Справа № 761/1543/20
Провадження № 2-з/761/68/2020
28 січня 2020 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Рибака М.А.,
за участю секретаря Борисенко Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника позивача про забезпечення позову у цивільній справі за позовом акціонерного товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 -
В провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває дана цивільна справа.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20 березня 2008 року між ВАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 101.8-01/13, за умовами якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 350 000,00 доларів США із строком повернення до 20.03.2028 року та договір про внесення змін № 2 від 1011.2015 року до Кредитного договору, за умовами якого сума та валюта кредиту становить 7 355 982, 28 грн. з кінцевим строком погашення до 20.03.2028 року. 30.03.2017 року між АТ "Таскомбанк" та ВАТ "ВТБ Банк" було укладено Договір про відступлення права вимоги, за умовами якого АТ "Таскомбанк" є новим кредитором боржника ОСОБА_1 по кредитному договору № 101.8-01/13 від 20.03.2008 року. При цьому, відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов'язувалась своєчасно здійснювати повернення кредиту та сплачувати нараховані відсотки. Також в забезпечення зобов'язань за кредитним договором між ВАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є АТ "Таскомбанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Окрім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та позичальником було укладено іпотечний договір, яким в іпотеку було передано належну на правівласності ОСОБА_1 трикімнатну квартиру, загальною площею 124,10 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором позивач звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідачів солідарно 6 242 498,12 грн.
Одночасно із зверненням до суду з даним позовом представник позивача подав до суду заяву про зебезпечення позову, відповідно до вимог якої просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_1 , а саме: нежилі приміщення з № 1 по № 10 (групи приміщень 2) в літері А загальною площею 135,90 кв.м. у АДРЕСА_2 , які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що з наданих в заяві про забезпечення позову фактів та обгрунтувань вбачається, що предмет позову по даній справі та заявлений позивачем захід забезпечення позову у виді накладення арешту на майно та передачу його на зберігання, є взаємопов'язаним з предметом спору, а невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Окрім того, зазначив, що підстави для застосування зустрічного забезпечення позову в даному випадку відсутні.
За результатом розгляду поданої заяви про забезпечення позову судом встановлено наступне.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Так, дослідивши матеріали цивільної справи, вивчивши заяву про забезпечення позову суд прийшов до висновку, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ч.ч. 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докаи, що підтверджують кожну обставину.
Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між сторонами виник спір щодо невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором № 101.8-01/13 від 20.03.2008 року, виконання яких забезпечено іпотекою нерухомого майна, що належить позичальнику, а саме: трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та порукою поручителя ОСОБА_2 .
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає у тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні вживатися судом лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу
Відповідно до ст. 1 ЗУ "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
З наведеного вбачається, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто, спрямований на те, щоб гарантувати кредитору право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.
Таким чином, іпотекодержатель має право на задоволення його вимог про стягнення боргу з боржника шляхом звернення стягнення на іпотечне майно.
Звертаючись до суду із вказаною заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , а саме нежилих приміщень з № 1 по № 10 (групи приміщень 2) в літері А загальною площею 135,90 кв.м. у АДРЕСА_2 , які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності, представником позивача не зазначено чому іпотечне не може забезпечити виконання зобов'язань ОСОБА_1 перед позивачем.
Крім того, зобов'язання позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором забезпечені також і договором поруки із відповідачем у справі ОСОБА_2 про який представником позивача в заяві про забезпечення позову не зазначається.
Оцінюючи співмірність, необхідно враховувати безпосередній зв'язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, відповідність заявленій вимозі, їхній меті, необхідність вжиття забезпечувальних заходів.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про не доцільність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача ОСОБА_1 оскільки обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним із заявленими позовними вимогами та не доводить необхідності застосування вказаних заходів забезпечення, які випливають з фактичних обставин справи та не свідчать про наявність підстав вважати, що не застосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що в силу положень статей 149-153 ЦПК України не свідчить про обґрунтованість поданої заяви про накладення арешту на майно. При цьому, суд враховує, що доказів припинення іпотеки чи договору поруки суду надано не було.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-154, 259, 260 ЦПК України, -
В задоволенні заяви акціонерного товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
СУДДЯ М.А. РИБАК