16 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року,
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 19.11.2019 задоволено клопотання слідчого СВ Подільського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_9 , про арешт тимчасово вилученого майна, та накладено арешт у кримінальному провадженні №12018100070001019, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.03.2018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК України, на майно, яке належить ОСОБА_7 , вилучене 14.11.2019 в ході проведення обшуку за місцем проживання останнього в кв. АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон марки «Meizu» сірого кольору Imei1: НОМЕР_1 , іmei2: НОМЕР_2 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді, та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого СВ Подільського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_8 , про арешт тимчасово вилученого у ОСОБА_7 , під час обшуку в кв. АДРЕСА_1 , мобільного телефону марки «Meizu» сірого кольору Imei1: НОМЕР_1 , іmei2: НОМЕР_2 .
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що висновки викладені в ухвалі слідчого судді не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення.
Слідчим суддею порушено принципи змагальності сторін та свободи в поданні суду доказів, оскільки ОСОБА_7 та його захисника не повідомлено про час та місце розгляду клопотання слідчого.
Досудове розслідування у даному кримінальному провадженні триває з березня 2018, проте жодній особі не повідомлено про підозру.
Органом досудового розслідування не надано доказів того, що мобільний телефон марки «Meizu»є предметом кримінального правопорушення.
Також органом досудового розслідування та слідчим суддею не встановлено, що вилучене майно у вигляді смартфону обладнано мобільним додатком «Telegram», через який відбувалося спілкування та переписка фігурантів даного кримінального провадження.
Крім того, захисник подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій вказував на те, що оскаржувана ухвала постановлена без повідомлення та участі ОСОБА_7 та його захисника, копію ухвали слідчого судді вони не отримували. Про наявність оскаржуваної ухвали ОСОБА_7 дізнався 16.12.2019 з Єдиного реєстру судових рішень.
У судове засідання ОСОБА_7 не з'явився, про день та час розгляду апеляційної скарги належним чином повідомлений.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, пояснення прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання слідчого про арешт майна розглянуто у відсутності власника майна ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , дані про вручення вказаним особам ухвали слідчого судді у матеріалах справи відсутні.
Як зазначено у апеляційній скарзі та заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження, про існування оскаржуваної ухвали ОСОБА_7 дізнався 16.12.2019, та 17.12.2019 захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що апеляційна скарга подана в строк, передбачений абзацом 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, та не убачає підстав для розгляду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, у провадженні слідчого відділу Подільського УП ГУНП в місті Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100070001019 від 14.03.2018 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК України.
Згідно даних витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у даному кримінальному провадженні, 14.03.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості № 12018100070001019 про те, що ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 за попередньою змовою групою осіб займаються зберіганням сильнодіючих лікарських засобів в особливо великих розмірах, з метою подальшого збуту, а також незаконно їх збувають на території Подільського району міста Києва та по всій території України.
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 31.10.2019 надано дозвіл слідчим СВ Подільського УП ГУНП у м. Києві, які входять до групи слідчих у кримінальному провадженню №12018100070001019 від 14.03.2018 - ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та прокурорам Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_9 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 на проведення обшуку у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві власності зареєстрована за особами, а саме: ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_7 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення: чорнових записів, прайс-листів з назвами препаратів та їх цінами, а також вилучення препаратів, таблеток, рідин, пігулок, речовин з вмістом «метандієнону» та «нандролону», які заборонені до вільного обігу та включені до Переліку сильнодіючих лікарських засобів, затвердженого наказом МОЗ України від 17.08.2007 р. № 490, які мають значення для встановлення істини в кримінальному провадженні.
На підставі вищевказаної ухвали 14.11.2019 проведено обшук квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка на праві власності зареєстрована за особами, а саме: ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_7 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , у ході якого, серед іншого майна, виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Meizu» сірого кольору Imei1: НОМЕР_1 , іmei2: НОМЕР_2 .
Постановою заступника начальника відділення поліції - начальника СВ ВП Подільського УП ГУНП у місті Києві ОСОБА_34 від 16.11.2019 визнано речовин доказом у кримінальному провадженні № 12018100070001019 від 14.03.2018 майно, яке вилучено 14.11.2019 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 в кв. АДРЕСА_1 , а саме мобільний телефон марки «Meizu» сірого кольору Imei1: НОМЕР_1 , іmei2: НОМЕР_2 .
18.11.2019 слідчий СВ Подільського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_8 , за погодженням з прокурором Київської місцевої прокуратури № 7 ОСОБА_9 , звернувся до слідчого судді Подільськогорайонного суду міста Києва із клопотанням від 16.11.2019, в якому просив накласти арешт у кримінальному провадженні №12018100070001019, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.03.2018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК України, на майно, яке належить ОСОБА_7 , вилучене 14.11.2019 в ході проведення обшуку за місцем проживання останнього в кв. АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон марки «Meizu» сірого кольору Imei1: НОМЕР_1 , іmei2: НОМЕР_2 .
Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 19.11.2019 задоволено клопотання слідчого, та накладено арешт у кримінальному провадженні №12018100070001019, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.03.2018, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК України, на майно, яке належить ОСОБА_7 , вилучене 14.11.2019 в ході проведення обшуку за місцем проживання останнього в кв. АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон марки «Meizu» сірого кольору Imei1: НОМЕР_1 , іmei2: НОМЕР_2 .
Постановляючи ухвалу про задоволення клопотання слідчого про арешт майна, слідчий суддя виходив з того, що вилучений мобільний телефон в даному кримінальному провадженню відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на мобільний телефон марки «Meizu» сірого кольору Imei1: НОМЕР_1 , іmei2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_7 з тих підстав, що даний мобільний телефон у встановленому законом порядку визнаний речовим доказом в межах вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просить накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на вказане в оскаржуваній ухвалі майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути приховане, пошкоджене, зіпсоване, знищене, перетворене чи відчужене.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Доводи захисника про невідповідність викладених в ухвалі слідчого судді висновків фактичним обставинам кримінального правопорушення, є непереконливими, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом.
Посилання апелянта на те, що клопотання слідчого про арешт майна розглянуто без повідомлення ОСОБА_7 та його захисника,не є виключною підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Твердження апелянта про те, що в даному кримінальному провадженні, яке триває з березня 2018, жодній особі не повідомлено про підозру, є безпідставним, оскільки як убачається з положень п. 3 частини 2 статті 173 КПК України, вказану обставину слідчий суддя повинен врахувати у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 170 КПК України, тобто при вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення: конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Таким чином, арешт майна з підстав, передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд із забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Посилання захисника на те, що органом досудового розслідування не надано доказів того, що мобільний телефон марки «Meizu» є предметом кримінального правопорушення, є помилковим, оскільки встановлені слідчим фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що мобільний телефон марки «Meizu» сірого кольору Imei1: НОМЕР_1 , іmei2: НОМЕР_2 , який вилучено 14.11.2019 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 в кв. АДРЕСА_1 , є знаряддям кримінального правопорушення, а отже він відповідає ознакам, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Доводи захисника про те, що органом досудового розслідування та слідчим суддею не встановлено, що вилучене майно у вигляді смартфону обладнано мобільним додатком «Telegram», через який відбувалося спілкування та переписка фігурантів даного кримінального провадження, є такими, що не спростовують висновки слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту.
Матеріали судового провадження свідчать, що застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим та необхідним у кримінальному провадженні.
Як встановлено колегією суддів, у клопотанні слідчого та ухвалі слідчого судді фактично допущено описку у частині зазначення прізвища власника майна, та помилково вказано прізвище ОСОБА_7 замість вірного ОСОБА_7 . Однак наведена обставина не впливає на законність прийнятого рішення, оскільки представник ОСОБА_6 не заперечує, що оскаржувана ухвала стосується майна його довірителя.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3