справа № 369/2336/19 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Пінкевич Н.С.
28 січня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Шахової О.В., Вербової І.М.,
секретаря судового засідання: Дячук І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування шкоди,
У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з відповідача відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 194 284,63 грн., судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої матеріальної шкоди 194 284,63 грн., витрати на проведення дослідження в розмірі 2 500 грн. та судовий збір в розмірі 1 942,85 грн.
В апеляційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Посилається на недоведеність судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що розмір спричиненої шкоди не підтверджений належними доказами та безпідставно суд робить висновки, що висновок спеціаліста є більш точним та детальним ніж калькуляція проведена ПрАТ «АСК «Інго Україна». Звертає увагу на те, що позивач не є власником транспортного засобу, не поніс жодних витрат на його відновлення, та не мав наміру їх нести й на даний час транспортний засіб відчужено.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2360/2020
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що страховик невірно визначив базу нарахування норм - години ремонтно-відновлювальних робіт, вказавши 1 година = 160,00 грн. та фарбувальних робіт 1 година = 160,00 грн., коли згідно Бюлетеня Автотоварознавця випуск №102, така вартість робіт автомобіля RENO = 250,00 грн., що вплинуло на кінцеву вартість відновлювального ремонту.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просили останню задовольнити.
ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 заперечувала проти апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Треті особи в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи.
На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності третіх осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що завдані збитки саме водієм ОСОБА_3 , який працював у відповідача, що визнавалось сторонами при розгляді справи, тому відповідач зобов'язаний у повному обсязі відшкодувати завдані його працівником неправомірними діями збитки. Позивачем було сплачено судовий збір за позовні вимоги в розмірі 1 942,85 грн. та витрати за проведений звіт в розмірі 2 500 грн., які також підлягають стягненню з відповідача.
З таким висновком суду погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 17 серпня 2018 року о 17.40 водій ОСОБА_3 , керуючи автобусом «БАЗ А079.24», д/н НОМЕР_1 , на 18 км автодороги Київ-Одеса, залежно від швидкості руху та дорожньої обстановки не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «Renault Megane Scenic», д/н НОМЕР_2 , який рухався попереду в попутному напрямку під керуванням водія ОСОБА_2 , після чого автомобіль «Renault Megane Scenic», д/н НОМЕР_2 , зіткнувся з автомобілем «Hyundai Accent», д/н НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_7 , яка рухалася попереду в попутному напрямку. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а пасажир ОСОБА_8 - тілесні ушкодження, ступінь тяжкості яких не визначався. Своїми діями водій ОСОБА_3 порушив вимоги п. 13.3 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2018 року ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та підданий адміністративному стягненню. Дана постанова набрала законної сили.
Власником автомобіля «Renault Megane Scenic», д/н НОМЕР_2 , є ОСОБА_4 .
Відповідно до звіту №246-18 про розмір вартості матеріального збитку, проведеного ФОП ОСОБА_9 , вартість відновлювального ремонту з врахуванням втрати товарної вартості становить 307 110,88 грн., вартість відновлювального ремонту становить 294 284,63 грн.
Відповідно до ремонтної калькуляції №1753236 від 11 вересня 2018 року, проведеного на замовлення ПрАТ АСК «Інго-Україна», вартість ремонту становить 223 598,62 грн.
З листа оцінювача ФОП ОСОБА_9 від 01 квітня 2019 року вбачається, що ним був складений звіт №246-18 та дійсного в державному номерному знаку допущено описку: замість НОМЕР_2 зазначено НОМЕР_4 . Щодо визначення ринкової вартості автомобіля вказав, що програмним забезпечення ним було здійснено розшифрування VIN-коду автомобіля та встановлено, комплектацію та оснащення даного автомобіля; також програмним забезпеченням ним було визначено, що це є Renault Scenic ІІІ, а не Renault Megane Scenic ; звіті вказано, що колісна база оглянутого автомобіля є довга, а Renault Scenic має значно коротшу колісну базу.
На підтвердження доводів оцінювач надав суду порівняльні фото та фото пошкодженого автомобіля. До звіту №246-18 були додані фото пошкодженого автомобіля, який має державний номерний знак НОМЕР_2 .
Позивач на підтвердження розрахунків, наведених у звіті №246-18, надано суду також Бюлетень Автотоварознавця, випуск №102, згідно якого вартість норми години ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля Renault та фарбувальних робіт (до семи років експлуатації) становить 250 грн., а не 160 грн.
Цивільно-правова відповідальність водія «БАЗ А079.24», д/н НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ АСК «Інго-Україна».
За умовами договору страхування ОСОБА_2 отримав страхове відшкодування в розмірі 100 000 грн.
На час ДТП ОСОБА_3 працював в ФОП ОСОБА_1 Дана обставина не оспорювалась учасниками при розгляді справи.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся із відповідним позовом про стягнення із відповідача відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 194 284,63 грн. - невиплачена сума страховою компанією.
У відповідності до ч. 1, 2ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно із ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до частини першої ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом статей 9, 22-31, 35, 36 даного Закону настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи іншій особі, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Таким чином, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови). А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого особа, що завдала шкоду застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.
Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).
Відповідно до статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.
З огляду на вищенаведене, потерпіла особа має право на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоду.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов'язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.
Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Матеріали справи свідчать, що цивільно-правова відповідальність винної особи - «БАЗ А079.24», д/н НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ АСК «Інго-Україна».
Відповідно до звіту №246-18 про розмір вартості матеріального збитку, проведеного ФОП ОСОБА_9 , вартість відновлювального ремонту з врахуванням втрати товарної вартості становить 307 110,88 грн., вартість відновлювального ремонту становить 294 284,63 грн.
За умовами договору страхування ОСОБА_2 отримав страхове відшкодування в розмірі 100 000 грн.
Таким чином, 294 284,63 грн. (вартість відновлювального ремонту) - 100 000,00 (ліміт відповідальності страхової компанії) = 194 284,63 грн., сума яка підлягає стягненню безпосередньо із винної особи, що не покривається лімітом страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідальність у таких випадках має нести винна в завданні шкоди особа, якою є водій автомобіля чи людина, яка керувала автомобілем та з вини якої сталася ДТП.
Тобто, якщо особа під час керування автомобілем має при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на цей транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (п. 2.2 Правил дорожнього руху).
Не визнається володільцем джерела і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джерелом в силу виконання своїх трудових обов'язків перед володільцем джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до статті 1172 ЦК України відповідальність юридичної або фізичної особи за дії працівника виникає лише за умови, що особа, з вини якої завдана шкода, перебуває з цими організаціями (особами) у трудових відносинах і шкода завдана нею під час виконання трудових (службових) обов'язків.
Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що фізична особа, якій завдана шкода, має право на її відшкодування в порядку встановленому законодавством.
Встановлено, що на час ДТП ОСОБА_3 - винна особа, працював в ФОП ОСОБА_1 Дана обставина не оспорювалась учасниками при розгляді справи.
Таким чином, відповідальною особою за відшкодування майнової шкоди в розмірі 194 284,63 грн. (сума, що не покривається лімітом страхового відшкодування) завданої ОСОБА_2 є ФОП ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 1172 ЦК України.
За наведеного, посилання в апеляційній скарзі, що відповідач не може отримувати витрати по відновленню транспортного засобу, оскільки не є його власником відхиляються колегією суддів враховуючи, встановлення при розгляді справи, володіння позивачем на законних підставах вказаним транспортним засобом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої матеріальної шкоди 194 284,63 грн. правильними.
Також, колегія суддів погоджується із висновками суду щодо стягнення з відповідача витрат за проведений звіт в розмірі 2 500 грн., що підтверджується квитанцією №22 від 09.09.2018 (а. с. 80).
Доводи апеляційної скарги про безпідставність висновків суду, що висновок спеціаліста є більш точним та детальним ніж калькуляція проведена ПрАТ «АСК «Інго Україна» є необґрунтованими.
Визначаючи вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Megane Scenic», д/н НОМЕР_2 , страховик невірно визначив базу нарахування норм - години ремонтно-відновлювальних робіт, вказавши 1 година = 160,00 грн. та фарбувальних робіт 1 година = 160,00 грн., коли згідно Бюлетеня Автотоварознавця випуск №102, така вартість робіт автомобіля RENO = 250,00 грн., що вплинуло на кінцеву вартість відновлювального ремонту.
Відчуження транспортного засобу потерпілої особи, також не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи фактичне пошкодження ТЗ внаслідок ДТП та вартість відновленого ремонту автомобіля.
Отже, рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 29.01.2020.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В. Шахова