Справа № 760/5571/19 Головуючий 1 інстанція - Усатова І.А.
Провадження № 22-ц/824/2107/2020 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.
іменем України
20 січня 2020 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді: Суханової Є.М.,
суддів: Лівінського С.В., Сержанюка А.С.
за участю секретаря: Климчук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації про виселення з наданням іншого житлового приміщення,-
У лютому 2019 року Приватне акціонерне товариство «Трест «Київміськбуд-2» звернувся з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації про виселення з наданням іншого житлового приміщення.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» є власником гуртожитку по АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом на право власності від 18 вересня 1998 року серія НОМЕР_1 та Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 135378618 від 23 серпня 2018 року.
Зазначено, що будівля за адресою: АДРЕСА_1 , була побудована у 1953 році та на даний час перебуває у незадовільному технічному стані, комунікації будинку застарілі та не можуть експлуатуватися.
Просив виселити відповідачів з кімнати АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , та переселити відповідачів з кімнати АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 кімнату АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , з посиланням на те, що гуртожиток за зазначеною адресою належить ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» на праві власності згідно свідоцтва серія ЖБ № 23475від 18 вересня 1998 року.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року позов Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації про виселення з наданням іншого житлового приміщення - задоволено.
ВиселеноОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , що є законним представником та діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 з кімнати АДРЕСА_4 АДРЕСА_1 з наданням іншого жилого приміщення - кімнати АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 .
Стягнутоз ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , що є законним представником та діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 на користь Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» 1 921, 00 грн. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , подали апеляційні скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з'ясуванням судом обставин справи, що мають значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційних скарг відповідачі - апелянти посилаються на те, що судом першої інстанції з посиланням на норми статті 77 ЖК України, яка взагалі не може бути застосованою до даних правовідносин, оскільки стосується правил бронювання жилих приміщень.
Крім того, зазначають, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про можливість виселення відповідачів у порядку статті 132 ЖК України, оскільки питання про визнання гуртожитку таким, що перебуває у аварійному стані, непридатному для проживання людей, не вирішено у порядку, передбаченому законом. Таке рішення повинно бути прийняте Київською міською державною адміністрацією. Позивач не надав належних доказів того, що гуртожиток знаходиться в аварійному стані.
Тому просили скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову в повному обсязі.
В судовому засіданні апелянти та її представник просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, однак подав через канцелярію апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Колегія суддів, порадившись на місці та заслухавши думку учасників справи, відмовила у задоволені даного клопотання та ухвалила продовжити розгляд справи за відсутності осіб, які належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи та відсутність поважних причини неявки в судове засідання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з наступних підстав.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Судом першої інстанції було встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Трест «Київміськбуд-2» є власником гуртожитку по АДРЕСА_1 , побудованого у 1953 році, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18 вересня 1998 року (т.1, а.с. 11).
Відповідно до акту огляду приміщення гуртожитку від 11 квітня 2017 року, проведеного відповідно до наказу Приватного акціонерного товариства «Трест» Київміськбуд-2» від 06 квітня 2017 року, в момент обстеження будинок мав значні пошкодження: вертикальні та похилі тріщини, руйнування захисного шару бетону і оголення, корозія арматури несучих конструкцій залізобетонних балконних балок. У приміщеннях загального користування - замокання, грибок, здуття штукатурки, корозія плит і балок перекриття (т.1, а.с. 13).
Значні пошкодження технічного стану будинку зафіксовані у висновку науково-виробничого підприємства «Будконструкція» від 07 вересня 2011 року (т.1, а.с. 16).
У технічному паспорті на будинок, виготовленому 27 грудня 2018 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 , у графі 21 «Характеристика будинку, допоміжних будівель та споруд» зазначено, що процент зносу будинку становить 81 % (т.1, а.с. 14-15).
Науково-технічним звітом з обстеження, визначення технічного стану конструкції та дослідження інженерно-геологічних умов в основі фундаментів гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , від 26 червня 2018 року встановлено, що в обстеженій частині будівлі наявні ділянки та конструкції категорій технічного стану: 3 - непридатні до нормальної експлуатації; 4 - аварійні (т.1, а.с. 18-27).
Актом санітарно-епідеміологічного обстеження об'єктів від 30 листопада 2018 року № 4904-4 встановлено, що санітарно-гігієнічний стан приміщень загального користування незадовільний (т.1, а.с. 28-29).
Наказом ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» від 01 червня 2018 року № 40, у зв'язку з незадовільним станом будівлі гуртожитку вирішено організувати повідомлення мешканців про виведення будівлі з експлуатації з 17 серпня 2018 року та розробити комплекс заходів, пов'язаних з виведенням будівлі з експлуатації (т.1, а.с. 30-32).
Приватним акціонерним товариством«Трест «Київміськбуд-2» видано наказ від 20 серпня 2018 року № 53 щодо виведення з експлуатації будівлі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.33).
За два місяці до виведення будівлі з експлуатації, починаючи з червня 2018 року, всіх мешканців гуртожитку, в тому числі відповідачів, листами від 06 червня 2018 року, 23 липня 2018 року, 14 вересня 2018 року, 08 листопада 2018 року, 20 листопада 2018 року та 04 січня 2019 року повідомлено про реконструкцію гуртожитку та відключення з 17 серпня 2018 року від зовнішніх мереж електропостачання, газопостачання, теплопостачання, водопостачання, водовідведення та виведення з експлуатації (т.1, а.с.34).
Цими ж листами відповідачам запропоновано переселитися у кімнату гуртожитку ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» по АДРЕСА_3 (т.1, а.с.35- 39).
Листом від 23 листопада 2018 року ОСОБА_6 повідомив позивача про відмову від переселення у запропоноване житло.
Листом від 24 січня 2019 року № 00116 Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація були повідомлені позивачем про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим). У цьому листі позивач просив адресатів визначити доцільність додаткового визнання жилого будинку на АДРЕСА_1 таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим).
Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 19 лютого 2019 року № 056/920-3940 повідомлено, що позивач, як власник будівлі самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до нормальної експлуатації.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії позивача, як власника аварійного житла, направлені на створення та забезпечення безпечних умов для проживання мешканців гуртожитку, непридатного для проживання, та його реконструкції, захисту життя та здоров'я людей, запобігання можливого руйнування будівлі, що доведено належними та допустимими доказами, а тому, не є порушенням прав відповідачів, як мешканців гуртожитку, а дії з виселення відповідачів з цією метою є виправданими та відповідають вимогам закону.
Однак з вищенаведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погодитись неможе, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Питання правових підстав вселення, користування та виселення з гуртожитків врегульовано статтею 132 ЖК України, а також положеннями спеціального Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Відповідно до частин першої, четвертої статті1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи управлінні, чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, у тому числі тих, яким ці гуртожитки були передані до статутних капіталів чи фондів або були відчужені в інший спосіб, крім організацій, створених органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їхніх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, якщо такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання у таких гуртожитках до вирішення їхньої житлової проблеми щодо забезпечення їх житлом.
Системний аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку про те, що на спірні правовідносини між сторонами поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», оскільки гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2», увійшов до статутного фонду ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» в порядку приватизації, що не заперечується позивачем.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. У тому числі забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, стосовно яких триває спір щодо підстав їх вселення у гуртожиток та/або підстав їх фактичного проживання у гуртожитку, до вирішення спору в досудовому або судовому порядку відповідно до статей 25 і 26 цього Закону. Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.
За правилом статті 20 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини) з наступним затвердженням сесією цієї ради. Усім мешканцям гуртожитку, визнаного аварійним чи непридатним для проживання людей, у порядку, зазначеному частиною першою цієї статті, терміново надається інше, придатне для тимчасового проживання людей житло тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, на території якої розміщено такий гуртожиток.
Таким чином, відповідно до наведених положень Закону переселення чи відселення громадян з гуртожитків допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або у стані, непридатному для проживання людей.
Єдиною належною та допустимою підставою віднесення зазначеного будинку до такого, що перебуває в аварійному стані, може бути рішення виконавчого органу відповідної місцевої ради, прийнятого на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини), з наступним затвердженням сесією цієї ради.
Позивачем не зазначено та не надано, а судом першої інстанції під час розгляду справи не встановлено існування відповідного рішення про визнання гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей.
Направлення позивачем листа у січні 2019 року про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим), та відповідь на нього Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до якої повідомлено, що позивач, як власник будівлі, самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до нормальної експлуатації, не є допустимим доказом визнання приміщення зазначеного гуртожитку непридатним для проживання чи аварійним, що могло б бути підставою для виселення відповідачів з наданням іншого житлового приміщення з укладенням нового договору найму, видачі ордера на інше житлове приміщення на постійній основі.
При цьому, судом першої інстанції не враховано, що Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради у зазначеній відповіді одночасно роз'яснено позивачу, що він не позбавлений права на звернення до виконавчого органу Київської міської ради з документами, визначеними Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189 (далі - Положення), з метою встановлення спірного будинку гуртожитку відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання.
Особливі гарантії забезпечення та реалізації прав мешканців гуртожитків підлягають реалізації з дотриманням Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», що є спеціальним під час визначення належного правового регулювання таких відносин. Одночасно Верховним Судом враховано, що такі спеціальні норми не перебувають у протиріччі із загальними правилами житлового законодавства у разі визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані.
Так, згідно із частиною п'ятою статті 132 ЖК України особи, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.
Відповідно до Положення обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житлового фонду здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, то обстеження цих будинків за клопотанням такого підприємства, установи, організації здійснюється житлово-експлуатаційною організацією, визначеною виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів. У разі ж неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту вноситься до виконкому районної, міської, районної у місті Ради пропозиція про визнання жилого будинку таким, що не відповідає зазначеним вимогам і є непридатним для поживання.
Згідно із пунктом 5 Положення якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту. У разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому додаються такі документи: а) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком; б) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність; в) висновок проектної або науково-дослідної організації (при необхідності) щодо технічного стану жилого будинку (жилого приміщення) та про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку (жилого приміщення); г) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби щодо відповідності жилого будинку (жилого приміщення) санітарним вимогам.
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення виконавчим комітетом відповідної Ради призначається спеціальна комісія у складі визначеного зазначеним Положенням спеціалістів.
При обстеженні громадського або відомчого житлового фонду до складу такої комісії також включається представник органу, який здійснює управління відповідним фондом.
Після проведення дій, визначених Положенням, при визнанні жилого приміщення непридатним для проживання комісія вносить місцевій раді пропозицію з проектом відповідного рішення.
Згідно із пунктом 8 Положення виконавчий орган місцевої Ради розглядає подані комісією матеріали і приймає рішення щодо непридатності жилого будинку для проживання та вносить до виконавчого комітету обласної, міської Ради народних депутатів про використання цього будинку в інших цілях або про знесення будинку. Під час вирішення питання щодо жилого будинку відомчого або громадського жилого фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством.
Суд першої не врахував, що незадовільний стан будівлі гуртожитку та неможливість його експлуатації без проведення капітального ремонту або реконструкції не може бути підставою для виселення відповідачів та переселення до кімнати в іншому гуртожитку з підстав, передбачених статтею 132 ЖК України, оскільки питання переселення мешканців гуртожитків в інше приміщення у зв'язку капітальним ремонтом будинку врегульовано статтею 101 ЖК України.
Відповідно до статті 101 ЖК України при проведенні капітального ремонту жилого будинку державного або громадського житлового фонду, коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача, наймодавець зобов'язаний надати наймачеві та членам його сім'ї на час проведення капітального ремонту інше жиле приміщення, не розриваючи при цьому договору найму на ремонтоване приміщення. У разі відмовлення наймача від переселення в інше жиле приміщення наймодавець може вимагати переселення його в судовому порядку. Жиле приміщення, надаване на час капітального ремонту, має знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Після закінчення капітального ремонту і прийняття будинку державною комісією наймач вселяється у жиле приміщення, яке він раніше займав. Видатки наймача по переселенню, викликаному капітальним ремонтом жилого будинку, відшкодовуються наймодавцем. У період проживання наймача в зв'язку з капітальним ремонтом в іншому жилому приміщенні він вносить квартирну плату лише за приміщення, надане йому на час ремонту. Замість надання жилого приміщення на час проведення капітального ремонту жилого будинку наймачеві та членам його сім'ї за їх згодою та згодою наймодавця може бути надано в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення.
Водночас, позивач з такими позовними вимогами не звертався, а звернувся з позовом на підставі статті 132 ЖК України, проте не дотримався установленого законом порядку для визнання приміщення непридатним для проживання з подальшою зміною його статусу та переведення в нежитловий фонд.
З огляду на зазначене, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апелянтів про те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про наявність підстав для виселення відповідачів на підставі частини п'ятої статті 132 ЖК України.
А тому в справі, що переглядається, виселення відповідачів відбулось із порушенням вимог та обмежень, встановлених статтями 19, 20 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та положень статті 132 ЖК України.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також, практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Аналогіний правовий висновок зробив Верховний Суд у справі № 760/6275/19 від 04.12.2019 року.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дійшла висновку, про відсутність належних доказів, щодо наявності правовстановлюючих документів, які б підтверджували наявність іншого житлового приміщення ніж того житлового приміщення в якому на даний час проживають сторони по справі (оглядовий ордер, рішення відповідного державного органу тощо).
Таким чином, в колегії суддів відсутні будь-які підстави вважати, що переселення відповідачів з одного приміщення в інше відбувається в передбаченому законодавством порядку.
За таких обставин, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення про виселення відповідачів, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Керуючись ст.ст. 374, 376,367, 374, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 31 травня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволені позову Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації про виселення з наданням іншого житлового приміщення - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Є.М. Суханова
Судді: С.В. Лівінський
А.С. Сержанюк