Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/393/2020
28 січня 2020 року місто Київ
справа №203/72/17
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Батрин О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості за трудовою угодою та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до ОСОБА_1 про визнання недійсною трудової угоди, -
У січні 2017 року позивач звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за трудовою угодою в розмірі 27215,73 грн., з яких:
18720 грн. - обумовлена сума винагороди за виконану роботу;
4403,49 грн. - інфляційні втрати за період з 23 червня 2016 року по 16 лютого 2018 року;
928,53 грн. - 3% річних від простроченої суми за період з 23 червня 2016 року по 16 лютого 2018 року;
3163,71 грн. - витрати, пов'язані з явкою в суд
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 05 травня 2016 року між ним та ПАТ «Українська залізниця» в особі Дніпропетровського відділення філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту» укладено трудову угоду №63, відповідно до умов якої позивач зобов'язався за відповідну винагороду виконати індивідуально визначену роботу - проектні роботи по об'єкту «Поточний ремонт автодорожнього шляхопроводу км 26 ПК9 лінії Дубове-Красноармійськ» з дотриманням строку виконання в період з 05 травня 2016 року до 30 червня 2016 року, за виконання якої відповідач зобов'язався сплатити позивачу 18720 грн. винагороди.
Вказував, що 08 червня 2016 року між ним та відповідачем без будь-яких заперечень було підписано акт прийому-передачі виконаних робіт/послуг.
Зазначав, що п.4.2 трудової угоди визначено, що термін оплати виконаної роботи/надання послуг протягом 15 календарних днів після підписання акту прийому-передачі виконаних робіт/надання послуг.
Посилався на те, що він свої зобов'язання за трудовою угодою виконав належним чином, однак відповідач умов трудової угоди не виконав, розрахунку з ним на підставі акту прийому-передачі виконаних робіт/надання послуг не здійснив, а тому просив стягнути з відповідача заборгованість за трудовою угодою з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України.
У липні 2017 року відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якій просив визнати недійсною трудову угоду №63 від 05 травня 2016 року, укладеною між сторонами.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 05 травня 2016 року між позивачем та ПАТ «Українська залізниця» в особі Дніпропетровського відділення філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту» укладено трудову угоду №63.
Вважає, що вказана трудова угода не відповідає вимогам законодавства, а саме: угода не має вихідних даних (завдання замовника), що суперечить п.п.4.1, 4.2 Наказу №45 «Про затвердження порядку розроблення проектної документації на будівництво об'єктів» від 16 травня 2011 року з урахуванням норм ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво».
Вказував, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які брали участь в укладенні угоди з позивачем від імені ПАТ «Українські залізниця» не мали права підписувати вказану угоду без письмового погодження керівництва філії.
Зазначав, що жодного доручення від імені ПАТ «Українська залізниця» на ім'я начальника Дніпропетровського відділення філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту» ОСОБА_2 не видавалося, а тому він не мав права укладати будь-які угоди, як начальник відділення.
Посилався на те, що кошторис на проектні роботи не відповідає вимогам Національного стандарту України «Правил визначення вартості проектно-вишукувальних робіт та експертизи проектної документації на будівництво» ДСТУ Б Д. 1.1-7:2013 та в кошторисі до угоди №63 був невірно зроблений розрахунок вартості.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 24052,02 грн., витрати, пов'язані з явкою в суд у розмірі 3163,71 грн. та суму судового збору у розмірі 704,80 грн.
У задоволенні зустрічного позову ПАТ «Українська залізниця» до ОСОБА_1 про визнання недійсною трудової угоди відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ПАТ «Українська залізниця» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції вказував на те, що всі необхідні дані зазначені в зведеному кошторисі, який є невід'ємною частиною договору і перелічує назви колонок таблиці кошторису, однак вважає, що перелічені судом відомості не є завданням на проектування, а відтак суд не врахував норми ДБН А.2.2-3-2014.
Вказував, що оскаржувана угода не має вихідних даних (завдання замовника), що суперечить п.п.4.1, 4.2 Наказу №45 «Про затвердження порядку розроблення проектної документації на будівництво об'єктів» від 16 травня 2011 року з урахуванням норм ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво».
Зазначав, що оскільки позивачу не надавались вихідні дані, він не зміг би без нихвиконати роботу, оскільки не мав для цього необхідної інформації.
Зауважував, що відповідач надав суду заперечення проти зустрічної позовної заяви, але на адресу позивача не надіслав, тому вважають, що заперечення не можуть братись до уваги судом, оскільки позивач був позбавлений права надати свою відповідь на ці заперечення.
Посилався на те, що суд неправомірно не прийняв доводи зустрічної позовної заяви щодо недотримання при укладенні трудової угоди правил про погодження усіх правочинів, які перевищують 10000,00 доларів США, оскільки трудова угода була укладена на суму 18720 грн., що є значно менше, оскільки згідно з п.5.6 Положення у випадку, коли виконання зазначених у п.5.5 цього Положення повноважень, передбачає витрату грошових коштів, розпорядження майном, у тому числі його відчуження та списання та/або укладення договорів (угод) (у тому числі й з одним контрагентом та/або щодо одного класу товару/робіт/послуг сукупно за рік) на суму більше ніж еквівалент 10000 доларів США за офіційним обмінним курсом Національного банку України, встановленим на дату вчинення такої витрати, розпорядження (відчуження, списання), директор Філії має право здійснювати такі дії тільки після попереднього отримання письмового дозволу правління Товариства.
Вказував, що сума в 10000 доларів США стосується щодо укладених договорів сукупно за рік, а протягом 2016 року було укладено 82 трудові угоди на загальну суму 1249 484,11 грн.
Зазначав, що сума стягнення з АТ «Укрзалізниця» розрахована невірно.
Від позивача ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому останній просив залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки воно ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вказаних підстав.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність позивача відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, 05 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Українська залізниця» в особі начальника Дніпропетровського відділення філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту» укладено трудову угоду №63.
Згідно п.2.1 даної угоди позивач зобов'язався за відповідну винагороду виконати індивідуально визначену роботу - проектні роботи по об'єкту «Поточний ремонт автодорожнього шляхопроводу км 26 ПК9 лінії Дубове-Красноармійськ» з дотриманням строку виконання в період з 05 травня 2016 року до 30 червня 2016 року.
Розділом 4 угоди №63 передбачено, що за результатами виконаної роботи/наданих послуг та після підписання акту прийому-передачі замовник виклачує виконавцю винагороду у розмірі 18720 грн. шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця.
Пунктом 4.2. трудової угоди визначено, що обов'язковою умовою отримання виконавцем винагороди є підписання сторонами акту прийому передачі виконаних робіт/наданих послуг. Термін оплати виконаної роботи/наданих послуг напротязі 15 календарних днів після підписання акту прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг.
08 червня 2016 року між позивачем та відповідачем було підписано акт прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг до трудової угоди №63 від 05 травня 2016 року, що підтверджує виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за трудовою угодою та їх прийняття відповідачем без зауважень.
Пунктом 6.1 трудової угодипередбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за угодою сторони несуть відповідальність згідно із чинним законодавством.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував на те, що передбачену угодою винагороду за виконанні ним роботи він від відповідача не отримав.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно з ч.1 ст.854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Сттатею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України у разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідачем не надано доказів напідтвердження виплати позивачу винагороди визначеною трудовою угодою №63.
Оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання за трудовою угодою в повному обсязі, не сплатив позивачу винагороду за виконану роботу у розмірі 18720 грн., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення вказаної суми з відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись до суду з позовом також просив стягнути з відповідача на свою користь: 4403,49 грн. - інфляційні втрати за період з 23 червня 2016 року по 16 лютого 2018 року та 928,53 грн. - 3% річних від простроченої суми за період з 23 червня 2016 року по 16 лютого 2018 року.
Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що в порушення умов вказаної трудової угоди відповідачем до теперішнього часу свої зобов'язання не виконано, винагорода позивачу не виплачена, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на спірні правовідносини розповсюджується положення статті 625 ЦК України.
Разом з тим, дійшовши висновків про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції невірно визначився з періодом їх нарахування, не звернув увагу, що прострочення грошового зобов'язання щодо невиплати позивачу винагороди почалося з 24 червня 2016 року (15 днів з дати підписання акту прийому-передачі), а не з 23 червня 2016 року.
Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D/100, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році, 100 - 100%:
18720 грн. * 3% * 603 днів: 365 днів = 926,99 грн.
Розрахунок інфляційних втрат обчислюється за такою формулою: IV=(S*I / 100 - S) * Q/ DM, де S- сума заборгованості, I - індекс інфляції, Q - кількість днів прострочки, DM - кількість днів у місяці, 100 - 100%.
Виходячи з формули інфляційні втрати за період з 24 червня 2016 року по 16 лютого 2018 року складають суму 4610,74 грн.
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Оскільки, позивач у заяві про уточнення позовних вимог просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 4403,49 грн., а тому колегія суддів вважає за можливе стягнути з ПАТ «Українська залізниця» саме вказану суму.
Отже, з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3% річних за період з 24 червня 2016 року по 16 лютого 2018 року в розмірі 926,99 коп. та інфляційні втрати за період з 24 червня 2016 року по 16 лютого 2018 року в розмірі 4403,49 грн.
Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , шляхом викладення абзаців першого та другого резолютивної частини рішення в наступній редакції:
позов ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості за трудовою угодою задовольнити частково;
стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість за угодою у розмірі 18720 грн., 3% річних у розмірі 926,99 грн. та інфляційні втрати у розмірі 4403,49 грн.
Колегія суддів погоджується, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати, пов'язані з явкою в суд у розмірі 3163,71 грн. та сума судового збору у розмірі 704,80 грн., оскільки вказані вимоги документально підтверджені.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).
Звертаючись до суду з зустрічним позовом про визнання трудової угоди недійсною, відповідач ПАТ «Українська залізниця» посилався на те, що:
трудова угода не має вихідних даних (завдання замовника), що суперечить п.п.4.1, 4.2 Наказу №45 «Про затвердження порядку розроблення проектної документації на будівництво об'єктів» від 16 травня 2011 року з урахуванням норм ДБН А.2.2-3:2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», п. 5.8 трудової угоди;
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які діяли на підставі доручень та Положення про Дніпропетровське відділення філії «Проектно - вишукувальний інститут залізничного транспорту» не мали права без письмового погодження керівництва філії підписувати договір з позивачем ОСОБА_1 ;
жодного доручення від імені ПАТ «Українська залізниця» на ім'я начальника Дніпропетровського відділення філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту» ОСОБА_2 не видавалося, а тому він не мав права укладати будь-які угоди, як начальник відділення;
кошторис на проектні роботи не відповідає вимогам Національного стандарту України «Правил визначення вартості проектно-вишукувальних робіт та експертизи проектної документації на будівництво» ДСТУ Б Д. 1.1-7:2013 та в кошторисі до угоди №63 був невірно зроблений розрахунок вартості.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ПАТ «Українська залізниця» про визнання трудової угоди недійсною, суд першої інстанції виходив з недоведеності вказаних вимог.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на досліджених судом доказах та вимогах матеріального та процесуального закону, з огляду на наступне.
За своїм змістом трудова угода №63 відповідає вимогам чинного законодавства, є такою, що складається з двох зобов'язань - правовідношення, в якому виконавець повинен виконати роботу, а замовник має право вимагати виконання цього зобов'язання в строк, передбачений угодою та правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити виконану роботу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Як вбачається з самої угоди, завданням замовника є виконання позивачем проектних робіт по об'єкту «Поточний ремонт автодорожнього шляхопроводу км 26 ПК9 лінії Дубове-Красноармійськ» з дотриманням строку виконання в період з 05 травня 2016 року до 30 червня 2016 року.
Крім того, як вбачається з зведеного кошторису виконаних робіт/наданих послуг, який є додатком до трудової угоди №63 від 05 травня 2016 року, який підписаний між сторонами без зауважень, він містить усі необхідні відомості/дані, а саме: перелік з детальним описом робіт/послуг, що виконуються/надаються, найменування об'єкту, нормативні вимоги, повна вартість робіт/послуг, розмір винагороди.
Відповідно до підпункту 7.1.3 пункту 7.1 розділу 7 Положення про Дніпропетровське відділення Філії «Проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту» ПАТ «Українська залізниця», згідно з яким відділення (начальником якого був ОСОБА_4 на час укладення трудової угоди) має право за письмовим погодженням керівництва філії залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань вчених і фахівців, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками), представників інститутів громадського суспільства).
При цьому, відповідно до вказаного Положення відділення має право діяти від імені товариства, представляти його в усіх установах, підприємствах та організаціях, відкривати в банках поточні рахунки, набувати майнових та немайнових прав, укладати господарські договори.
Відповідно до п.5.5 Положення про Філію «Проектно - вишукувальний інститут залізничного транспорту» ПАТ «Українська залізниця» уведеного в дію наказом ПАТ «Укрзалізниця» №118 від 26 лютого 2016 року згідно якого, начальник Філії на підставі довіреності та у межах своїх повноважень, зокрема, приймає на роботу та звільняє працівників Філії згідно зі штатним розписом та номенклатурою посад, з урахуванням вимог пункту 5.1 цього Положення, укладає, змінює та розриває трудові договори, приймає рішення з питань оплати праці та обліку робочого часу працівників Філії, застосовує заходи заохочення та/або притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників Філії, відповідно до встановленого порядку; укладає, змінює та розриває договори, контракти, угоди та інші правочини. у тому числі зовнішньоекономічні, від імені Товариства, в межах повноважень делегованих Товариством.
Згідно з п.5.6 Положення у випадку, коли виконання зазначених у п.5.5 цього Положення повноважень, передбачає витрату грошових коштів, розпорядження майном, у тому числі його відчуження та списання та/або укладення договорів (угод) (у тому числі й з одним контрагентом та/або щодо одного класу товару/робіт/послуг сукупно за рік) на суму більше ніж еквівалент 10000 доларів США за офіційним обмінним курсом Національного банку України, встановленим на дату вчинення такої витрати, розпорядження (відчуження, списання), директор Філії має право здійснювати такі дії тільки після попереднього отримання письмового дозволу правління Товариства.
Як вбачається з трудової угоди, вона була укладена на суму 18720 грн., що є меншою ніж 10000 доларів США.
Проте, доказів того, що протягом 2016 року було укладено 82 трудові угоди (з одним контрагентом та/або щодо одного класу товару/робіт/послуг сукупно за рік) на загальну суму 1249484,11 грн. ПАТ «Українська залізниця» надано не було.
При цьому, саме на сторону відповідача покладено обов'язок згідно з Положенням дотримуватися вимог п.5.5 при укладенні договорів.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що укладена трудова угода є недійсною, колегія суддів відхиляє, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів у розумінні статей 77, 78 ЦПК України стороною відповідача суду апеляційної інстанції надано не надано.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що трудова угода відповідає вимогам законодавства та була підписана уповноваженою на те особою в межах її повноважень.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
В решті рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2019 року змінити в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості за трудовою угодою, виклавши абзаци перший та другий резолютивної частини рішення в наступній редакції.
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості за трудовою угодою задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», місцезнаходження: місто Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 заборгованість за угодою у розмірі 18720 грн., 3% річних у розмірі 926 грн. 99 коп. та інфляційні втрати у розмірі 4403 грн. 49 коп.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 29 січня 2020 року.
Головуючий:
Судді: