Справа №382/234/19
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/2617/2020
29 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Яготинського районного суду Київської області від 26 вересня 2019 року (суддя Кисіль О.А.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановила:
у лютому 2019р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 14 січня 2011р. у розмірі 30 677грн 86коп. та судових витрат.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору без номеру від 14 січня 2011р. відповідач отримав кредит у розмірі 8 000грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Позивач посилався на те, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Позивач стверджував, що свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором, та в межах кредитного ліміту, проте відповідач порушив зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка станом на 17 січня 2019 року складається із заборгованості: за кредитом у розмірі 1567грн 13коп., за процентами за користування кредитом у розмірі 15 555грн 53коп., за пенею у сумі 11 618грн 16коп., а також штрафів у розмірі 500грн (фіксована частина) та 1 437грн 04коп. (процентна складова).
Заочним рішенням Яготинського районного суду Київської області від 26 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати.
Позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки позичальник у анкеті-заяві висловив згоду на те, що заява разом з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання
банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві, і не заперечував факт укладення договору, ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку.
Крім того, позивач зазначає, що надав належні та допустимі докази по справі, зокрема розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору.
Також позивач посилається на те, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами; відповідач не надав доказів, що його не було ознайомлено з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку або його було ознайомлено з іншими умовами та правилами.
Також позивач посилається на те, що наданий суду розрахунок заборгованості відповідачем не спростований, а якщо суд не згоден з ним, він повинен навести у рішенні свій розрахунок.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначена апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 14 січня 2011р. ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в якій погодився, що заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, і просив надати йому послуги у вигляді видачі зарплатної картки. Прохання видати кредитну картку заява не містить.
ОСОБА_1 також була підписана довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка «Універсальна» 55 днів льотного періоду», згідно якої базова відсоткова ставка за користування кредитом складає 2,5% щомісячно, розмір щомісячних платежів становить 7% від заборгованості, але не менше 50грн та не більше залишку заборгованості, і повинен бути внесений до 25 числа місяця, наступного за звітним; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості становить 1% від заборгованості, але не менше 30грн у місяць, та нараховується один раз у місяць при наявності просрочки по кредиту чи процентам 5 та більше днів при виникненні просрочки на суму від 50грн та більше, а також шляхом ділення базової процентної ставки по договору на 30, яка нараховується за кожний день просрочки кредиту.
Також у довідці про умови кредитування зазначено, що у разі порушення позичальником строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, останній зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500грн + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених відсотків та комісій.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 17 січня 2019р. у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 1567грн 13коп., за процентами за користування кредитом у розмірі 15 555грн 53коп., за пенею у сумі 11 618грн 16коп., а також штрафів у розмірі 500грн (фіксована частина) та 1 437грн 04коп. (процентна складова).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів у підтвердження видачі відповідачу кредитної картки та укладення кредитного договору, підпис під довідкою про умови кредитування
свідчить про ознайомлення відповідача з вказаними умовами, але не є доказом отримання кредитної картки.
Також суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано належних доказів у підтвердження отримання відповідачем грошових коштів та користування кредитними коштами.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає наданим позивачем доказам та ґрунтується на нормах матеріального права і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як зазначила Велика Палата Верховного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, зобов'язання позичальника повернути кошти виникає тільки у разі надання таких коштів кредитодавцем.
Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду першої інстанції анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, підписану ОСОБА_1 14 січня 2011 року, довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 55 днів пільгового періоду», з підписом ОСОБА_1 від 14 січня 2011 року, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщений на сайті https://privatbank.ua/terms/,розрахунок заборгованості станом на 31 травня 2015 року та розрахунок заборгованості станом на 17 січня 2019 року.
Доказів видачі відповідачу кредитної картки «Універсальна» та виписки із карткового рахунку про користування відповідачем кредитними коштами і внесення коштів на погашення заборгованості позивачем суду першої інстанції не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що виконання банком своїх зобов'язань за кредитним договором та користування відповідачем кредитними коштами підтверджується розрахунком заборгованості, колегія суддів вважає безпідставними, так як розрахунок заборгованості не є належним документом у розумінні ч. 2 ст. 78 ЦПК України, який підтверджує видачу кредитної картки та користування кредитними коштами саме відповідачем.
При цьому, наданий суду першої інстанції розрахунок заборгованості не підписаний посадовою особою банку, та не містить графу внесення грошових коштів на погашення заборгованості.
Також жодна графа розрахунку заборгованості станом на 17 січня 2019 року не містить суми, які позивач просить стягнути з відповідача, як тіло кредиту, проценти та пеню.
Крім того, з наданого позивачем суду першої інстанції розрахунку заборгованості вбачається, що з 1 вересня 2014р. банком була збільшена процентна ставка за користування кредитом до 34,80% річних, з 1 квітня 2015р. - до 43,2%, а з 1 червня 2015р. проценти нараховувалися за ставками 2,50%, 2,90% та 3,60%.
Підстави такої зміни розміру процентної ставки позивачем у позовній заяві не наведені, а довідка про умови кредитування, такого обґрунтування не містить.
Також колегія судів враховує, що відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про
збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року (справа 6-1374цс17).
Згідно частини першої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною третьою статті 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Отже, якщо сторони кредитного договору досягнули домовленості щодо всіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то таке збільшення може відбуватись виключно в разі дотримання передбаченої договором процедури. У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року № 6-2315цс16, від 30 листопада 2016 року № 6-82цс16.
Пунктом 1.1.3.2.4. Умов та Правил надання банківських послуг передбачено право банку змінювати тарифи, а також інші умови обслуговування рахунків. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менше, ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема, у виписці за картрахунком, згідно п. 1.1.3.1.9. договору. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт прийняв нові умови.
Пунктом 1.1.3.1.9. Умов та Правил встановлено обов'язок банку не рідше одного разу на місяць способом, зазначеним у заяві, надавати власнику виписки про стан картрахунків і про здійсненні за минулий місяць операції за картрахунками.
Заява, підписана ОСОБА_1 14 січня 2011 року, не містить визначення способу надання йому банком виписки про стан картрахунків, а відтак, саме позивач повинен був довести, що позичальник був у спосіб, встановлений умовами договору, повідомлений про зміни процентних ставок за користування кредитним коштами.
Разом з цим, позивачем не було надано суду доказів виконання умов договору та вимог закону про повідомлення відповідача про підвищення процентної ставки, що позбавляє можливості суд перевірити правомірність нарахування позивачем процентів за підвищеними ставками.
Доводи апеляційної скарги, що у разі незгоди судом з наданим позивачем розрахунком заборгованості, суд повинен був навести власний розрахунок, колегія суддів вважає безпідставним, так як позивачем не надано документів, які б підтверджували видачу кредитних коштів, їх розмір, внесення платежів на погашення заборгованості, що позбавляє можливості суд здійснити власний розрахунок.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Враховуючи, що пеня та штрафи є похідними від основного зобов'язання, під час
судового розгляду не було доведено розмір заборгованості за кредитом та процентами, підстави для стягнення пені та штрафів відсутні.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що відповідач не висловив заперечень проти заявлених позовних вимог, не може бути беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог, так як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відсутність заперечень відповідача проти позовних вимог, не позбавляє позивача обов'язку надати докази у підтвердження своїх позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Звертаючись до суду першої інстанції з клопотанням про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та у відсутність представника позивача, позивач був обізнаний, що зобов'язаний надати всі наявні у нього докази разом із позовною заявою. Однак свого обов'язку не виконав.
Колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги довідку про видачу кредитних карток відповідачу та виписку про рух коштів за картками, виданими відповідачу, як докази, виходячи з наступного.
За правилами ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позивачем у апеляційній скарзі не зазначено, з яких підстав ним не були надані суду першої інстанції вказані документи, тому колегія суддів не вбачає правових підстав для прийняття нових доказів.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції оцінив надані позивачем докази, правильно застосував норми матеріального права, не допусти порушення норм процесуального права, тому не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів
постановила:
апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без
задоволення, заочне рішення Яготинського районного суду Київської області від 26 вересня 2019 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач Судді