Провадження №2/760/759/20
Справа №760/29883/19
29 січня 2020 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Оксюти Т.Г.
за участю секретаря Горупа В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» до ОСОБА_1 про виселення з наданням іншого житлового приміщення, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив виселити ОСОБА_1 , з АДРЕСА_1 .
Переселити ОСОБА_1 , до кім. №32/2 на одне ліжко - місце в гуртожиток, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та стягнути судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ПАТ «Трест «Київміськбуд-2» є власником гуртожитку по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом на право власності від 18 вересня 1998 року серія ЖБ № 23475 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 135378618 від 23 серпня 2018 року.
Будівля за адресою: АДРЕСА_1 була побудована у 1953 році та на даний час перебуває у незадовільному технічному стані, комунікації будинку застарілі та не можуть експлуатуватися без проведення капітального ремонту або реконструкції.
Технічний стан конструкцій гуртожитку відноситься до ІІІ категорії технічного стану (непридатний до нормальної експлуатації) та IV категорії технічного стану (аварійний).
Законодавством України чітко встановлено, що використовувати як жиле можливо виключно приміщення, що відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам.
Таким чином, приміщення, яке не відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам, є нежилим і не може використовуватися для проживання людей.
З метою захисту життя та здоров'я людей, а також запобігання можливого руйнування будівлі, враховуючи невідповідність будівлі гуртожитку технічним показникам, непридатність будинку для проживання та заборону експлуатації будівлі в аварійному стані, приписами ДСТУ-Н Б в.1.2-18:2016, ним, як власником будівлі, було прийнято рішення про проведення комплексу заходів, пов'язаних із відселенням мешканців з непридатного для проживання (аварійного) гуртожитку та проведенням його реконструкції.
20 серпня 2018 року прийнято рішення про виведення будівлі з експлуатації та частково від'єднано від комунікацій.
За два місяці до виведення будівлі з експлуатації, починаючи з червня 2018 року, всім мешканцям гуртожитку, в тому числі і відповідачу, було запропоновано переселитися у відремонтовані та підготовлені для проживання кімнати в іншому гуртожитку, що також належить ПАТ «Трест «Київміськбуд -2» за адресою: АДРЕСА_2
Однак, відповідач відмовилася переселятися в запропонований гуртожиток.
Відповідач порушуючи вимоги закону, не вчиняє жодних дій, які б свідчили про її намір переселитися у добровільному порядку до кімнати №32/2, гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , 16-і та продовжує разом з дитиною незаконно знаходитися у непридатній для проживання аварійній будівлі, чим порушує права власника гуртожитку на мирне володіння майном та перекладає відповідальність за своє життя та здоров'я на посадових осіб ПАТ «Трест «Київміськбуд -2».
В листопаді 2018 року в Департаменті з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було отримано повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, а також контрольну картку № 18090109-Сл на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення в зв'язку з встановленням тимчасової огорожі на період виконання підготовчих робіт з реконструкції гуртожитку.
Перебування відповідача разом з малолітньої дитиною у непридатній для проживання (аварійній) будівлі позбавляє ПАТ «Трест «Київміськбуд-2», як власника будівлі, права розпочати роботи по її реконструкції, на проведення якої отримано всі дозвільні документи.
На підставі викладеного позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва від 05.11.2019 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.
17.01.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому вона проти задоволення позовних вимог заперечувала посилаючись на те, що питання про визнання гуртожитку таким, що перебуває у аварійному стані, непридатному для проживання людей, не вирішено у порядку, передбаченому законом. Таке рішення повинно бути прийняте Київською міською державною адміністрацією. Позивач не надав належних доказів того, що гуртожиток знаходиться в аварійному стані, у зв'язку із чим просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Також, відповідач надала технічний звіт «Обстеження і оцінка технічного стану основних несучих конструкцій (стін, балок перекриття, елементів покриття) будинку гуртожитку по АДРЕСА_1 , згідно якого будинок в цілому може бути визнаний таким, що не є аварійним в розумінні СОУ ЖКГ 75.11-35077234.0015:2009.
27.01.2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій він зазначив, що єдиним належним та допустимим доказом аварійності будівлі є виключно її технічний стан, оцінка якому надається виключно сертифікованими експертами, які мають проводити технічне обстеження будівель і споруд.
Подальше прийняття рішення про встановлення статусу будівлі (непридатна чи аварійна) власником або уповноваженим на те відповідним органом управління (власник чи Київська міська рада) є вже похідними від встановленого сертифікованими експертами технічного стану будівлі та не може бути іншим. При цьому, своєчасне не прийняття власником негайних рішень та не вжиття відповідних дій буде протиправною бездіяльністю, яка може привести до катастрофічних наслідків або людських жертв.
27.01.2020 року від представника позивача надійшли заперечення щодо долучення до матеріалів справи технічного звіту «Обстеження і оцінка стану основних несучих конструкції (стін, балок покриття, елементів покриття) будинку по АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що вказаний звіт виготовлений експертом з грубим порушення втручання та порушення прав ПрАТ «Трест «Київмісьбуд-2» як власника майна.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження учасники справи в судове засідання не викликались.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» є власником гуртожитку по АДРЕСА_1 , побудованого у 1953 році, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18 вересня 1998 року.
Відповідно до акту огляду приміщення гуртожитку від 11 квітня 2017 року, проведеного відповідно до наказу ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» від 06 квітня 2017 року, в момент обстеження будинок мав значні пошкодження: вертикальні та похилі тріщини, руйнування захисного шару бетону і оголення, корозія арматури несучих конструкцій залізобетонних балконних балок. У приміщеннях загального користування - замокання, грибок, здуття штукатурки, корозія плит і балок перекриття.
Значні пошкодження технічного стану будинку зафіксовані у висновку науково-виробничого підприємства «Будконструкція» від 07 вересня 2011 року.
У технічному паспорті на будинок, виготовленому 27 грудня 2018 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , у графі 21 «Характеристика будинку, допоміжних будівель та споруд» зазначено, що процент зносу будинку становить 81 %.
Науково-технічним звітом з обстеження, визначення технічного стану конструкції та дослідження інженерно-геологічних умов в основі фундаментів гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , від 26 червня 2018 року встановлено, що в обстеженій частині будівлі наявні ділянки та конструкції категорій технічного стану: 3 - непридатні до нормальної експлуатації; 4 - аварійні.
Актом санітарно-епідеміологічного обстеження об'єктів від 30 листопада 2018 року № 4904-4 встановлено, що санітарно-гігієнічний стан приміщень загального користування незадовільний.
Наказом ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» від 01 червня 2018 року № 40, у зв'язку з незадовільним станом будівлі гуртожитку вирішено організувати повідомлення мешканців про виведення будівлі з експлуатації з 17 серпня 2018 року та розробити комплекс заходів, пов'язаних з виведенням будівлі з експлуатації.
ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» видано наказ від 20 серпня 2018 року № 53 щодо виведення з експлуатації будівлі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 .
За два місяці до виведення будівлі з експлуатації, починаючи з червня 2018 року, всіх мешканців гуртожитку, в тому числі відповідача, листами від 06 червня 2018 року, 23 липня 2018 року, 14 вересня 2018 року, 08 листопада 2018 року, 20 листопада 2018 року та 04 січня 2019 року повідомлено про реконструкцію гуртожитку та відключення з 17 серпня 2018 року від зовнішніх мереж електропостачання, газопостачання, теплопостачання, водопостачання, водовідведення та виведення з експлуатації.
Цими ж листами відповідачу запропоновано переселитися у кімнату гуртожитку ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» по АДРЕСА_2 .
Листами від 23 листопада 2018 року та 31 січня 2019 року відповідач повідомила позивача про відмову від переселення у запропоноване житло.
Листом від 24 січня 2019 року № 00116 Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація були повідомлені позивачем про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим). У цьому листі позивач просив адресатів визначити доцільність додаткового визнання жилого будинку на АДРЕСА_1 таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим).
Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 19 лютого 2019 року № 056/920-3940 повідомлено, що позивач, як власник будівлі самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до нормальної експлуатації.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статей 317, 319 Цивільний кодекс України; саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Питання правових підстав вселення, користування та виселення з гуртожитків врегульовано статтею 132 ЖК України, а також положеннями спеціального Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Відповідно до частин першої, четвертої статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, які проживають у гуртожитках, віднесених до недержавного житлового фонду (які перебувають у власності чи управлінні, чи у повному господарському віданні відповідних державних чи комунальних підприємств, установ, організацій, а також підприємств та організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, у тому числі тих, яким ці гуртожитки були передані до статутних капіталів чи фондів або були відчужені в інший спосіб, крім організацій, створених органами державної влади, органами місцевого самоврядування для управління житловим фондом) та призначених для проживання працівників (членів їхніх сімей), які не мають можливості самостійно придбати чи побудувати власне житло, якщо такі гуртожитки не передаються їх власниками у власність територіальних громад, мають право подальшого проживання у таких гуртожитках до вирішення їхньої житлової проблеми щодо забезпечення їх житлом.
Системний аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку про те, що на спірні правовідносини між сторонами поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», оскільки гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2», увійшов до статутного фонду ПрАТ «Трест «Київміськбуд-2» в порядку приватизації, що не заперечується позивачем.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. У тому числі забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, стосовно яких триває спір щодо підстав їх вселення у гуртожиток та/або підстав їх фактичного проживання у гуртожитку, до вирішення спору в досудовому або судовому порядку відповідно до статей 25 і 26 цього Закону. Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.
За правилом статті 20 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини) з наступним затвердженням сесією цієї ради. Усім мешканцям гуртожитку, визнаного аварійним чи непридатним для проживання людей, у порядку, зазначеному частиною першою цієї статті, терміново надається інше, придатне для тимчасового проживання людей житло тим органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади, на території якої розміщено такий гуртожиток.
Таким чином, відповідно до наведених положень Закону переселення чи відселення громадян з гуртожитків допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або у стані, непридатному для проживання людей.
Єдиною належною та допустимою підставою віднесення зазначеного будинку до такого, що перебуває в аварійному стані, може бути рішення виконавчого органу відповідної місцевої ради, прийнятого на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку (цілісного майнового комплексу чи його відокремленої частини), з наступним затвердженням сесією цієї ради.
Позивачем не зазначено та не надано, а судом не встановлено існування відповідного рішення про визнання гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей.
Направлення позивачем листа у січні 2019 року про визнання жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , таким, що не відповідає санітарним та технічним вимогам і є непридатним для проживання (нежилим), та відповідь на нього Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до якої повідомлено, що позивач, як власник будівлі, самостійно приймає рішення щодо придатності такої будівлі до нормальної експлуатації, не є допустимим доказом визнання приміщення зазначеного гуртожитку непридатним для проживання чи аварійним, що могло б бути підставою для виселення відповідачів з наданням іншого житлового приміщення з укладенням нового договору найму, видачі ордера на інше житлове приміщення на постійній основі.
При цьому, Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради у зазначеній відповіді одночасно роз'яснено позивачу, що він не позбавлений права на звернення до виконавчого органу Київської міської ради з документами, визначеними Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 26 квітня 1984 року № 189, з метою встановлення спірного будинку гуртожитку відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання.
Особливі гарантії забезпечення та реалізації прав мешканців гуртожитків підлягають реалізації з дотриманням Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», що є спеціальним під час визначення належного правового регулювання таких відносин.
Так, згідно із частиною п'ятою статті 132 ЖК України особи, які проживають у гуртожитках, виселяються, також, у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а, також, якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому, виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.
Відповідно до Положення обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості. У разі необхідності до обстеження жилих будинків залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарно-епідеміологічної служби. Якщо експлуатація будинків відомчого або громадського житлового фонду здійснюється безпосередньо відповідним підприємством, установою, організацією, то обстеження цих будинків за клопотанням такого підприємства, установи, організації здійснюється житлово-експлуатаційною організацією, визначеною виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів. У разі ж неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту вноситься до виконкому районної, міської, районної у місті Ради пропозиція про визнання жилого будинку таким, що не відповідає зазначеним вимогам і є непридатним для проживання.
Згідно із пунктом 5 Положення якщо під час обстеження стану жилих будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень), яку можливо і доцільно усунути шляхом проведення капітального ремонту, житлово-експлуатаційна організація вирішує в установленому порядку питання про проведення такого ремонту. У разі неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання. При цьому, додаються такі документи: а) акт обстеження стану жилого будинку з відповідним висновком; б) технічний паспорт жилого будинку з даними про його фізичну зношеність; в) висновок проектної або науково-дослідної організації (при необхідності) щодо технічного стану жилого будинку (жилого приміщення) та про неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту будинку (жилого приміщення); г) висновок органу або закладу санітарно-епідеміологічної служби щодо відповідності жилого будинку (жилого приміщення) санітарним вимогам.
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення виконавчим комітетом відповідної Ради призначається спеціальна комісія у складі визначеного зазначеним Положенням спеціалістів.
При обстеженні громадського або відомчого житлового фонду до складу такої комісії, також, включається представник органу, який здійснює управління відповідним фондом.
Після проведення дій, визначених Положенням, при визнанні жилого приміщення непридатним для проживання комісія вносить місцевій раді пропозицію з проектом відповідного рішення.
Згідно із пунктом 8 Положення виконавчий орган місцевої Ради розглядає подані комісією матеріали і приймає рішення щодо непридатності жилого будинку для проживання та вносить до виконавчого комітету обласної, міської Ради народних депутатів про використання цього будинку в інших цілях або про знесення будинку. Під час вирішення питання щодо жилого будинку відомчого або громадського жилого фонду пропозиція погоджується з відповідним підприємством.
Слід зазначити, що незадовільний стан будівлі гуртожитку та неможливість його експлуатації без проведення капітального ремонту або реконструкції не може бути підставою для виселення відповідача та переселення до кімнати в іншому гуртожитку з підстав, передбачених статтею 132 ЖК України, оскільки питання переселення мешканців гуртожитків в інше приміщення, у зв'язку з капітальним ремонтом будинку врегульовано статтею 101 ЖК України.
Відповідно до статті 101 ЖК України при проведенні капітального ремонту жилого будинку державного або громадського житлового фонду, коли ремонт не може бути проведено без виселення наймача, наймодавець зобов'язаний надати наймачеві та членам його сім'ї на час проведення капітального ремонту інше жиле приміщення, не розриваючи при цьому, договору найму на ремонтоване приміщення. У разі відмовлення наймача від переселення в інше жиле приміщення наймодавець може вимагати переселення його в судовому порядку. Жиле приміщення, надаване на час капітального ремонту, має знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам. Після закінчення капітального ремонту і прийняття будинку державною комісією наймач вселяється у жиле приміщення, яке він раніше займав. Видатки наймача по переселенню, викликаному капітальним ремонтом жилого будинку, відшкодовуються наймодавцем. У період проживання наймача, в зв'язку з капітальним ремонтом в іншому жилому приміщенні він вносить квартирну плату лише за приміщення, надане йому на час ремонту. Замість надання жилого приміщення на час проведення капітального ремонту жилого будинку наймачеві та членам його сім'ї за їх згодою та згодою наймодавця може бути надано в постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення.
Водночас, позивач з такими позовними вимогами не звертався, а звернувся з позовом на підставі статті 132 ЖК України, проте не дотримався установленого законом порядку для визнання приміщення непридатним для проживання з подальшою зміною його статусу та переведення в нежитловий фонд.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Окремо слід зазначити, що в даному випадку виселення відповідача відбудеться із порушенням вимог та обмежень, встановлених ст.ст. 19, 20 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» та положень статті 132 ЖК України.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також, практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (справа «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку, як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Вирішуючи спір, дослідивши та давши оцінку поданим позивачем та відповідачем доказам, врахувавши наведені норми закону, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених законодавством, для виселення відповідачів.
Аналогіний правовий висновок зробив Верховний Суд у справі № 760/6275/19 від 04.12.2019 року.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 20, 316, 319, 322, 323 ЦК України, ст. ст. 50, 77, 110, 132 ЖК Української РСР, Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року № 489, Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженим Постановою Ради Міністрів Української РСР від 26 квітня 1984 року № 189, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273, 274-279 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-2» до ОСОБА_1 про виселення з наданням іншого житлового приміщення відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя