Справа № 761/16733/19
Провадження № 2/761/1206/2020
17 січня 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань: Вольда М.А.
за участю представників учасників: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «НОВІ КОМУНІКАЦІЇ» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, -
У квітні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва із позовом до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «НОВІ КОМУНІКАЦІЇ» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди.
Із урахуванням заяви про зміну предмету спору від 05.07.2019 року позивач просив суд визнати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідачем 1 інформацію у відповідній програмі відповідача 2 у період ефірного часу з 20:00 до 21:00 години про те, що ОСОБА_3 корумпований, такою, що не відповідає дійсності, порушує його особисті немайнові права на повагу честі і гідності і підлягає спростованню; зобов'язати відповідача зачитати резолютивну частину вказаного рішення в ефірі вказаного телеканалу; зобов'язати відповідача 2 надати відповідачу 1 ефірний час для зачитування такого рішення суду та опублікувати повний текст рішення на веб-сайті телеканалу, а також стягнути з відповідачів по 1 грн. моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року відбулась пряма трансляція телепрограми «FACE 2 FACE з ОСОБА_5 » на телеканалі ZIK за участю народного депутата України ОСОБА_4. Вказана передача міститься на відповідному веб-сайті вказаного телеканалу та на веб-сайті сервісу YouTube. У вказаній програмі відповідач 1 розповсюдив щодо позивача недостовірні відомості, що завдають шкоди честі і гідності та діловій репутації позивача. Зокрема, депутат ОСОБА_4 зазначив наступне: «Коли ми разом домоглись його звільнення ( ОСОБА_3 ), призначення ОСОБА_7 стало ще більшим кроком назад тому, що у ОСОБА_3 , все таки як у правника, у прокурора, нехай корумпованого, нехай залежного, але було хоч якесь розуміння правил».
Із вказаного висловлювання позивач вважає недостовірною інформацію-твердження про те, що він є корумпований. Зазначену інформацію було поширено серед невизначеного кола осіб, зважаючи на те, що вказану передачу дивиться багато людей. На думку позивача, вказані висловлювання є недостовірними, оскільки позивач до відповідальності за вчинення корупційних злочинів чи правопорушень не притягувався, а вказані твердження, не відповідають дійсності, є неправдивими та принижують честь, гідність та ділову репутацію. Вказана інформація є фактичним твердженням, оскільки висловлена в категоричній формі. Цим було заподіяно моральної шкоди позивачу, яка також підлягає стягненню на його користь.
Відтак, позивач просить визнати недостовірною і такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, яка була поширена у відповідній передачі за наведеним змістом тексту (надалі по тексту - спірна інформація) щодо нього, зобов'язати відповідачів її спростувати недостовірну інформацію у той же спосіб та у тій же програмі.
Відповідач ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» проти позову заперечував та у поданому до суду відзиві на позов зазначив, що позивач, перебуваючи на посаді Генерального прокурора України був публічною особою і тому межі критики щодо нього з боку суспільства є значно ширшими у порівнянні із звичайними громадянами. При цьому, висновок лінгвістичної експертизи є неналежним та недопустимим доказом у цій справі, оскільки кваліфікація експертів не підтверджена та їх не було попереджено про відповідальність за відповідними статтями КК України при його складанні. В той же час, висловлювання відповідача 1 є його особистою думкою та не містить фактичних тверджень і таке висловлювання не несе негативного навантаження щодо позивача, враховуючи контекст і характер застосованих мовних засобів. Посилання позивача на мовні обороти та вислови у публікаціях не вказують на їх образливість чи приниження честі і гідності, а вони відповідають поняттю оціночних суджень. Такі обороти в цілому не є брутальними, принизливими чи не пристойними. Позивачем не було доведено порушення його особистих немайнових прав внаслідок поширення спірної інформації, що виключає задоволення позовних вимог в повному обсязі. Більше того, жодних доказів поширення спірної інформації суду не надано, оскільки оригіналу аутентичного запису телепередачі позивачем суду надано не було та у відповідності до законодавства він не витребовувався позивачем у відповідача 2.
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що на момент розповсюдження спірної інформації позивач посаду Генерального прокурора не займав, а доказів його корумпованості надано не було. Висновок експерта є належним і допустимим доказом, що виготовлений уповноваженими експертами. Подавати доказ самої передачі позивач не повинен, оскільки її зміст міститься на сайті в інтернет-порталах. Вказані висловлення є твердженнями, а не оціночними судженнями, оскільки у них стверджувально вказується на певні обставини щодо позивача.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Осаулова А.А. від 13 травня 2019 року у цій справі було призначено підготовче судове засідання за участю сторін.
Ухвалою від 23 вересня 2019 року закрито підготовче провадження у цій цивільній справі і призначено судовий розгляд по суті.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених у позові підстав.
Представник відповідача 2 в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі та просив в його задоволенні відмовити.
Представник відповідача 1 в судовому засіданні надав пояснення про те, що позивач був публічною особою та межи допустимої критики щодо нього значно ширші, ніж щодо звичайних громадян. Вказаними висловлюваннями відповідач 1 висловив свою особисту думку, що заснована на громадській позиції більшості громадян України щодо прокуратури та інших державних органах. Спірні висловлювання є оціночними судженнями та завдання будь-якої шкоди ними позивачу не доведено взагалі.
Суд, заслухавши присутніх представників учасників, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з огляду на таке.
У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Відповідно до статті 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Під поняттям «ділова репутація», як особистого немайнового блага, слід розуміти усталену оцінку фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні чи негативні суспільно значимі діяння (поведінку), як правило в певній сфері (професійній, підприємницькій, службовій, тощо), що відома оточуючим, і в силу цього відображена в суспільній свідомості, як думка про особу з точки зору моралі даного суспільства чи соціальній групи. Згідно з положень частин 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
За умовами до частин 1-2 ст.299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. За змістом частини 1 ст. 277 ЦК України, особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування.
Відповідно до п.15 постанови пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Як вбачається з доводів позивача, то спірну інформацію було проголошено відповідачем 1 у телевізійній програмі «FACE 2 FACE з ОСОБА_5 » на телеканалі ZIK, що належить відповідач 2.
У зв'язку зі внесенням з 27.03.2014р. змін до Цивільного кодексу України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину 3) було скасовано, а тому доказування Позивачем обгрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачами та її недостовірності поширеної Відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку.
В той же час, суд вважає, що стороною позивача не було доведено факту поширення спірної інформації щодо позивача відповідачем 1, оскільки належних доказів її поширення у позивачем у відповідача 2 витребувано не було у порядку, визначеному ст.64 Закону України «Про телебачення та радіомовлення».
Зокрема, у відповідності до вказаної статті цього Закону визначено, що громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради. Телерадіоорганізація може відмовити особі у спростуванні поширеної інформації, якщо заяву про спростування було подано з порушенням вимог цього Закону.
Разом з тим, позивач в порядку ст.81 ЦПК України не надав суду копії справжнього запису програми із визначеними ним у позові висловлюваннями на телеканалі Відповідача 2, а наданий та оглянутий в судовому засіданні диск з записом вказаної програми, скопійований як зазначив сам представник позивача з інтернет-ресурсу, який не належить відповідачу 2. Такий диск суд не може прийняти до уваги та вважає його неналежним доказом, оскільки він є не офіційним записом наданим, телеканалом чи Нацрадою, через який, як стверджує позивач, було поширено зазначену інформацію. Крім того, даний запис не дає можливості встановити, що на відео зображений саме відповідач 2, а викладене у програмі інформації стосується та порушує права позивача.
У відповідності до ч. 1 п. б ст. 67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізація та її працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, у разі, якщо ця інформація є дослівним цитуванням заяв і виступів (усних і друкованих) посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, народних депутатів України, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України та у депутати рад усіх рівнів, кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів.
Відтак, позивачем в порушення вимог ст..ст.77-81 ЦПК України не надано жодних доказів розповсюдження спірної інформації відповідачем 1 у телепрограмі відповідача 2.
Розглядаючи питання про недостовірності спірної інформації слід зазначити наступне. Так, за твердження позивача депутат ОСОБА_4 у телепередачі зазначив наступне: «Коли ми разом домоглись його звільнення ( ОСОБА_3 ), призначення ОСОБА_7 стало ще більшим кроком назад тому, що у ОСОБА_3 , все таки як у правника, у прокурора, нехай корумпованого, нехай залежного, але було хоч якесь розуміння правил». У зв'язку з цим, позивач просив суд визнати неправдивою та спростувати інформацію, що позивач ОСОБА_8 є корумпованим.
Між тим, вказане слово «корумпований» в даному випадку не є твердженням, а критичним зауваженням та негативним ставленням до особи позивача на той час, коли він займав посаду Генерального прокурора. Вказаним вловлюванням у контексті відповідач 1 зазначив про свої суб'єктивні оціночні судження, свій особистий погляд на роботу на цій посаді позивача у минулий час, власну оцінку його та й в цілому систему органів прокуратури під його керівництвом.
Зокрема, на думку суду, вказані висловлювання не є стверджувальними, а наведені у них обставини суд вважає оціночним судженням, оскільки вони не містять конкретних даних щодо оцінки дій позивача в контексті вчинення конкретних правопорушень або злочинних дій ним, як не було конкретно вказано на порушення ним закону.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У пункті 19 Постанови Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).
Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens v. Austria). Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria).
Згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України у п. 5 постанови від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права. Кваліфікація поданої в тексті негативної інформації як фактологічної (ствердної) або суб'єктивно-оцінної (суб'єктивна думка, припущення, оцінне судження) має значення для з'ясування підстав юридизації спірного тексту, наявність або відсутність його елементів у площині правового регулювання. Відсутність у висловлюваннях маркерів суб'єктивної модальності, оцінних слів, конструкцій та інших показників, що виражають невпевненість, сумніви автора щодо вірогідності висловлюваного (гіперболи, алегорії, сатира, риторичні питання), а також спеціальних вставних конструкцій та прислівників, що виражають оцінність, невпевненість, підкреслюють вірогідність повідомлюваного, і вказують на те, що висловлюване є суб'єктивною думкою та поглядом автора на подію, його суб'єктивною оцінкою того, що відбувається, а отже відбивають його особисту точку зору та ставлення до описуваної події і не можуть бути перевірені на предмет відповідності дійсним фактам.
Відтак, оціночні судження з використанням матеріалів інших джерел, що становить суспільний резонанс та набули статусу загальновідомого, а відтак вказані висловлювання спростуванню не підлягають.
На доведення своє правової позиції стороною позивача суду надано Висновок комісійної експертизи №1/09-19 за результатами проведення судової лінгвістичної експертизи мовлення від 17.01.2019 року (а.с.7-16), згідно якого висловлювання ««Коли ми разом домоглись його звільнення ( ОСОБА_3 ), призначення ОСОБА_7 стало ще більшим кроком назад тому, що у ОСОБА_3 , все таки як у правника, у прокурора, нехай корумпованого, нехай залежного, але було хоч якесь розуміння правил» є фактичним твердженням, а не оціночним судженням, а слово «корумпований» має негативне мовно-стилічстичне забарвлення, а словосполучення колишній Генеральний прокурор України ОСОБА_3 - корупціонер має негативне мовно-стилістичне забарвлення.
Між тим, такі висновки стосуються загального словосполучення і зв'язки слів « ОСОБА_3 - корупціонер», в той час коли у позові зазначена інформація як недостовірна до спростування «у ОСОБА_3 , все таки як у правника, у прокурора, нехай корумпованого…». Відтак, у цьому висновку надавалась оцінка висловам в іншій інтерпретації, а тому його доводи і підстави для визнання таких висловів фактичним твердження прийматись до уваги судом у цій справі не можуть.
Згідно ст.110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
У відповідності до вимог ч.ч.1,2-5 ст.106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
За умовами п.1.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертиних досліджень, затверженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, експерти, які не є працівниками державних спеціалізованих установ та на професійній основі здійснють судово-експертну діяльність, забезпечують проведення екпертиз та досліджень відповідно до вимог Інструкції про особливості здіснення судово-експертиної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установ, затверженної наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 №3505/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.12.2011 за №1431/20169 (далі за текстом-Інструкція).
Згідно умов п.3,4 Загальних положень вказаної Інструкції, то остання поширюється на судових експертів, що не працюють у держаних спеціалізованих експертних установах та внесені до державного Реєстру атестованих судових експертів. Судовий експерт здійснює свою діяльність з певного виду експертної спеціальності та на підставі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, виданого Міністерством юстиції України відповідно до Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затверженого наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 №301/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.03.2015 за №249/26694.
За п.3 розділу III Інструкції у письмових висновках експерта, крім даних, передбачених чинним законодавством, обов'язково зазначаються номер, дата видачі і строк дії свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта.
У наданому Позивачем Висновку лінгвістичної експертизи не зазначено реквізитів та строку дії свідоцтва експерта, яким здійснено експертне дослідження.
Крім того, особи, якими складений зазначений Висновок лінгвістичної експертизи - Сліпушко О.М . та Зінченко О.З. , не входять до Реєстру атестованих судових експертів.
Відтак, вказаний висновок експертизи не є належним доказом, оскільки не містить інформації щодо безпосередньої предмета доказування, а також виготовлений особами, які не є атестованими судовими експертами, а тому такий висновок не є належним і допустимим доказом у відповідності до вимог ст..ст.77, 78 ЦПК України. Таким чином, судом до уваги не приймається.
Крім того, слід зазначити, що позивач, будучи публічною особою, обіймав одну із ключових державних посад - Генерального прокурора України в період з 10.02.2015 року по 03.04.2016 року, відіграючи значну роль у суспільно-політичному житті країни. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію таких політичних лідерів.
Крім того, незалежність засобів масової інформації і журналістів закріплено в нормах спеціального законодавства. Зокрема, ст.5 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» закріплює гарантії свободи діяльності телерадіоорганізацій. Цензура інформаційної діяльності телерадіоорганізації забороняється. Телерадіоорганізація є незалежною у визначенні змісту програм та передач. В свою чергу, прецедентна практика Європейського суду засвідчує, що передбачені у статті 10 права мають особливе значення для преси (до якої принцип автономного тлумачення конвенційних понять відносить будь-які засоби масової інформації), і як неодноразово підкреслювалося, надійний захист її свободи слугує інтересам суспільства. Зокрема, суд прийняв точку зору, що обмін відомостями і ідеями в демократичному суспільстві оптимально реалізується через захист свободи преси. Тим не менш, Суд постійно наголошує, що першість свободи преси в рамках статті 10 Конвенції обґрунтовано не якимись особливими або окремими правами журналістів, а роллю засобів масової інформації в якості «вартового суспільних інтересів». Більше того, у справі ТоргерТоргерсон проти Ісландії (ThorgeirThorgeirsonv. Iceland) Суд зазначив, що це не тільки завдання преси - поширювати подібну інформацію та ідеї - суспільство також має право отримувати їх. Інакше чи здатна була б преса відігравати цю життєво важливу роль «вартового пса демократії».
Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначив, що суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Певні форми узгодження права на захист честі, гідності і ділової репутації зі свободою вираження поглядів передбачені у Законі України «Про інформацію». Ст. 2 зазначеного закону проголошує основні принципи інформаційних відносин, до яких відносяться гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
У контексті цього, слід зазначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Тома проти Люксембургу» заява N 38432/97 від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, .. серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не слід передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для того, що це зробити (п.58 рішення)
Свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Європейської Конвенції з прав людини застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе демократичне суспільство. Як передбачено в статті 10 Конвенції, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (рішення від 23.09.1994 у справі Jersild v. Denmark, рішення у справі Janowski v. Poland, рішення від 25.11.1999 у справі Nilsen & Johnsen v. Norway, рішення від 29.02.2000 у справі Fuentes Bobo v. Spain, рішення від 10.08.2006 у справі Ляшко проти України).
Так, відповідно до рішення у справі Хандісайд проти Сполученого Королівства («HandysidevUnitedKingdom») свобода вираження являється однією із найважливіших основ демократичного суспільства, однією з базових умов для його прогресу і розвитку кожної людини. За виключенням тих випадків, які підпадають під дію частини 2 Статті 10, вона застосовна не лише відносно інформації або ідей, які сприймаються позитивно або не розглядаються як образливі або сприймаються нейтрально, але і стосовно тих, які являються образливими, шокуючими або такими, що хвилюють державу або якісь сегмент населення. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких неможливим є демократичне суспільство.
Як питання загального принципу, "необхідність" будь-якого обмеження свободи вираження поглядів має бути переконливо встановлено. Звичайно, передусім національні органи влади мають оцінювати, чи є "нагальна соціальна потреба" обмеження. У справах стосовно преси національна можливість відхилення від виконання вимог Конвенції окреслюється інтересами демократичного суспільства у забезпеченні й підтриманні вільної преси. Аналогічно ці інтереси матимуть основну вагу при визначенні, чи це обмеження було пропорційним переслідуваній законній меті, відповідно до пункту 2 статті 10 рішення "Тома проти Люксембургу" (Thoma v. Luxembourg), N 38432/97, від 29 березня 2001 року, п. 48).
Як зазначено у позові, то спірна інформація була поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто більш ніж через 2 роки після звільнення позивача з посади Генерального прокурора України (03.04.2016 року). При цьому, стороною позивача не було доведено суду яким чином така інформація порушує особисті немайнові права та завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам позивача чи перешкоджає останньому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право або ж вплинуло на його репутацію як колишнього прокурора чи її приниження (падіння) перед оточуючими, зниження статусу чи падіння його репутації. В той же час, мовні обороти висновки у публікаціях по тексту із прізвищем позивача не вказують та не носять характер образи, приниження його честі і гідності або ж є брутальними чи непристойними, а є особистою думкою та оціночним судженням відповідача 1.
Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відтак, позивачем у відповідності до п.п.а,б п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009р. №1 не доведено усього юридичного складу правопорушення оспорюваними висловлюваннями по відношенню до нього, вони не порушують його особисті немайнові права як законослухняного громадянина, а завдання шкоди його відповідним особистим немайновим благам чи перешкод у повному здійсненні своїх особистих немайнових прав не доведено, а відтак вони спростуванню в розумінні вимог ст..ст.277, 278 ЦК України не підлягають.
При вирішення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди судом враховано, що відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
У відповідності з п.3 ч.2 цієї статті моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. З огляду на наведене, підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача з відповідачів не вбачається, оскільки такі вимоги є супутніми та їх задоволення можливо лише в разі встановлення судом порушень прав позивача та протиправних дій щодо нього.
На основі з'ясованих обставин, на які посилалась сторона заявника, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви в повному обсязі.
Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Керуючись ст. ст. 3-5, 258-259, 264-268, 272-283, 352-355 ЦПК України; ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України; ст.277, 297 ЦК України; постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «НОВІ КОМУНІКАЦІЇ» про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та стягнення моральної шкоди, - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників:
Позивач: ОСОБА_3 , адреса проживання АДРЕСА_1 .
Відповідачі: ОСОБА_4 , адреса реєстрації місця проживання АДРЕСА_2 .
Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «НОВІ КОМУНІКАЦІЇ», код ЄДРПОУ 37535221, адреса знаходження м.Львів, вул.Воронного, 3.
Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов
Повний текст виготовлено 27.01.2020 року