Справа № 761/3210/16-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2307/2020
Головуючий у суді першої інстанції: Притула Н.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.
28 січня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Семенюк Т.А
Суддів - Рейнарт І.М., Кирилюк Г.М.,
при секретарі -Хоменко І.О.
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 3 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в особі голови ліквідаційної комісії Личова Олексія Валерійовича про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання вчинити дії,-
У лютому 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов'язання вчинити дії, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 3 листопада 2015 року представник позивача в межах встановлених строків звернувся з вимогою до ДП «Інформаційний центр» як до кредитора, який перебуває у стані припинення та просив сплатити ОСОБА_1 належні йому при звільненні суми - 97 152,52 грн.; сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 вересня 2013 року по день проведення виплати; сплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 76 234,65 грн.
Листом від 18 грудня 2015 року ДП «Інформаційний центр» повідомив позивача, що вимоги визнано частково, а саме: в розмірі 97 152,52 грн., що підтверджується даними бухгалтерського обліку, інші відхилено оскільки не знайшли документального підтвердження.
Позивач не погоджується з відмовою відповідача та вказані вимоги мають бути включені до проміжного балансу на тій підставі, що ОСОБА_1 працював у відповідача та з 24 вересня 2013 року його звільнено з роботи на підставі п.8 ч.1 ст. 36 КЗпП України.
Згідно із наказом, при звільненні мало бути виплачено компенсацію за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток на загальну суму 97 152,52 грн.
Зазначив, що на даний час не здійснено з ОСОБА_1 розрахунок при звільненні, позивач в день звільнення був відсутній на роботі, проте 23 вересня 2013 року звернувся з вимогою про виплату належних сум, але вимога виконана не була, кошти не виплачені.
Оскільки відповідачем не виконано обов'язок щодо проведення розрахунку при звільненні, на підставі статті 117 КЗпП України, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 24 вересня 2013 року до 21 листопада 2015 року, що становить 543 дні, середньоденний заробіток 1 849,62 грн., а всього середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 1 004 343,66 грн.
У зв'язку із викладеним та з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просив суд зобов'язати відповідача в особі голови ліквідаційної комісії Личова О.В. визнати та включити вимоги позивача про виплату на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на суму 1 004 343,66 грн.; зобов'язати відповідача в особі голови ліквідаційної комісії Личова О.В. виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1 004 343,66 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 3 червня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в особі голови ліквідаційної комісії Личова Олексія Валерійовича на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 97 152 грн. 52 коп.
Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставин, які мають суттєве значення для справи.
Представник ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, про причини неявки суду не повідомив, у зв'язку із чим колегія суддів вважає за можливе слухати справу у відсутність осіб, які не з'явилася.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, з 1 березня 2000 року по 20 вересня 2013 року ОСОБА_1 працював генеральним директором державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі контракту та звільнений з підстав, передбачених контрактом, пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України.
23 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до відповідача та просив здійснити розрахунок при звільненні, оскільки він був відсутній в день звільнення на роботі.
Як вбачається з матеріалів справи, на заяві міститься резолюція « Бух . До виплати».
3 листопада 2015 року ОСОБА_3 , як представник ОСОБА_1 звернулась до ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України із вимогою та просила сплатити суми належні при звільненні в розмірі 97 152,52 грн., сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 вересня 2013 року по день проведення виплати; сплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 76 234,65 грн.
ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції листом від 15 грудня 2015 року за №27415/01-09 повідомив ОСОБА_1 , що визнанню підлягають вимоги в розмірі 97 152,52 грн., так як вони підтверджені даними бухгалтерського обліку. Грошові вимоги в іншій частині не знаходять свого документального підтвердження станом на 21 листопада 2015 року. Також у вказаному листі було прохання до ОСОБА_1 надати згоду на задоволення суми вимог, що становить 97 152,52 грн., надавши банківські реквізити.
Зазначений лист позивач отримав 25 грудня 2015 року.
З листа №23653/01-09 від 24 вересня 2015 року ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України вбачається, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 1 849,62 грн.
Загальна кількість днів затримки розрахунку становить 495 днів (з 25 вересня 2013 року по 15 вересня 2015 року - останній день перед початком процедури ліквідації відповідача), а саме: 2013 рік - 70 днів:вересень - 4 дні, жовтень - 23 дні, листопад - 21 день, грудень - 22 дні, 2014 рік - 251 день, 2015 рік - 174 дні:січень - 20 днів, лютий - 20 днів, березень - 21 день, квітень - 21 день, травень - 18 днів, червень - 20 днів, липень - 23 дні, серпень - 20 днів, вересень - 11 днів. Сума середнього заробітку за час затримки виплати становить 1 849,62 грн. х 495 днів = 915 561,90 грн.
Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стаття 104 ЦК України визначає, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч.2 ст.104 ЦК України).
Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи (ч.3 ст. 105 ЦК України).
У відповідності до ч.4 статті 105 ЦК України, до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи (ч.5 ст.105 ЦК України).
Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора (ч.6 ст.105 ЦК України).
Наказом Міністра юстиції України «Про ліквідацію ДП «Інформаційний центр» Міністерстіва Юстиції України від 11 вересня 2015 року №258/7 розпочато процедуру ліквідації відповідача.
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, з 16 вересня 2015 року підприємство в стані припинення за рішенням засновників, головою комісії з припинення або ліквідатором призначено ОСОБА_4 .
Визначено засновниками строк для заявлення кредиторських вимог - 21 листопада 2015 року, на момент розгляду справи в суді підприємство не ліквідовано.
З дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки (ч.1 ст.111 ЦК України).
Під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред'явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи (ч.3 ст.111 ЦК України).
Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи (ч.8 ст.111 ЦК України).
Частина 5 статті 112 ЦК України визначає, що вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання визнати та включити вимоги до проміжного ліквідаційного балансу державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України суд першої інстанції вважав, що вони є передчасними та позивачу не відмовлено у визнанні вимог на суму, яка визначена рішенням суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, зменшив розмір зазначеної суми до 97152 грн. 52 коп., з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та конкретних обставин справи.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції повною мірою погодитись не можна.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 20 вересня 2013 року, до виплати належало 97152 грн. 52 коп., проте розрахунок при звільненні з ним не проведено.
У зв'язку із ліквідацією ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, ОСОБА_5 3 листопада 2015 року звернувся до ліквідаційної комісії з вимогою про виплату належних йому при звільненні коштів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, проте, заяву було задоволено частково, включено до проміжного ліквідаційного балансу лише 97 152 грн. 52 коп.
За ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Представник позивача в суді апеляційної інстанції погодився з сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначеною судом першої інстанції в розмірі 915561 грн. 60 коп., яку і просив стягнути на користь позивача.
Колегія суддів вважає помилковим застосування у даному випадку правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-837цс15, щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до суми заборгованості, оскільки у зазначеній справі між сторонами був наявний спір щодо розміру заборгованості із заробітної плати, а тому суд зменшив розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні,з урахуванням принципу співмірності та істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.
Як роз'яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення,якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі,якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми,на яку той мав право,частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Проте, у даній справі спору щодо розміру заборгованості сум, які належали до сплати ОСОБА_5 при звільненні, у сторін не було, відтак, підстав для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розрахованої судом першої інстанції в розмірі 915561 грн. 90 коп., немає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вимоги позивача (з урахуванням зменшення позовних вимог) щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 915561 грн. 90 коп. підлягають задоволенню.
Також колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо передчасності позову про зобов'язання визнати та включити вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 915561 грн. 90 коп. до проміжного ліквідаційного балансу державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 5 статті 112 ЦК України, вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
З матеріалів справи вбачається, що 3 листопада 2015 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_1 звернулась до ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України із вимогою та просила сплатити суми, належні при звільненні в розмірі 97 152,52 грн., сплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 вересня 2013 року по день проведення виплати; сплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 76 234,65 грн.
ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції листом від 15 грудня 2015 року за №27415/01-09 повідомив ОСОБА_1 , про визнання вимоги в розмірі 97 152,52 грн., так як вони підтверджені даними бухгалтерського обліку, зазначивши, що вимоги в іншій частині не знайшли свого документального підтвердження станом на 21 листопада 2015 року. Зазначений лист позивач отримав 25 грудня 2015 року.
З даним позовом, в тому числі і вимогами про зобов'язання визнати та включити вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 915561 грн. 90 коп. до проміжного ліквідаційного балансу державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 звернувся 25 січня 2016 року, тобто, в межах строку, передбаченого ст. 112 ЦК України.
Відтак, враховуючи, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до Державного Підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України Добжанським В.Л. заявлялася ще 3 листопада 2015 року, висновок суду першої інстанції щодо мотивів відмови у задоволенні позову в цій частині є помилковими.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання визнати та включити вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 915561 грн. 90 коп. до проміжного ліквідаційного балансу державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України також підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.
Відповідно до ст.. 141 ЦПК України, з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 1763 грн. 86 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 3 червня 2016 року скасувати, прийняти нову постанову наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 915 561 грн. 90 коп.
Зобов'язати Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в особі ліквідаційної комісії визнати та включити до проміжного ліквідаційного балансу вимоги ОСОБА_1 про виплату 915 561 грн. 90 коп. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1763 грн. 86 коп.
Постанова набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 29 січня 2020 року.
Головуючий
Судді