Постанова
Іменем України
28 січня 2020 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/1203/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
за участю секретаря Ратушного А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва про закриття провадження
від 04 листопада 2019 року
в складі судді Савицького О.А.
у справі №761/22070/19 Шевченківського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна, ОСОБА_3 ,
про визнання свідоцтва про право власності недійсним,
В травні 2019 року ОСОБА_1 , як фізична особа, звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним свідоцтво №6663 від 07.09.2016 видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е.А. про право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 року провадження у справі закрито з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що ухвала суду є необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
В обгрунтування апеляційної скарги вказував, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження з тих підстав, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки відносно ОСОБА_1 , як фізичної особи-підприємця, порушено справу про банкрутство.
Суд, застосовуючи положення п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що справи про банкрутство підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, невірно тлумачить дану норму, оскільки в статті чітко зазначено, що в господарському суді розглядаються справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, тоді як ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.02.2017 провадження у справі про банкрутство відносно ФОП ОСОБА_1 припинено.
Також в обгрунтування скарги вказував, що даний спір не може розглядатися в порядку господарського судочинства, оскільки сторонами спору є фізичні особи. Крім того, предметом позову є визнання свідоцтва на право власності на нерухоме майна недійсним на підставі нікчемності договору купівлі-продажу, який не є господарським договором.
За наведених обставин просив скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04.11.2019 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач ОСОБА_2 скориставшись своїм правом, надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, постановив законну та обґрунтовану ухвалу про закриття провадження у справі.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.
Третя особа - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримала та просила задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Е.А., належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася та свого представника не направила.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу
за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання, та їхніх представників.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що постановою Господарського суду м. Києва від 01 квітня 2014 року в справі про банкрутство №910/24792/12 ФОП ОСОБА_1 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено арбітражного керуючого.
20 травня 2016 року між ФОП ОСОБА_1 в особі ліквідатора ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, предметом якого є Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 . Придбана на підставі даного договору відповідачем ОСОБА_2 частина квартири, реалізовувалося в межах ліквідаційної процедури ФОП ОСОБА_1 у справі про банкрутство №910/24792/12 у відповідності до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
В подальшому ОСОБА_2 07.09.2016 видано свідоцтво №6663 про право власності на 1/2 частину спірної квартири.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник з правочину, укладеного з боржником ФОП ОСОБА_1 , стосовно якого було відкрито провадження у справі про банкрутство.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його неправильним, враховуючи наступне.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за првилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Так, згідно п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Системний аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що в порядку господарського судочинства розглядаються справи у спорах з майновими вимогами до боржника (ФОП) стосовно якого відсутнє відкрите провадження у справі про банкрутство.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 вказував на те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2017 року припинено провадження у справі про банкрутство №910/24792/12 та до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців внесено відомості про припинення ФОП ОСОБА_1 підприємницької діяльності.
Матеріали справи не містять доказів, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, зокрема відсутня копія ухвали Господарського суду м. Києва від 09.02.2017, якою припинено провадження у справі про банкрутство відносно ФОП ОСОБА_1 .
Разом з тим, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" скаржник не позбавлений права на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) ухвала Господарського суду м. Києва від 09 лютого 2017 року у справі №910/24792/12 оприлюднена 17 лютого 2017 року.
Законом України від 22 грудня 2005 року №3262-IV «Про доступ до судових рішень» (далі - Закон №3262-IV) регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення ЄДРСР (стаття 1 цього Закону).
Згідно із частиною першою статті 6 Закону №3262-IV кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до ЄДРСР (частина третя статті 6 Закону №3262-IV).
Тобто, на час розгляду справи суд першої інстанції мав можливість з'ясувати про припинення провадження у справі про банкрутство №910/24792/12 відносно ФОП ОСОБА_1 , що давало можливість розглянути справу в порядку цивільного судочинства. Відомості з ЄДРСР у розумінні вимог Закону №3262-IV є достовірними.
Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що ухвалу про закриття провадження судом постановлено з порушенням норм процесуального права.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, що оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі колегія суддів вважає обґрунтованими.
За приписами ч. 6 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Оскільки, суд першої інстанції допустився порушення норм процесуального, що призвело до постановлення помилкової ухвали, колегія суддів приходить до висновку про скасування ухвали з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 379, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2019 - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 29 січня 2020 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай