21 січня 2020 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 759/1333/19
номер провадження: 22-ц/824/490/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2019 року у складі судді Миколаєць І.Ю., у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У січні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору від 15 листопада 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1 500 грн 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Праивлами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Вказував, що за умовами договору про надання банківських послуг позичальник мав своєчасно повертати кредит та проценти платежами, однак не виконує цих обов'язків, має заборгованість, яка станом на 30 вересня 2018 року становить 275 249 грн 11 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 14 478 грн 09 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 256 671 грн 60 коп., заборгованість за пенею та комісією у розмірі 4 099 грн 42 коп.
З урахуванням наведеного, та посилаючись на те, що позивач має право самостійно визначати обсяг заявлених позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2012 року у розмірі 116 704 грн 31 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 14 478 грн 09 коп. та заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 15 листопада 2012 року по 29 вересня 2017 року у розмірі 102 226 грн 22 коп.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту у розмірі 14 478 грн 09 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Крилова О.Л. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку про стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи задоволенні позовних вимог банку, недотримався засад змагальності при розгляді справи, оскільки у справі відсутні обгрунтовані заперечення відповідача та відповідні докази проти вимог позивача. Тому вважає, що посилання суду на висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 03 липня 2019 року у справі №243/180/17, є безпідставним. Крім того, вказує, що суд помилково послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки ці висновки зроблені в іншій справі та стосуються інших правовідносин, коли відповідачем заперечувались умови договору, які погоджені між сторонами у належний спосіб. При цьому, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у даній справі відповідач не оспорював кредитний договір та цей договір не визнаний недійсним. Також суд не врахував, що згідно підписаної відповідачем анкети-заяви сторони досягли згоди щодо змісту та форми договору про надання банківських послуг, вчиняли дії щодо його виконання, а отже він є укладеним між сторонами, а відтак є обов'язковим для виконання його сторонами. Вказує, що саме по собі посилання суду на не ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17. Відповідно до висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 932/760/18, твердження місцевого суду про те, що укладений між сторонами договір не підписаний відповідачем під Умовами та правилами надання банківських послуг є нікчемними і безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання, який відповідно до вимог закону не вимагає його обов'язкового підписання.
Вказує, що, встановивши, що банк надав відповідачу кредит та останній його не повернув, у суду першої інстанції не було підстав для відмови у стягненні відсотків. При цьому, відмовляючи у стягненні відсотків за користування кредитними коштами, суд першої інстанції порушив основоположні норми банківського кредитування.
Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки в даній справі ціна позову становить 116 704 грн 31 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за процентами суд першої інстанції виходив із недоведеності та безпідставності заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 листопада 2012 року відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» та заповнив і підписав заяву, на підставі якої АТ КБ «ПриватБанк» надало відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, що підтверджується копією заяви відповідача.
Отже, між сторонами виникли права і обов'язки, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».
Також судом встановлено, що відповідач користувався отриманими кредитними коштами і здійснював періодичне погашення кредиту. Останнє погашення кредиту відповідач здійснив 29 травня 2015 року на суму 101 грн 57 коп., після чого оплати відсутні, що підтверджується наданим банком розрахунком (а.с.5-6).
Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Оскільки позичальник ОСОБА_1 користувався отриманими кредитними коштами і не повернув їх в повному обсязі, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за тілом кредиту у розмірі 14 478 грн 09 коп.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
За змістом ст.1056-1 ЦК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
В матеріалах справи наявна анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти і яка не містить відомостей про розмір процентів, що вказує на відсутність між сторонами домовленості про належний до сплати розмір процентів за користування грошовими коштами, що у свою чергу свідчить про неможливість застосування вказаного банком у розрахунку розміру процентів за користування коштами - 30 %, в тому числі збільшених із 01 вересня 2014 року - 34,80 %, а з 01 квітня 2015 року - 43,20 %.
За таких обставин з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов та розміру сплати процентів колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом у зв'язку з безпідставністю цих позовних вимог.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення боргу за кредитним договором від 18 лютого 2011 року, де Велика Палата, скасовуючи рішення судів в частині стягнення процентів та пені і ухвалюючи нове рішення про відмову в позові в цій частині, вказала, що відсутність в анкеті-заяві домовленості про сплату процентів і неустойки не дає підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, дав їм належну оцінку і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів відхиляє з викладених вище підстав доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторони у потрібній формі досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника, Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи банку, в тому числі, досягли згоди щодо розміру процентів, як такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на те, що конкретні умови кредитування, в тому числі розмір процентів, визначаються Умовами та правилами надання банківських послуг, є безпідставними, оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомилася, погодилась і мала на увазі відповідач, підписуючи заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні.
Саме така правова позиція сформована у ряді постанов Верховного Суду України, зокрема: від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15; від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16; від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, де вказано про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Аналогічна позиція викладена у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, де Велика Палата, зазначила, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як складову частину спірного кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети, в частині права банку здійснювати нарахування процентів.
Апеляційна скарга містить посилання на неврахування судом того факту, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору приєднання, який регулюється ст.634 ЦК України і згідно якого сторона може лише приєднатися до такого договору і не може запропонувати свої умови договору, а тому відсутність підпису позичальника в умовах не свідчить про не укладення договору.
Колегія суддів відхиляє такі доводи з викладених вище підстав, оскільки підпис відповідача в Умовах та правилах надання банківських послуг відсутній, а позивачем у свою чергу не надано доказів, що саме ці Умови або їх відповідна редакція існували чи були чинними на момент написання відповідачем заяви і не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач користувався коштами і періодично погашав кредит, не спростовують висновків суду про відсутність підстав для стягнення зазначених у розрахунку процентів з огляду на відсутність визначених сторонами у заяві-анкеті їх розміру, умов та порядку застосування.
Посилання в апеляційній скарзі на необхідність врахування судової практики Верховного Суду у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, у постанові від 08 липня 2019 року у справі № 932/760/18, а не у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суперечать положенням процесуального закону з таких міркувань.
З урахуванням логічного й системного тлумачення положень ст.ст.403-404 ЦПК України і ст.ст.13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що у цивільному процесуальному законі визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.
Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду.
Таким чином, у цьому випадку підлягають застосуванню не висновки, що містяться у наведених заявником постановах колегії суддів Касаційного цивільного суду, а висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, які правильно враховані судом першої інстанції при вирішенні спору.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 25 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: