29 січня 2020 року справа №200/9653/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів Арабей Т.Г., І.В. Геращенка І.В., розглянув в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 р. (рішення у повному обсязі складено 22 листопада 2019 року у м. Слов'янськ) у справі № 200/9653/19-а (головуючий І інстанції суддя Чекменьов Г.А.) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) 01.08.2019 звернувся до суду з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якій просив визнати протиправною відмову відповідача в призначенні йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975; зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення йому, як особі-резервісту, який отримав інвалідність 2 групи з 12.04.2017 року внаслідок виконання обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у відповідності з Порядком від 25.12.2013 року № 975 та надіслати рішення Донецькому обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такого допомоги (а.с. 3-8).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 200/9653/19-а у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 70-74).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядок № 975 та зазначає, що аналіз вищенаведених норм законодавства вказує, що право на одноразову грошову допомогу у резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, виникає і у тому разі коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період таких зборів, служби у військовому резерві.
У даному випадку інвалідність настала у позивача не з причини проходження строкової служби, а вже після того як він був направлений на спеціальні збори у військову частину № НОМЕР_1 Добропільським ОМВК в 30-ти кілометрову зону Чорнобильської АЕС для виконання військового обов'язку як військовослужбовець запасу, тобто як резервіст.
Посилається на рішення Другого сенату Конституційного суду України від 25.04.2019 року.
Згідно ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач з 19.04.1986 року по 23.07.1989 року проходив спеціальні збори у в/ч НОМЕР_1 та приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 17).
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії від 14.12.2016 року № 1088 та витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, захворювання позивача пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 20-21).
Згідно з довідкою МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності в процентах, потреби в додаткових видах допомоги до довідки № 001151 позивачу первинно встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС зі ступенем втрати працездатності 50%, інвалідність встановлена 25.10.1993 року (а.с. 22).
У відповідності до довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності в процентах, потреби в додаткових видах допомоги до довідки № 045063 позивачу повторно встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС зі ступенем втрати працездатності 60% з 24.03.2011 року (а.с. 24).
Згідно з виписками із акту огляду МСЕК до довідки серії АВ № 0605871 та серії АБ № 0049111, довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 0605871 та довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності в процентах, потреби в додаткових видах допомоги позивачу встановлена ІІ група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС зі ступенем втрати працездатності 80%, інвалідність встановлена з 14.03.2017 року (а.с. 26-29).
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2019 року у справі № 0540/5607/18-а позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у неподанні у 15-ти денний строк з дня реєстрації, розпорядникові бюджетних коштів Міністерству оборони України всіх документів та висновку щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги як особи резервіста, який отримав інвалідність ІІ групи з 12.04.2017 року внаслідок виконання обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» в порядку, встановленому постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 подати розпорядникові бюджетних коштів Міністерству оборони України всі документи та висновки для прийняття рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги як особи резервіста, який отримав інвалідність ІІ групи з 12.04.2017 року внаслідок виконання обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» в порядку, встановленому постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 року.
В решті позовних вимог відмовлено (а.с. 30-33).
Витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 29.03.2019 р. за № 40, затвердженим 01.04.2019 р. Міністром оборони України, у призначенні позивачу відповідної одноразової грошової допомоги відмовлено (а.с.35)
В обґрунтування такої відмови комісія Міністерства оборони України зазначила, що позивач брав участь у зборах з ліквідації аварії на ЧАЕС в 1989 році та мав статус військовозобов'язаного, а не військовослужбовця, інвалідність якому встановлено понад 3-місячного терміну, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».
Проблемою цього спору є питання правомірності прийняття відповідачем відмови в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII (в редакції на час звернення позивача за отриманням допомоги) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Таким чином, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, з чим він пов'язує своє право на отримання одноразової грошової допомоги, а саме: Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) у відповідній редакції.
Статтею 16 Закону 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності - 14.03.2017 року) закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом шостим частини 2 статті 16 Закону 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Відповідно до п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовозобов'язаному чи резервісту під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві.
Вказані умови п. 6 Порядку № 975 кореспондуються з нормами пункту шостого частини 2 статті 16 Закону 2011-ХІІ
Важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм статті 16 Закону № 2011-XII у відповідній редакції, є визначення видів військової служби, встановлених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
В контексті спірних правовідносин саме пункт шостий частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII є спеціальною правовою нормою, яка містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги саме військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.
Із системного аналізу перелічених вимог Закону № 2011-XII слідує висновок, що цей Закон відрізняє умови виплати допомоги військовослужбовцям та військовозобов'язаним, які призвані на спеціальні збори.
З огляду на наведені норми, приписами ст.16 Закону № 2011-XII, законодавець серед осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, розмежовує такі категорії осіб як військовослужбовців та військовослужбовців строкової служби і військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.
Пунктом шостим частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції ст.16 Закону № 2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня закінчення спеціальних зборів, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у такого військовозобов'язаного не виникає.
Оскільки позивачу інвалідність ІІ групи встановлена більше ніж через 20 років після закінчення спеціальних зборів, право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону № 2011-ХІІ, як вірно зазначено судом першої інстанції, у позивача відсутнє.
Наведена позиція підтверджується правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 750/5074/17.
Незважаючи на відмінності у наведеній справі № 750/5074/17, де позивач проходив строкову військову службу, суд вважає за необхідне дотримання такого правового висновку, оскільки нормативна регламентація проходження строкової військової служби та проходження військовозобов'язаними і резервістами навчальних та спеціальних зборів, в контексті спірних відносин однакова.
Доводи позивача, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає пункт 2 частини 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ, оскільки йому встановлена інвалідність, отримана під час виконання обов'язків військової служби, а не під час проходження військової служби, є безпідставними, оскільки виконання обов'язків військової служби здійснюється під час проходження військової служби. Тобто, визначення «під час проходження військової служби» є більш широким та включає в себе і час виконання обов'язків військової служби.
За визначенням пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно до статті 24 Конституції України, статей 2, 7 Загальної декларації прав людини, статей 2, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( стаття 14, стаття 1 Протоколу № 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками.
У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах «Карсон та інші проти Сполученого Королівства», «Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії»). Суд деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняється дискримінація, та встановлює, що категорія «інші ознаки» поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід'ємними, вродженими та незмінними характеристиками (рішення у справі «Петерка проти Чеської Республіки»).
Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.
Проте, проходження військової служби за контрактом та проходження військовозобов'язаними і резервістами навчальних та спеціальних зборів є різними видами військової служби, зі своїми особливостями та специфікою. Водночас, законодавством закріплено право на отримання спірної грошової допомоги як для військовослужбовців за контрактом, так і для військовозобов'язаних при проходженні військовозобов'язаними і резервістами навчальних та спеціальних зборів, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що врегулювання законодавством умов виплати одноразової грошової допомоги окремо щодо військовослужбовців за контрактом і військовозобов'язаних при проходженні військовозобов'язаними і резервістами навчальних та спеціальних зборів є проявом дискримінації - розрізненим ставленням до особи притаманною їй певною персональною ознакою.
Вид військової служби не можна вважати персональною ознакою в розумінні поняття дискримінації, а різне регулювання умов соціального захисту - визнавати обмеженням у реалізації або користуванні правами та свободами. Отже, позивачем не наведено доводів, які б дозволили обґрунтовано припустити, що має місце різниця у ставленні до військовослужбовців саме через будь-яку наявну в них персональну ознаку, а тому доводи позивача про наявність дискримінаційного ставлення до військовозобов'язаних при проходженні військовозобов'язаними і резервістами навчальних та спеціальних зборів є необґрунтованими.
З наведених підстав, виходячи з системного аналізу норм, які регулюють спірні відносини, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні.
Приписами частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачем доведено, що, приймаючи спірне рішення, він діяв правомірно.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 р. - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 р. у справі № 200/9653/19-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 29 січня 2020 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді Т.Г.Арабей
І.В. Геращенко