Провадження №2/760/804/20
Справа №760/23853/19
/заочне/
20 січня 2020 року Солом'янський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді - Оксюти Т.Г.
при секретарі - Горупа В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 21.11.2014 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений договір №б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 2000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
У порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.
У зв'язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору, станом на 07.07.2019 року у нього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 35160,32 грн., з яких: 3401,51 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 26458,32 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 3150,00 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн.; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1650,49 грн. - штраф (процентна складова).
На підставі вищевикладеного просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 16.10.2019 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.
Суд, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України призначив справу у судове засідання.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позовній заяві просив проводити розгляд справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день і час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Суд, відповідно до ст.ст. 223, 280, 281 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній матеріалів у його відсутність, оскільки неявка відповідача не перешкоджає постановленню заочного рішення, проти чого не заперечував представник позивача.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Врахувавши заяву представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 21.11.2014 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 був укладений договір №б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 2000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві-анкеті (а.с. 7).
З розрахунку заборгованості вбачається, що позивачем нараховано 3401,51 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 26458,32 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 3150,00 грн. - нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн.; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1650,49 грн. - штраф (процентна складова), на що слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У ч. 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частинами 1-3 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з ч. 1 ст. 638 договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У анкеті-заяві від 21.11.2014 року, яка містить підпис позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, зазначена анкета-заява не містить умов договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання.
Позивач, крім стягнення тіла кредиту, просить також стягнути з відповідача відсотки за користуванням кредитом.
Банк, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід'ємні частини договору укладеного між АТ «ПриватБанк» та відповідачем.
Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку відповідач був ознайомлений та погодився з ними, підписуючи анкету-заяву від 21.11.2014 року.
Також, немає підтвердження того, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки (пені, штрафів) та умови щодо конкретних розмірів та порядку їх нарахування.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді зазначеної справи.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21.11.2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (19.08.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки не підтверджують зазначених обставин.
Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21.11.2014 року шляхом підписання анкети-заяви.
Відсутні також підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 цього закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ «КБ «ПриватБанк» дотримано вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 21.11.2014 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» повернуті не в повному обсязі, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17.
У такому випадку суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача лише 3401,51 гривень - заборгованість за простроченим тілом кредиту.
З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню.
З урахуванням часткового задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає також 1921 грн. судового збору.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 550, 589, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281, 282, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження якого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, заборгованість за кредитним договором №б/н від 21.11.2014 року в сумі 3401,51 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження якого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, судовий збір в сумі 1921,00 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду через Солом'янський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його постановив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження якого за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя