Справа №522/18127/16-ц
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/2223/2020
21 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Коліснику В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 9 липня 2019 року та додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року (суддя Шереметьєва Л.А.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способів участі у спілкуванні з дитиною та її вихованні, необмежене спілкування з дитиною засобами зв'язку, надання дозволу на оформлення проїзного документа дитини для виїзду за кордон та тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу матері,
встановила:
у жовтні 2017р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідача не чинити перешкоди у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити способи його участі у вихованні та спілкуванні з дитиною:
- два рази на місяць - перші та другі суботу та неділю кожного календарного місяця з 16:00год. п'ятниці до 16:00год. неділі (з двома ночівлями) без присутності матері з правом забирати дитину за місцем свого проживання;
- у період літніх канікул - протягом одного місяця з 10:00год. 25 липня до 17:00год. 25 серпня кожного року без присутності матері з правом тимчасового виїзду за межі України для оздоровлення, розширення світогляду та спільного відпочинку;
- у період зимових канікул на різдвяні свята - з 10:00год. 2 січня до 17:00год. 10 січня без присутності матері з правом забирати дитину за місцем свого проживання;
- у період весняних канікул - протягом першого тижня канікул з 10:00год. першого дня до 17:00год. сьомого дня без присутності матері з правом забирати дитину за місцем свого проживання;
- у період осінніх канікул - протягом першого тижня канікул з 10:00год. першого дня до 17:00год. сьомого дня без присутності матері з правом забирати дитину за місцем свого проживання;
- необмеженого спілкування з дитиною засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку з урахуванням розпорядку дня та зайнятості
дитини.
Також просив зобов'язати відповідача передавати йому дитину у визначені рішенням дні та години у приміщенні Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (за винятком вихідних та святкових днів, передача дитини в які має відбуватися за поточним місцем зареєстрованого проживання відповідача); дозволити оформлення проїзних документів для виїзду дитини за кордон України без згоди матері, дозволити тимчасовий виїзд малолітнього сина за кордон України без згоди та супроводу матері до досягнення ним шістнадцятирічного віку у супроводі батька.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що він є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір'ю, яка приблизно з осені 2011 року періодично перешкоджає його спілкуванню з сином, змінює місця проживання, навчальні та виховні заклади, які відвідує дитина, а з 2015 року будь-які домовленості між ними щодо його спілкування з сином відповідачем не виконуються, що порушує не тільки його права як батька, а в першу чергу суперечить інтересам дитини.
Також позивач зазначав, що з огляду на тривалий конфлікт з відповідачем є необхідність визначення конкретного місця передачі дитини для спілкування з ним, надання дозволу на виготовлення проїзного документа для виїзду дитини за кордон для оздоровлення, розширення світогляду та спільного відпочинку, а також на тимчасовий виїзд дитини разом з ним за межі України без згоди та супроводу матері.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 9 липня 2019 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 усунути та не чинити ОСОБА_2 перешкоди у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено ОСОБА_2 наступні способи участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 , шляхом встановлення зустрічей з дитиною:
- перші та другі суботу та неділю щомісяця з 18:00год. п'ятниці до 16:00год. неділі без присутності матері з правом забирати дитину за місцем свого проживання;
- в період канікул - з 10:00год. 25 липня до 17:00год. 20 серпня без присутності матері з правом тимчасового виїзду за межі України на оздоровлення за погодженням з матір'ю;
- у період весняних канікул з 10:00год. першого дня до 17:00год. шостого дня без присутності матері з правом забирати дитину за місцем свого проживання;
- необмеженого спілкування з дитиною засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв'язку з урахуванням розпорядку дня та зайнятості дитини.
Надано дозвіл ОСОБА_2 на оформлення проїзного документа дитини для виїзду за кордон на ім'я сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди матері ОСОБА_1 . В решті позову відмовлено та вирішено питання судових витрат.
18 липня 2019р. представником ОСОБА_2 - адвокатом Пархоменко О.О. до суду подана заява про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат позивача та його представника на переїзд до м. Одеса і оплату послуг за проживання на загальну суму 32 131грн 65коп., які складають з 22 949грн - вартість переїзду до м. Одеса, та 9 182грн 65коп. - вартість проживання в готелі.
Додатковим рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року заяву задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 5 914грн витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково, визначити наступний графік спілкування:
- систематичні зустрічі з дитиною щоп'ятниці з 14:00год. до 16:00год. у
присутності матері та представника Одеського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та
молоді (або іншої уповноваженої особи).
Відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, оскільки суд не врахував ненадання позивачем доказів того, що вона чинить йому перешкоди у спілкуванні з дитиною, при цьому сам позивач не бажає спілкуватися з сином.
Також відповідач вважає, що суд безпідставно надав дозвіл на виїзд дитини за межі України без її згоди та супроводу, без зазначення конкретної мети виїзду дитини, держави прямування та конкретного часового проміжку перебування дитини за кордоном, оскільки судом не враховано вік дитини та те, що син сам не бажає спілкуватися з батьком.
Крім того, відповідач посилається на те, що суд не дослідив відносини між батьком та дитиною, прихильність дитини до батьків та питання можливості такої різкої зміни обстановки для дитини, у зв'язку із чим вона просила призначити судово-психологічну експертизу, однак суд безпідставно відмовив у задоволенні даного клопотання.
Крім того, відповідач зазначає, що суд не звернув увагу, що у дитини є проїзний документ для виїзду за кордон, а надання дозволу на виготовлення нового паспорту скасовує попередній документ.
У поданій апеляційній скарзі на додаткове рішення ОСОБА_1 просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення та відмовити ОСОБА_2 у компенсації будь-яких судових витрат.
Відповідач посилається на неврахування судом тієї обставини, що позивач сам є адвокатом, а укладення договору з адвокатом про надання йому правової допомоги направлене на безпідставне стягнення з неї грошових коштів.
Також відповідач зазначає, що позивач займається приватною юридичною практикою, працює в юридичній компанії «Сацюк і партнери», філія якої знаходиться в м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, 44, тому вважає, що його приїзд до Одеси пов'язаний виключно з діяльністю філії його компанії, а не з прагненням спілкуватися з дитиною.
Крім того, відповідач зазначає, що судом не обґрунтована сума, яка підлягає стягненню за переїзд позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить її відхилити, посилаючись на те, що графік його зустрічей з сином, встановлений судом, відповідає інтересам дитини, враховує його зайнятість, а також віддаленість його місця проживання та необхідність долати значну відстань для зустрічей з сином.
Заперечуючи проти апеляційної скарги на додаткове рішення, ОСОБА_2 зазначав, що його поїздки до м. Одеси були пов'язані виключно з його участю у судових засіданнях по розгляду позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Тищенка С.Ю. (у режимі відеоконференції), які підтримали апеляційну скаргу, пояснення позивача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Пархоменко О.О., які просили залишити рішення суду без змін, представника третьої особи Ніколайчук Н.В. (у режимі відеоконференції), яка просила врахувати висновок органу опіки та піклування від 16 грудня 2019р. в частині визначення графіку зустрічей позивача з сином, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір'ю у м. Одеса.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами не досягнуто згоди щодо участі
батька у спілкуванні з сином.
У 2016 році ОСОБА_2 звернувся до Приморської районної адміністрації із заявою про визначення способів його участі у вихованні малолітнього сина.
Висновком Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № С-329 від 1 листопада 2016 року зобов'язано ОСОБА_1 не перешкоджати зустрічам і спілкуванню батька ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 та визначено способи його участі у спілкуванні з сином шляхом встановлення систематичних зустрічей батька з дитиною, щоп'ятниці з 14:00 до 16:00 у присутності матері та представника Одеського міського центру соціальних служб для сім'ї та молоді (с.с.88-89 т.2).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що ОСОБА_1 не виконує розпорядження органу опіки та піклування та чинить йому перешкоди у зустрічах з сином.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами склалися конфліктні відносини, що не є підставою для обмеження участі батька у вихованні дитини. Визначаючи дні, часи та місце спілкування батька з малолітнім сином, суд першої інстанції врахував вік дитини, неприязнені стосунки, які склалися між батьками, та вважав, що підстав для присутності інших осіб під час зустрічей батька з дитиною не має.
Надаючи дозвіл позивачу на оформлення проїзного документа дитини для виїзду за кордон, суд виходив з того, що позивач має таке право, однак відповідач згоди не надає, доказів наявності такого документа у дитини також не надано.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення суду підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою ВР України N 798-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно із ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною 3 статті 9 Конвенції визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини, а у статті 18 даної Конвенції зазначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
У статті 4 Конвенції «Про контакт з дітьми» від 15 травня 2003р., яка ратифікована Україною Законом № 166-V від 20.09.2006р. та набрала чинності для України з 1 квітня 2007р. зазначено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.
Питання взаємовідносин між батьками та дитиною також регулюються нормами Сімейного кодексу України.
Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Згідно ст. 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з яким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Частиною 2 вказаної норми передбачено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення.
Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Статтями 15, 16 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Виходячи з права того із батьків, який проживає окремо від дитини, на спілкування з нею, а також з необхідності захисту прав та інтересів неповнолітнього при спілкуванні із цим батьком (матір'ю), суд у своєму рішенні визначає порядок такого спілкування (час, місце, тривалість спілкування тощо), з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
З матеріалів справи та пояснень учасників справи під час судового розгляду вбачається, що між сторонами існує тривалий особистий конфлікт, який негативним чином впливає на дитину і його стосунки з батьком.
Установивши, що ОСОБА_1 чинить перешкоди ОСОБА_2 у вихованні та вільному спілкуванні з малолітнім сином, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про зобов'язання відповідача не чинити перешкод позивачу у вихованні та вільному спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_3 .
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (стаття 19 СК України).
Суд першої інстанції у порушення вказаної норми матеріального права не застосував дієвих заходів для забезпечення явки представника органу опіки та піклування у судові засідання при розгляді даного спору, що є обов'язковою, а також для надання
висновку органу опіки та піклування з приводу розв'язання даного спору.
Усуваючи допущені судом першої інстанції неповноту встановлення фактичних обставин справи та дотримання норм матеріального права, апеляційний суд зобов'язав орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради надати висновок щодо розв'язання даного спору на підставі ст. 19 СК України, з'ясувавши думку дитини з даного питання.
Висновком органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 01-12/1988/3вих від 16 грудня 2019 року запропонований графік спілкування батька з сином: кожної четвертої неділі місяця з 13:00 до 15:00 у присутності матері за умови бажання малолітнього ОСОБА_3 зустрічатися з батьком, останній час, дні народження, святкові дні та канікули, за попередньою домовленістю між батьками.
Під час апеляційного розгляду представник органу опіки та піклування пояснила, що малолітній син сторін категорично відмовляється спілкуватися з батьком у відсутності матері, висловив небажання спілкуватися з батьком та виявив негативне до нього ставлення.
Встановлюючи порядок побачень батька з сином, суд першої інстанції вказані обставини не з'ясував, не звернув увагу на те, що батько не спілкується з сином протягом тривалого часу, не встановив можливість та бажання дитини приїздити до місця проживання батька у м. Київ на вихідні дні, проводити з ним канікули та виїжджати за межі України.
Також суд першої інстанції не звернув увагу, що матеріали справи не містять обстеження умов проживання позивача на час розгляду справи судом, та документів, які б підтвердили правові підстави проживання позивача у квартирі, яку він зазначає, як своє постійне місце проживання, так як позивач в ній не зареєстрований.
Як зазначено у ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008р. у справі "Савіни проти України" зазначається, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини."
Враховуючи викладене, конфліктна ситуація, яка склалася між сторонами, та небажання малолітнього спілкуватися з батьком, не може бути підставою для позбавлення позивача права на спілкування з сином, оскільки відсутні доказитого, що таке спілкування негативно вплине на психологічний стан малолітнього сина сторін та зашкодить його інтересам.
Разом з цим, колегія суддів вважає необхідним змінити визначений судом першої інстанції спосіб участі позивача у спілкуванні та вихованні сина, враховуючи його зайнятість навчанням, відвідуванням гуртків та заняття плаванням.
Крім того, колегія суддів враховує, що син негативно налаштований до батька, не бажає з ним спілкуватися за відсутності матері, тому вважає, що такі зустрічі протягом перших двох місяців повинні відбуватися у присутності матері, щоб позивач мав можливість відновити психоемоційний зв'язок з сином та налагодити свої з ним стосунки.
Враховуючи наявність вищезазначених обставин, можливість примусового
виконання рішення суду, колегія суддів вважає, що у даний час виключається можливість спільного відпочинку батька і дитини, у тому числі за межами України, відвідування дитиною місця проживання батька у м. Києві, що не буде відповідати інтересам дитини та негативно вплине на його психоемоційний стан, так як спілкування дитини з батьком є її правом, а не обов'язком і силувати її ніхто не має права.
Також відсутня необхідність у наданні ОСОБА_2 дозволу на оформлення проїзного документа дитини для виїзду за кордон України, так як у даний час відсутні підстави для надання дозволу виїзду малолітнього сина сторін за кордон разом з батьком без відома та супроводу матері.
З урахуванням вікових змін дитини, його розвитку та потреб, відношення до батька, батьки не позбавлені в майбутньому права змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні малолітньої дитини, що буде відповідати, насамперед, інтересам дитини.
Однак, запропонований органом опіки та піклування графік зустрічей батька з сином, колегія суддів вважає недостатнім для спілкування дитини з батьком та не буде сприяти відновленню взаємовідносин між ними.
За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе встановити графік зустрічей ОСОБА_2 з малолітнім сином ОСОБА_3 кожної першої та третьої неділі місяця з 12:00 години до 18:00години, і протягом перших двох місяців у присутності матері.
Доводи апеляційної скарги, що відповідач ніколи не чинила перешкоди батьку бачитися з сином та спілкуватися з ним, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що позивач неодноразово звертався до органу опіки та піклування з приводу встановлення йому графіку зустрічей з сином, стосовно невиконання ОСОБА_1 рішення органу опіки та піклування, небажання відповідача сприяти налагодженню стосунків між батьком та сином за допомогою психолога, часту зміну місця проживання та не повідомлення позивача про вказані обставини.
Разом з цим, під час судового розгляду не було встановлено, що відповідач перешкоджає позивачу спілкуватися з сином за допомогою телефонного, поштового, електронного або іншого зв'язку, а з протоколу засідання комісії з питань захисту дітей Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 12 грудня 2019 року вбачається, що малолітній стверджував, що батько йому сам не телефонує.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права, однак не повно з'ясовані обставини, що мають значення для вирішення спору, тоум колегія суддів вважає необхідним змінити рішення суду в частині визначення способу участі позивача у спілкуванні та вихованні малолітнього сина.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги на додаткове рішення, колегія судів виходить з наступного.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_1 понесених ОСОБА_2 витрат на проїзд до м. Одеси для участі у судових засіданням, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надані належні та допустимі докази у підтвердження понесення витрат.
Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на нормах процесуального права
та відповідає наданим позивачем доказам.
Згідно ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду міста Одеси з позовом про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 вересня 2016 року відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказану ухвалу суду, яка була скасована ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2016 року.
Журналами судових засідань від 29 листопада 2016 року та 13 грудня 2016 року підтверджена участь ОСОБА_2 у судовий засіданнях у місті Одесі та участь його представника 29 листопада 2016 року.
Також ОСОБА_2 приймав участь у судовому засіданні Приморського районного суду міста Одеси 30 березня 2017 року, під час якого ОСОБА_1 подала заяву про залишення без розгляду її позову.
За положеннями ст. 133 та 138 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників віднесено до судових витрат.
Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 понесені ОСОБА_2 витрати на придбання авіаквитків до м. Одеси у вказані дні, вартість яких підтверджена документально (с.с.75-76 т.2).
При цьому суд відмовив у відшкодуванні ОСОБА_2 вартості проживання у м. Одеса у вказані дні.
Доводи апеляційної скарги, що приїзд ОСОБА_2 до м. Одеса був викликаний не його участю у судових засіданнях, а для здійснення його підприємницької діяльності, належними доказами не підтверджені та ґрунтуються на припущеннях.
Наявність у ОСОБА_2 офісу у м. Одеса не свідчить, що саме у зазначені дні він приїздив у зв'язку із своєю підприємницькою діяльністю, а його участь у судових засіданнях у вищезазначені дні підтверджується журналами судових засідань.
За таких обставин, колегія суддів не встановила підстав для скасування додаткового рішення суду та задоволення апеляційної скарги в цій частині.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів
постановила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 9 липня 2019 року в частині визначення ОСОБА_2 способів участі у спілкуванні та вихованні сина, змінити.
Визначити ОСОБА_2 спосіб участі у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної першої та третьої неділі місяця з 12:00 години до 18:00години. Протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили спілкування ОСОБА_2 з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повинно відбуватися у присутності матері.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 9 липня 2019 року в частині надання дозволу ОСОБА_2 на оформлення проїзного документа дитини для виїзду за кордон скасувати, ухваливши в цій частині нове судове
рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Додаткове рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 27 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 січня 2020 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк