ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 січня 2020 року м. Київ № 640/21986/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у поверненні ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 9 494,42 грн.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві щодо повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 9 494,42 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 08 квітня 2014 року № 770810012.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при придбанні квартири позивач сплатив збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі продажу, що становить 9 494,42 грн. При цьому, оскільки позивач придбавав житло вперше, то в силу приписів пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 №400/97-ВР він не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне, а тому сплачений ним збір підлягає поверненню.
Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву просив залишити позов без розгляду, оскільки право звернення до суду у позивача виникло з моменту сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, тобто з 08.04.2014, а з даним позовом позивач звернувся до суду 11.11.2019. Таким чином, позовні вимоги позивачем заявлені з пропущенням строків звернення до суду.
Позивач надав відповідь на відзив, у якому проти залишення позову без розгляду заперечував та зазначив, що у даному випадку строк звернення до суду слід обраховувати від дня, коли відповідач відмовив у поверненні безпідставно сплачених коштів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що 08 квітня 2018 року між позивачем - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири (далі - Договір), згідно з яким позивачем придбано квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірха І.С. (а.с. 8-9).
При нотаріальному посвідченні Договору позивачем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1 % вартості нерухомого майна, що становить 9 494,42 грн., що підтверджується копією квитанції від 08.04.2014 № 770810012 (а.с. 13).
16 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою щодо повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна в сумі 9 494,42 грн., що становить 1% збору з операцій купівлі продажу нерухомого майна (а.с. 14-15).
Листом від 01.07.2019 № 266970/08 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що органи Пенсійного фонду України не володіють офіційною інформацією стосовно вчинених правочинів, спрямованих на набуття права власності на нерухоме майно фізичними або юридичними особами, а тому відсутня можливість для прийняття обґрунтованого рішення про наявність достатніх правових підстав для повернення сплаченого судового збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна позивачу (а.с. 17-18).
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у сформуванні подання задля повернення позивачу надміру сплачених коштів протиправними, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок справляння та використання збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 № 400/97-ВР (далі- Закон № 400/97-ВР).
Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 частини першої статті 2 цього ж передбачено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок № 1740).
Згідно з абзацом першим пункту 15-1 Порядку №1740 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Аналіз наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 14.10.2019 № 184652782, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на одну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка набута на підставі договору купівлі-продажу від 08.04.2014 (а.с.10).
У даній справі, будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання нею житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за нею будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Посилання відповідача на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачу в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна є необґрунтованими, з огляду на наступне.
У постанові від 03.07.2018 у справі № 819/33/17 Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2018 року у справі № 819/976/17 та у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №607/14722/16-а.
Таким чином, враховуючи встановлені обставин справи та наведені норми чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 відсотка від вартості придбаного нерухомого майна позивачем сплачено помилково, за відсутності обов'язку здійснювати такий платіж. Відтак, кошти в сумі 9 494,42 грн., сплачені при нотаріальному оформленні договору купівлі-продажу вперше придбаного житла, підлягають до повернення.
Механізм повернення коштів, помилково зарахованих до державного бюджету визначений у Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного або місцевого бюджетів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787(далі - Порядок №787).
Пунктом 5 Порядку № 787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Згідно з пунктом 9 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Наказом Міністерства фінансів України від 12.10.2011 № 1280 затверджено «Положення Про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі», відповідно до підпункту 5 пункту 4 якого Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.
Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на відповідача покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Судом встановлено, що кошти ОСОБА_1 у сумі 9 494,42 грн. були зараховані до державного бюджету на рахунок № НОМЕР_1 по коду бюджетної класифікації 24140500 «Збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна», що підтверджується листом Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києва від 27.11.2019 №05-08/10518.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у сформуванні та зверненні до Державної казначейської служби України у м. Києві із поданням про повернення ОСОБА_1 безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та як наслідок, про необхідність зобов'язання відповідача сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення позивачу 9 494,42 грн. сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Покликання відповідача на пропуск позивачем строк звернення до суду суд вважає безпідставними, оскільки підставою для звернення позивача з позовом слугувала відмова Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладена у листі 01.11.2019 № 266970/08.
Таким чином, перебіг строку звернення до суду для заявлених позовних вимог розпочався з моменту одержання позивачем листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладена у листі 01.11.2019 № 266970/08 про відмову у поверненні коштів.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.11.2018 у справі № 813/1126/17, у якій колегія суддів зазначила, що перебіг строку звернення до суду у вказаних правовідносинах розпочався після отримання позивачем відмови у поверненні збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, а не з моменту його сплати.
З даним адміністративним позовом до суду позивач звернувся 11.11.2019, тобто в межах строку звернення встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В свою чергу, відповідачем не спростовано доводів позивача щодо первинного придбання ним житла та не надано суду жодних належних і допустимих у розумінні статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України доказів, які б підтверджували відсутність у позивача права на пільгу у вигляді звільнення від сплати вказаного збору у зв'язку з придбанням житла вперше.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до квитанції від 11.11.2019 № 23682970 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. (а.с. 4).
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 768,40 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд відшкодувати витрати, понесені на правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн.
Суд зазначає, що згідно з статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини четвертої 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Проте жодних доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем до матеріалів справи не надано, відтак у суду відсутні підстави для відшкодування витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у поверненні ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 9 494,42 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) сформувати подання до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві щодо повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 9 494,42 грн., сплаченого згідно з квитанцією від 08 квітня 2014 року № 770810012.
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Т.П. Балась