1/664
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 січня 2020 року м. Київ № 320/3993/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року;
- звернути постанову до негайного виконання у межах суми місячного платежу;
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером, учасником бойових дій та інвалідом І групи «А» загального захворювання з 29 лютого 2012 року.
На підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21 жовтня 2014 року №3007000232 позивач взятий на облік до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
Пенсію позивач отримував до 30 квітня 2018 року, з 01 травня 2018 року виплата пенсії була припинена.
13 травня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив зазначити причини невиплати йому пенсії з 01 травня 2018 року, а також просив поновити та продовжити виплати за місцем тимчасового проживання.
В подальшому, позивача було повідомлено, що на підставі рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених особам, пенсійні виплати поновлено з 01 травня 2018 року, проте, як вказує останній, таке поновлення відбулось фактично з вересня 2018 року, причин невиплати пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року не повідомлено.
У зв'язку з чим, як зазначено у позовній заяві, у травні 2019 року позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про причини невиплати пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року, а також про виплату пенсії за цей період за місцем тимчасового проживання.
Листом від 07 червня 2019 року №123588/02/М-7280 відповідач повідомив позивача про те, що на підставі отриманих списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання інформації про скасування довідки та/або результатів додаткової перевірки, виплата пенсії призупиняється особам, включеним до такого списку, а також зазначено, що виплату пенсії позивачу було поновлено з травня 2018 року, а кошти, які не виплачені з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати. Також повідомлено, що після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати коштів за минулий період.
З вказаною бездіяльністю відповідача позивач не погоджується, вважає її протиправною та такою, що порушує його права та свободи, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до даних електронної бази особових рахунків, як вказано у відзиві на позовну заяву, позивачу нараховані належні кошти за період з 01 травня 2018 року по 10 серпня 2018 року, невиплачений борг обліковується окремо та буде виплачуватися в окремому порядку, який знаходиться на стадії затвердження, тому, за доводами представника відповідача, здійснити виплату пенсії за минулий період не має можливості.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року матеріали адміністративної справи №320/3993/19 передані за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
З наданої суду копії пенсійної справи вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером, з 01 вересня 2014 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком відповідно до розпорядження 75915 від 15 вересня 2014 року.
Відповідно до копії паспорту серії НОМЕР_1 , виданого Антрацитівським МВ УМВС України в Луганській області, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
У відповідності до наявної в матеріалах справи копії довідки від 21 жовтня 2014 року №3007000232 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідно до якої фактичним місцем проживання позивача зазначено адресу: АДРЕСА_4 .
Як вбачається з матеріалів справи, 21 травня 2018 року та 25 травня 2018 року позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявами, в яких просив поновити виплату пенсії та призначити пенсію за віком після звільнення.
Відповідно до наданої суду копії витягу з протоколу №26 рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених особам при Подільській районній в місті Києві державній адміністрації від 10 липня 2018 року ОСОБА_1 призначено (відновлено) соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Розпорядженням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві 803712 від 19 липня 2018 року ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії та призначено пенсію з 01 квітня 2018 року.
Також, у відповідності до наявної в матеріалах справи копії листа Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 07 червня 2019 року №123588/02/М-7280 позивача повідомлено про те, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію по інвалідності, розмір якої обчислено згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як внутрішньо переміщена особа.
Також, у вказаному листі зазначено, що кошти, які не виплачені за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати. Після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання щодо виплати коштів за минулий період.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно абзацу 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Абзацом 1 частини 3 цієї ж статті передбачено, що для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (надалі - Порядок № 365), який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У відповідності до пунктів 4,5 Порядку № 365, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування (пункт 4). Для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки (пункт 5).
Згідно з абзацом 2 пунктом 10 Порядку № 365 питання щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам можуть також розглядатися комісіями, утвореними районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» (ЗП України, 1996 р., № 2, ст. 76; Офіційний вісник України, 2000 р., № 5, ст. 178), за умови включення до складу таких комісій представників органів, що здійснюють соціальні виплати.
Пунктом 11 Порядку № 365 передбачено, що Комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання.
Пунктом 12 Порядку № 365 передбачено, що за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.
Згідно з пунктом 15 Порядку № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Зміни до пункту 15 Порядку №365 були внесені на підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365».
При цьому, рішенням Окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, визнані протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365" в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Також, відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року (надалі - Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV) нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Стаття 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV визначає, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Таким чином, у частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Водночас, суд зауважує, що Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як наявність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України у Рішенні № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому згідно з преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина 1 статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року).
Отже, ураховуючи наведені положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року, прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 04 вересня 2018 року.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2013 року № 1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Тому, припиняючи соціальні виплати позивачеві, за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право особи на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначенийзаконом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що заборгованість з пенсійних виплат за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року суперечить Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року в справі № 235/4162/17, від 20 березня 2018 року в справі № 234/2389/17, а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18.
З огляду на наведене, дійшов висновку про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року№ 1058-IV, оскільки невиплата позивачу пенсійних виплат відбулась за відсутності законодавчо встановлених підстав.
З приводу тверджень відповідача щодо невиплати пенсії позивачеві у зв'язку з відсутністю окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, яким повинні бути виплачені суми пенсійних виплат, суд зазначає, що підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
При цьому, суд також зауважує, що враховуючи те, що позивачу нарахування пенсії здійснювалось то, відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, виплата пенсії має здійснюватись без обмеження будь-яким строком.
Аналізуючи вищевикладене, а також з урахуванням встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу нарахованої за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року пенсії.
В той же час, суд зауважує, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині невиплати пенсії позивачу за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року є необгрунтованими, оскільки судом встановлено та підтверджується матеріалами справи саме протиправність дій щодо невиплати нарахованої пенсії за вказаний період, а тому з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року, залишивши без задоволення позовні вимоги, заявлені останнім щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд також дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та належність обраного способу захисту своїх прав в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити виплату заборгованості по пенсійним виплатам за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме,
- про вихід за межі позовних вимог та визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиплати позивачу нарахованої за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року пенсії;
- про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити виплату пенсії позивачу за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року;
- про відмову у задоволенні інших позовних вимог.
Стосовно вимоги позивача щодо звернення рішення суду до негайного виконання в межах суми місячного платежу, суд зазначає наступне.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи встановлені судом обставини, а також з урахуванням того, що предметом спору у даній справі є, зокрема, визнання протиправними дій відповідача, відповідно, зобов'язання виплати відповідачем позивачу, у тому числі, саме заборгованості по виплаті пенсії за віком за період з травня 2018 року по серпень 2018 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору до ухвалення рішення суду, позовні вимоги задоволені у повному обсязі, а матеріали справи не містять доказів понесення іншими учасниками справи судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу судових витрат між сторонами.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо невиплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), нарахованої за період з 01 липня 2016 року по 31 травня 2019 року пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2018 року.
6. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
7. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова