Апеляційне провадження
№22-ц/824/472/2020
28 січня 2020року місто Київ
справа №362/5097/17
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Кравченко Л.М. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
У вересні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням уточнених вимог просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 2000 доларів США в якості повернення коштів, сплачених за попереднім договором купівлі-продажу від 26 липня 2017 року, що за офіційним курсом НБУ станом на 25 вересня 2017 року становить 52523,12 грн.
В мотивування вимог посилався на те, що 26 липня 2017 року між ним та відповідачем було укладено в простій письмовій формі попередній договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки з кадастровим номером 3221485502:01:011:0368, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказував, що за умовами даного договору сторони зобов'язувались в строк до 26 жовтня 2017 року укласти договір купівлі-продажу зазначеного вище майна.
Зазначав, що він у забезпечення виконання зобов'язань за вказаним попереднім договором сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 2000 доларів США, які на його думку підлягають поверненню, оскільки при укладенні попереднього договору не було дотримано вимог закону про нотаріальне його посвідчення, що свідчить про його нікчемність, а відтак отримані ОСОБА_1 грошові кошти є такими, що отримані без встановлених законом підстав.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 52523,12 грн. та 992,40 понесених судових витрат.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просиласкасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що суд першої інстанції прийшов помилкового висновку, що нею було отримано 2000 доларів США від позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази передавання їй будь-яких грошових коштів, а тим більше до моменту підписання договору, крім того відсутня розписка отримання коштів чи акт передання та прийняття грошових коштів.
Вказувала на те, що суд зазначав, що спірний попередній договір купівлі-продажу укладено в двох примірниках, в простій письмовій формі та підписаний обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень, однак, даний факт не відповідає дійсності, оскільки в даному договорі прописані зобов'язання та зауваження від руки.
Посилалася на те, що в договорі зазначено, що сторона 2 в рахунок забезпечення виконання зобов'язання отримує кошти, а саме тих зобов'язань, які написані від руки на другому аркуші договору: зобов'язання виконати роботи, а не так, як трактує суд першої інстанції, що це був аванс за земельну ділянку та будинок.
Зауважувала, що в оскаржуваному рішенні жодним чином не обґрунтована сума у розмірі 52523,12 грн., відсутній розрахунок, оскільки на момент ухвалення рішення курс долара НБУ становив 100 доларів = 2483,5244 грн.
Посилалася на те, що суд першої інстанції, не встановивши, що договір нікчемний чи недійсний, безпідставно застосував наслідки його недійсності та неправомірно стягнув з неї кошти, які вона не отримувала.
Вказувала, що позивач надав до суду попередній договір, що має інший зміст першого аркушу, а саме, в п.4 зазначена інша сума та відсутній її підпис під змістом, а тому твердження позивача про те, що доказом отримання нею грошових коштів є зміст п.4 договору не мають належного оформлення та не можуть бути належними доказами.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідача до Київського апеляційного суду не надійшло.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Позивач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у його відсутність відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 26липня 2017 року в місті Києві між ОСОБА_1 (надалі - сторона-1) та ОСОБА_2 (надалі-сторона-2) було укладено попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого сторони, діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій, уклали даний договір про наступне: сторона-1 зобов'язувалася продати та передати стороні-2, а сторона-2 зобов'язувалася купити та прийняти від сторони-1 земельну ділянку та будинок протягом строку 3 місяці з моменту укладення договору, тобто до 26 жовтня 2017 року та укласти договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки та будинку протягом цього ж строку на умовах, передбачених даним договором.
Земельна ділянка та будинок, який побудований на ній, що є предметом даного договору знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.3 вказаного договору за домовленістю сторін продаж земельної ділянки та будинку буде вчинено за 62000 доларів США з урахуванням суми забезпечення виконання зобовязання, переданої за даним договором.
Згідно з п.4 попереднього договору на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання сторона-2 сплачує стороні-1 суму забезпечення виконання зобов'язання в розмірі 2000 доларів США. Зазначена сума отримана стороною-1 від сторони-2 до моменту підписання даного договору в повному обсязі.
Пунктом 5 договору визначено, що якщо договір купівлі-продажу не буде укладено протягом строку, встановленого в п.1 даного договору з вини сторони-1, то вона зобов'язана повернути стороні-2 суму забезпечення виконання зобов'язання, отримувану за даним договором та сплатити штраф в розмірі 10% від суми зобов'язання.
Якщо договір купівлі-продажу не буде укладено протягом строку, встановленого в п.1 даного договору з вини сторони-2, то сума забезпечення виконання зобов'язання, отримана стороною-1 за даним договором, залишається у сторони-1 (п.5 договору).
У договорі зазначено, що він укладений у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і діє з моменту підписання.
Як вбачається з попереднього договору купівлі-продажу він укладений в простій письмовій формі та підписаний обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом посилався на те, що попередній договір купівлі-продажу від 26 липня 2017 року, укладений між ним і ОСОБА_1 є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, а кошти в розмірі 2000 доларів США, що отримана відповідач від нього є такими, що отримані без встановлених законом підстав.
Згідно ст.509 КПК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини (п.2 ч.2 ст.11 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до п.4 ч.1 ст.635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Статтею ст.657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно з ч.3 ст.640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Як вбачається зі змісту попереднього договору від 26 липня 2017 року він містить зобов'язання сторін про укладення у визначений ними час договору купівлі-продажу нерухомого майна (будинку та земельної ділянки), тобто обумовили предмет майбутнього договору купівлі-продажу, його ціну та інші істотні умови основного договору.
Крім того, договір містить умови про порядок забезпечення виконання зобов'язання, проте попередній договір не посвідчено нотаріально.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У ньому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.1 ст.216 ЦК України).
В силу вимог ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
З огляду на викладене та враховуючи зміст попереднього договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підписаний сторонами попередній договір в розумінні ст.635 ЦК України є неукладеним (нікчемним) в силу закону, оскільки сторонами не дотримано обов'язкової нотаріальної форми для договорів купівлі-продажу нерухомого майна, укладення якого сторони обумовили в майбутньому.
Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача 2000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 25 вересня 2017 року становить 52523,12 грн., суд першої інстанції виходив з того, що передані позивачем відповідачу кошти є авансом у розумінні статті 570 ЦК України, оскільки сторони не уклали та не оформили договір купівлі-продажу нерухомого майна за формою, передбаченою ст.657 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2000 доларів США, проте не погоджується з мотивуванням підстав для стягнення вказаної суми з огляду на наступне.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач як на підставу для стягнення з відповідача на свою користь грошових коштів посилався на статтю 1212 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження манна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не грунтується на прямій вказівні закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочииом.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якого це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Одночасно, стаття 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала па виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
Таким чином, застосування у кожному конкретному випадку положень статей 1212 або 216 ЦК України залежить від обставин, за яких грошові кошти передавалися відповідачу.
Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.
До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 20 березня 2019 року у справі №607/5422/16-ц.
А відтак, суд першої інстанції встановивши, що попередній договір від 26 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не був укладеним, дійшов помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 570 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_1 одержала від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 2000 доларів США на забезпечення виконання зобов'язань за попереднім договором, який вважається неукладеним, а відтак відповідач отримала вказані кошти за відсутності для цього правових підстав, отже з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума коштів в еквіваленті 2000 доларів США відповідно до статті 1212 ЦК України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив по суті правильне рішення, але допустив помилку про його мотивуванні, а відтак рішення підлягає зміні.
Звертаючись до суду із заявою про уточнення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 2000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 25 вересня 2017 року становить 52523,12 грн
Відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду.
Отже, сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, які виникають на підставі рішення суду визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду першої інстанції, а відтак сума, яка повинна бути стягнута з відповідача на користь позивача підлягає перерахунку на дату прийняття постанови апеляційним судом та становить 49196,80 грн. (2000 доларів США * 24,5984 (офіційний курс гривні до долара США встановлений НБУ станом на 28 січня 2020 року).
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не отримувала 2000 доларів США від позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази передавання їй будь-яких грошових коштів, а тим більше до моменту підписання договору, крім того відсутня розписка отримання коштів чи акт передання та прийняття грошових коштів колегія суддів відхиляє, оскільки у п.4 попереднього договору зазначено, що на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання сторона-2 сплачує стороні-1 суму забезпечення виконання зобов'язання в розмірі 2000 доларів США. Зазначена сума отримана стороною-1 від сторони-2 до моменту підписання даного договору в повному обсязі.
Посилання відповідача на те, що позивач надав до суду попередній договір, що має інший зміст першого аркушу, а саме, в п.4 зазначена інша сума та відсутній її підпис під змістом, а тому твердження позивача про те, що доказом отримання нею грошових коштів є зміст п.4 договору не мають належного оформлення та не можуть бути належними доказами колегія суддів вважає безпідставними, оскільки стороною відповідача ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано належного доказу існування іншого договору (бланку), заповненого третьою особою з іншою сумою забезпечення.
Крім того, як пояснив в суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 два екземпляри оригіналів договорів знаходилися у третьої особи - посередника, який є їх сином та вподальшому останній передав вказані екземпляри договорів позивачу.
При цьому, доказів того, що в іншому екземплярі договору була зазначена інша сума забезпечення, стороною відповідача надано не було.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково та зміні рішення.
Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст.141 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 992,40 грн.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2019 року змінити.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , 49196 грн. 80 коп. та судові витрати в розмірі 992 грн. 40 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 29 січня 2020 року.
Головуючий:
Судді: