручено прокуратурі Пустомитівського району Львівської області.
31.05.2013 відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 166 ч.3 КК України (в редакції 1960 року) внесено до ЄРДР за №42013150270000046.
10.06.2013 постановою прокуратури Пустомитівського району Львівської області кримінальні провадження № 42013150270000046 та № 12013150270000181 об'єднано в одне провадження за № 12013150270000181.
08.07.2013 постановою заступника прокурора Львівської області визначено підслідність кримінального провадження № 12013150270000181 за прокуратурою м. Львова.
25.07.2013 постановою заступника Генерального прокурора України ОСОБА_4 здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013150270000181 доручено слідчим органам прокуратури Волинської області.
07.08.2013 постановою в.о. прокурора Волинської області Троца В.М. здійснення досудового розслідування у вказаному провадженні доручено слідчому прокуратури м.Нововолинська Волинської області.
17.09.2013 старшим слідчим прокуратури м. Нововолинська, Волинській області Божко С.І. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12013150270000181 у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції 1960 року). Міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд ОСОБА_1 скасовано.
26.12.2013 ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області скасовано постанову старшого слідчого прокуратури м.Нововолинська Волинської області Божко С.І. про закриття кримінального провадження №12013150270000181 від 17.09.2013 року та повернуто матеріали кримінального провадження прокурору м. Нововолинська для проведення додаткової перевірки та вирішення питання про внесення даних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та здійснення досудового розслідування.
21.03.2014 старшим слідчим СВ прокуратури Волинської області Божко С. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12013150270000181 у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції 1960 року). Міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд ОСОБА_1 скасовано.
21.05.2014 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області скасовано постанову старшого слідчого СВ прокуратури Волинської області Божка С. про закриття кримінального провадження №12013150270000181 від 21.03.2013 року.
31.07.2014 слідчим в ОВС СВ прокуратури Волинської області винесено постанову про закриття кримінального провадження №12013150270000181 у зв'язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 166 КК України (в редакції 1960 року). Міру запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд ОСОБА_1 скасовано.
19.10.2015 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області скасовано постанову слідчого в ОВС СВ прокуратури Волинської області про закриття кримінального провадження №12013150270000181 від 31.07.2014 року.
22.07.2016 старшим слідчим СВ прокуратури Волинської області Леміщаком Д. закрито вказане кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 на підстав п.2 ч.1 ст. 284 КПК України. Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано.
Отже, ОСОБА_1 фактично з 30 грудня 2003 року по 22 липня 2016 року, тобто 12 років 6 місяців та 23 дні, перебував під слідством і судом.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до ч ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу тощо відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Встановивши, що згідно постанови прокуратури Волинської області від 22.07.2016 року кримінальне провадження закрито, врахувавши фактичні обставини справи, зокрема, тривалість перебування позивача під слідством і судом, що негативно вплинуло на звичний уклад життя, тобто зумовило моральні страждання і переживання, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про необхідність часткового задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи, також, положення ч.3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів розслідування, прокуратури і суду», згідно з яким відшкодування моральної шкоди проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із мінімального розміру заробітної плати, встановленого на час розгляду справи у розмірі 4173 грн. (Закон України «Про державний бюджет на 2019 рік»).
Згідно з пунктами 5 та 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів розслідування, прокуратури завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Отже, вина відповідача прокуратури у заподіянні позивачу моральної шкоди через незаконні дії у формі неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності, скерування справи за необґрунтованими звинуваченнями до суду та небажання визнати неправомірність своїх дій уже на стадії судового розгляду, наслідком чого став довготривалий період обмеження його прав та особистих свобод гарантованих ст.ст. 28, 29, 32, 42 Конституції України - права на повагу до гідності, невтручання у особисте та сімейне життя, свободи пересування, вільного вибору місця проживання, недоторканості особи, свободи економічних прав, в тому числі права на вільну підприємницьку діяльність є доведеною належними та допустимими доказами та не заперечувалось відповідачем за винятком терміну незаконного перебування під слідством і судом.
У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Також, на думку колегії суддів, судом першої інстанції правильно враховано тривалий термін досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи щодо позивача (тобто 12 років 6 місяців та 23 дні), що становить більше 30 % загальної тривалості життя позивача і більше ніж 50% тривалості життя позивача від часу його повноліття та вказано про те, що 1/2 частину свого продуктивного життя позивач був змушений присвятити захисту від безпідставних та незаконних звинувачень і ця втрата життєвого часу є фактично невиправною, а тому сама ця довготривала життєва фрустрація об'єктивно свідчить про глибокі душевні страждання позивача. Також, і твердження позивача про психічні страждання, перебування у стані безперервного стресу, що призвело до погіршення, або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми свідчать про перенесені душевні страждання, які не можуть не перебувати у безпосередньому причинному зв'язку з діями відповідачів.
Дійсно, як вбачається із наведеного вище, судом першої інстанції було помилково враховано період з часу порушення кримінальної справи до пред'явлення обвинувачення позивачу у скоєнні злочину з 30 грудня 2003 року по 22 липня 2016 року, а саме близько 18 місяців, у які позивач під слідством фактично не перебував та запобіжний захід стосовно нього у цей період скасовувався.
Однак, колегія суддів вважає, що вказана помилка не призвела до прийняття незаконного чи необґрунтованого рішення та вказане не впливає на загальний розмір моральної шкоди, що повинен бути відшкодований позивачу.
Так, як вказано вище, ч.3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів розслідування, прокуратури і суду» передбачає відшкодування моральної шкоди у розмірі не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, а зважаючи на загальний, значний термін перебування під слідством і судом позивача, про що йшлося вище колегія суддів вважає, що незначне перевищення розміру моральної шкоди від мінімально встановленого законом є виправданим у даній ситуації.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не вважає, що у даній ситуації є необхідним чи можливим скасування чи зміна рішення суду першої інстанції із зменшенням розміру шкоди, що була визначена судом першої інстанції.
Вказане також відповідає практиці Верховного Суду у аналогічних справах, яка повинна бути врахована і у даній справі судами нижчих інстанцій, а зокрема, аналогія міститься у Постанові Верховного Суду від 20.12.2019 року, справа № 465/5299/15-ц, провадження № 61-17398св19.
Решта доводів скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому доводи апеляційної скарги вцілому слід визнати необґрунтованими, а саму скаргу слід залишити без задоволення
Рішення ж суду, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу заступника прокурора Волинської області - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 липня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 29 січня 2020 року.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: Л.Б. Струс
М.М. Шандра