справа № 753/4722/19 головуючий у суді І інстанції Сирбул О.Ф.
провадження № 22-ц/824/474/20120 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
29 січня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лівінського С.В., Суханової Є.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину, -
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину. Свої вимоги мотивувала тим, щосторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .Відповідач сплачував аліменти на утримання свого сина до досягнення останнім повноліття. Починаючи з вересня 2018 року та по теперішній час син навчається у Київському національному університеті ім. Т.Шевченка, за надання освітніх послуг, якого позивачкою було сплачено в загальному розмірі 33 430,00 грн.Витрати на навчання сина є витратами, спрямованими на його розвиток, тому, позивач звернулася до суду з позовом, який просила задовольнити на підставі ст. 185 СК України.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
При цьому зазначає, що суд першої інстанції посилаючись на ст. 199 СК України та на главу 16 СК України, яка не передбачає стягнення додаткових витрат на вже повнолітню дитину, що продовжує навчання відмовив у позові, проте не взяв до уваги, що позивач звернулася до суду з іншими позовними вимогами і просила стягнути додаткові витрати тільки за час, коли дитина була неповнолітньою з 01.09.2018 року по 24.02.2019 року. Висновки Постанови Верховного суду, на які посилався суд, не відповідають обставинам справи та підставам позову, а тому, на думку апелянта не можуть бути застосовані у даній справі.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
11.12.2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_2 , у якому він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Зазначає, що має заборгованість у зв'язку із виплатою аліментів сину Богдану, його дохід незначний, дружина ОСОБА_4 , є інвалідом третьої групи з дитинства, на їх утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей. Донька, Софія, навчається у Харкові та перебуває на диспансерному обліку, що також потребує додаткових витрат. Враховуючи викладене, вважає, що задовольнивши вимоги позивача, буде погіршено становище його неповнолітніх дітей, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .
24.12.2019 року до суду надійшли письмові пояснення позивача на відзив ОСОБА_2 ОСОБА_1 зазначає, що відзив не містить будь-яких нових аргументів по суті справи. Відповідач не надав підтверджень свої витрат на лікування дочки та її окреме проживання в м. Харкові. Вважає, що відповідач приховує доходи щоб уникнути витрат на утримання сина ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки, в даній справі ціна позову становить 10 446,88 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утримання якого відповідачем сплачувалися аліменти до досягнення сином повноліття (а.с. 3).
17.01.2015 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із ОСОБА_9 , внаслідок чого змінила прізвище на - "ОСОБА_1" (а.с.11).
ОСОБА_3 змінив прізвище на " ОСОБА_3 ", відповідно до свідоцтва про зміну імені, актовий запис №228 від 29.12.2017 року (а.с.7).
Починаючи з вересня 2018 року та по теперішній час ОСОБА_3 навчається у Київському національному університеті ім. Т.Шевченка, на платній основі (а.с.12).
Позивач зазначає, що витрати на навчання сина є витратами, спрямованими на його розвиток, тобто додатковими витратами в розумінні положень ст. 185 СК України, тому, з відповідача підлягає до стягнення 50% сплачених нею грошових коштів за навчання сина, а саме, 10 446,88 грн. (а.с.13-14).
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, так як правовідносини, що склалися між сторонами регулюються ст. 199 СК України. При ухваленні рішення, судом взято до уваги і те, що з відповідача на користь позивача вже стягуються аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_3 на період його навчання, відповідач має на утриманні дружину, яка є інвалідом третьої групи з дитинства, від вказаного шлюбу відповідач має на утриманні двох дітей: малолітнього сина та неповнолітню дочку, яка закінчила дев'ять класів загальноосвітньої школи та вступила до художнього училища у м. Харкові, а тому. У нього відсутня можливість для відшкодування витрат на навчання сина.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право нa рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що була ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
За змістом ст. 18 Конвенції суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до вимог ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Отже, виходячи з аналізу статті 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що до участі у додаткових витратах на утримання дитини, можна притягати лише батьків, у цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1489цс17, до особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем за перший семестр навчання сина, ОСОБА_3 , у Київському національному університеті ім. Т.Шевченка сплачено кошти у розмірі 16 715,00 грн. та 16 715, 00 грн. за другий семестр, що підтверджується квитанціями (а.с.13, 14).
Враховуючи викладене, додаткові витрати понесені позивачем на навчання сина, Богдана, колегія суддів, вважає доведеними.
Позивач просила стягнути з відповідача на її користь додаткові витрати на навчання сина 8 357,50 грн. витрат за перший семестр навчання сина, та 2 089,38 грн. витрат, частки відповідача, як батька дитини на освіту неповнолітньої дитини за п'ять тижнів (з 21.01.2019 р. по 24.02.2019 р.) другого семестру першого курсу, тобто до досягнення сином повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З матеріалів справи вбачається, що син сторін в період навчання з 01.09.2018 року по 24.02.2019 року, який є предметом розгляду у даній справі був неповнолітнім.
Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правовідносини, що виникли між сторонами регулюються ст. 199 СК України, що передбачає утримання дитини, яка продовжує навчання. Судом першої інстанції невірно встановлено обставини справи, оскільки позивач не просила стягнути матеріальну допомогу у зв'язку з навчанням до досягнення сином двадцяти трьох років, а, також, не ставила питання про стягнення додаткових витрат на повнолітнього сина, відтак суд невірно застосував норми матеріального права та дійшов помилкових висновків щодо залишення без задоволення позовних вимог.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що правові висновки Верховного Суду, на які посилається суд першої інстанції у рішенні, не можуть бути застосовані при розгляді вказаної справи, оскільки стосуються інших правовідносин.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позивачем надано достатні, належні та допустимі докази, що підтверджують понесені нею додаткові витрати на навчання сина ОСОБА_3 за період до досягнення ним повноліття, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини щодо отримання відповідної освіти).
Разом з тим, вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, колегія суддів враховує, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
В статті 141 СК України закріплено принцип рівності батьків у правах та обов'язках щодо дитини.
Наявність на утриманні інших неповнолітніх дітей та розмір отриманих доходів не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 СК України.
Колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження витрат на лікування та навчання дочки. Наявність на утриманні малолітнього сина та дружини інваліда 3-ї групи не свідчить про те, що становище батька не дозволяє забезпечити часткову оплату додаткових витрат сина на навчання, звільнити його від батьківських обов'язків та компенсації витрат.
Колегія суддів критично оцінює надані апелянтом докази, оскільки долучена до матеріалів справи довідка № 146 від 23.12.2019 року ОСОБА_2 містить дані про його заробітну плату за жовтень та листопад 2019 року, що не охоплює період часу за який просить стягнути додаткові витрати позивач (з 01.09.2018 року по 24.02.2019 року). Крім того, надане рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12.07.2019 року та Постанова про відкриття виконавчого провадження від 08.10.2019 року стосуються стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, в порядку ст. 199 СК України, що не є предметом даного судового розгляду і не можуть бути належним та допустимим доказом щодо інших правовідносин, які виникли між сторонами раніше.
Враховуючи, що матеріали справи не містять відомостей, які свідчать про необхідність відступити від принципу рівності батьків у обов'язку щодо утримання дитини і покласти тягар обов'язку щодо додаткових витрат на утримання сина за період з 01.09.2018 року по 24.02.2019 року лише на матір, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Отже, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, іпід час перегляду справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є безпідставним та незаконним і підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви сплаті підлягав судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. Позивач звільнена від сплати судового збору, тому, вказаний судовий збір підлягає стягненню в дохід держави з відповідача. Крім того, оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, а відтак, з відповідача на користь держави, також, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 150% за апеляційний розгляд - 1152 грн. 60 коп., а всього 1921 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати - половину вартості навчання за період з 01.09.2018 року по 24.02.2019 року на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 10 446 (десять тисяч чотириста сорок шість) 88 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1921 (одна тисяча дев'ятьсот двадцять одна) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: Є.М. Суханова
С.В. Лівінський