29 січня 2020 року справа №200/11358/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів Арабей Т.Г., І.В. Казначеєва Е.Г., розглянув в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 р. (у повному обсязі складено 28 жовтня 2019 року у м. Слов'янськ) у справі № 200/11358/19-а (головуючий І інстанції суддя Чучко В.М.) за позовом ОСОБА_1 до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) 23.09.2019 звернувся до суду з позовною заявою до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні йому пенсії, викладене у відмові відповідача від 21.03.2019 року, та визнати бездіяльність відповідача щодо не призначення йому пенсії протиправною; зобов'язати відповідача призначити та виплачувати йому пенсію за віком з 17 травня 2018 року у розмірі не меншому за прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів, а також прийняти заяву про виплату пенсії на банківський рахунок та виплачувати пенсію на визначений ним банківський рахунок (т. 1 а.с. 4-21).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 200/11358/19-а у задоволенні позовних вимог відмовлено (т. 1 а.с. 271-274).
Не погодившись з рішення суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що при поданні заяви до пенсійного фонду позивачем було надано всі необхідні документи та виконано всі вимоги передбачені порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі Порядок № 22-1). Також вказує, що рішенням суду встановлено і більше не потребує доказування, що позивач є громадянином України; не надання позивачем-громадянином України діючого українського паспорту, не є достатньою підставою для відмови у заяві про призначення пенсії, коли УПФУ був наданий інший документ, який відповідає вимогам п. 2.9 Порядку № 22-1.
Згідно ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується ізраїльським посвідченням особи № НОМЕР_1, виданим 14.05.1995 року органом внутрішніх справ Ізраїлю (т. 1 а.с. 32-33).
Перед виїздом за кордон позивач проживав за адресою: АДРЕСА_1 , надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, де не перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.
06 грудня 2017 року представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України з заявою, в якій просив Пенсійний фонд України визначити уповноважений територіальний орган, що має розглянути заяву по суті та направити її за належністю. Пенсійний фонд України листом від 15 грудня 2017 року № 22866/М-11 направив заяву позивача з доданими документами, необхідними для призначення пенсії, і визначив, що управлінням, яке розгляне заяву позивача про призначення пенсії, буде Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (т. 1 а.с. 61).
17 травня 2018 року представником позивача подано безпосередньо до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області заяву про призначення пенсії. Заява позивача була прийнята 17 травня 2018 року (т. 1 а.с. 63-65).
Листом від 03 січня 2018 року № 240/04 Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повідомило позивача, що заява про призначення пенсії ОСОБА_1 від 19 жовтня 2017 року надійшла поштою, заявником не надані документи підтверджуючі фактичне місце проживання в Україні, не надані оригінали документів про стаж та вік. У зв'язку з чим та, приймаючи до уваги, що міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення між Україною та Державою Ізраїль, який передбачав би інші умови призначення та виплати пенсій, на даний час не укладено, тому правові підстави для призначення пенсії відсутні (т. 1 а.с. 66-68).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року у справі № 805/4940/18-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задоволені частково, визнано дії Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, яка викладена у листі від 03 січня 2018 року № 240/04, незаконними та зобов'язано Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 жовтня 2017 року про призначення пенсії за віком (т. 1 а.с. 70-81).
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року апеляційну скаргу Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року в справі №805/4940/18-а повернуто апелянту (т. 1 а.с. 236).
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року у справі № 805/4940/18-а відповідачем повторно розглянуто заяву позивача про призначення пенсії від 19.10.2017 року та прийнято рішення № 38 від 21.03.2019 року про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не дотримано встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, передбаченого Порядком № 22-1, оскільки заяву про призначення пенсії від 19.10.2017 року було надіслано поштою, в якій фактичне місце проживання вказано держава Ізраїль, АДРЕСА_2 . Крім того, позивач не підтвердив свою належність до громадянства України, що є порушенням ст. 46 Конституції України, ст. 8 Закону України №1058 та приписів пунктів 1.1, 2.2, 2.9 Порядку № 22-1 (т. 1 а.с. 84-88).
Проблемою цього спору є питання правомірності прийняття відповідачем рішення від 21.03.2019 року № 38.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії є конституційним правом громадян України.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009, пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зазначені положення Закону № 1058 втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07.10.2009.
Як вказано в Рішенні № 25-рп/2009 від 07.10.2009, оспорюваними нормами Закону № 1058 держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як окреслив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону № 1058, громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України.
Отже, проживаючі в Ізраїлі громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
За таких обставин, посилання відповідача на відсутність у позивача реєстрації на території України, як на підставу для відмови у призначенні пенсії є необґрунтованими та такими, що суперечать Конституції України та міжнародним зобов'язанням України.
Статтею 44 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV, в редакції на момент звернення позивача до відповідача з заявою про призначення пенсії) встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Частиною п'ятою статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління ПФУ 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846).
За унормуванням пункту 1 Порядку № 22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління пенсійного фонду України у районі, місті, а також у місті та районі , що призначає пенсію за місцем проживання (реєстрації).
У пункті 2.1 Порядку міститься перелік документів, необхідних для призначення пенсії за віком.
За правилами пунктів 2.22 - 2.23 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Відповідно до положень пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі (п.4.2 Порядку № 22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку № 22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (п.4.7 Порядку № 22-1).
Виходячи із системного аналізу наведених положень законодавства, яким врегульовано спірні відносини, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженого на виконання його положень Порядку № 22-1.
При цьому, підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи визначені п. 2.1 Порядку, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку. Одночасно, орган, що призначає пенсію може здійснювати перевірку достовірності таких документів і зазначених у них відомостей, що узгоджується з пунктом 4.2 Порядку № 22-1.
Також, за змістом абз. 1 п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Приписами статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 20.11.2012 р. документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України є: а) паспорт громадянина України; б) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; в) дипломатичний паспорт України; г) службовий паспорт України; ґ) посвідчення особи моряка; д) посвідчення члена екіпажу; е) посвідчення особи на повернення в Україну; є) тимчасове посвідчення громадянина України.
Однією з підстав прийняття відповідачем рішення № 38 від 21.03.2019 року про відмову в призначенні пенсії позивачу слугував той факт, що останній не надав відповідачу документу, що підтверджує його належність до громадянства України.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 було надано копію ізраїльського посвідчення особи № НОМЕР_1, а не паспорт громадянина України.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказане посвідчення особи не підтверджує громадянство України у розумінні Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492.
Посвідчення особи, видане Державою Ізраїль, не підтверджує громадянство України.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що представником позивача до органу Пенсійного фонду України не було надано належного посвідчення особи у розумінні наведеної норми.
Довід апелянта стосовно того, що рішенням суду від 27 грудня 2018 року у справі № 805/4940/18-а встановлено і більше не потребує доказування, що позивач є громадянином України, судом до уваги не приймається, оскільки питання належності до громадянства судом не вирішується, а згаданим рішенням не встановлювалось.
Посилання суду на те, що позивач перебуває на консульському обліку в Державі Ізраїль є помилковим, так як доказі цієї обставини позивач не надавав і в матеріалах справи вони відсутні.
Отже, під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем при зверненні до Добропільського об'єднаного УПФУ Донецької області з заявою про призначення пенсії не було дотримано вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині подання документу, що посвідчує особу, у зв'язку з чим відповідач дійшов правомірного висновку про відмову в призначенні пенсії.
Вищевказаний висновок суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка викладена в постанові від 21.09.2018 у справі № 805/465/18-а (адміністративне провадження № К/9901/54767/18).
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року, на яке посилається апелянт, визнано неконституційними положення Закону № 1058-1V в частині статті 49 «Припинення та поновлення виплати пенсії» та другого речення статті 51 «Виплата пенсії у разі виїзду за кордон», тобто стосуються виключно питання припинення виплати раніше призначеної на території України пенсії і не регулюють питання призначення пенсії. Тому вказане рішення Конституційного Суду України не може бути застосоване до спірних правовідносин з призначення пенсії.
Разом з тим, суд не приймає посилань відповідача щодо недотримання ОСОБА_1 встановленого порядку звернення за призначенням пенсії, передбаченого Порядком № 22-1, оскільки заяву про призначення пенсії від 19.10.2017 року було надіслано поштою, з огляду на наступне.
Статтею 44 Закону № 1058 також визначено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, де ч. 1 цієї статті передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Відповідно до вимог вказаних норм, із заявою про, зокрема, призначення пенсії за віком має право звертатись як особисто пенсіонер, так і його законний представник. При цьому, слід зазначити, що а ні Порядок № 22-1, а ні Закон № 1058 не містить заборони на звернення громадянина із заявою про призначення пенсії встановленого зразку поштою.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачем доведено, що, приймаючи спірне рішення, він діяв правомірно.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 р. у справі № 200/11358/19-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 29 січня 2020 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді Т.Г.Арабей
Е.Г. Казначеєв