1/701
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 січня 2020 року м. Київ № 640/19253/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві поновити нарахування та виплату пенсії за віком та виплатити пенсію ОСОБА_1 за період, починаючи з травня 2018 року на рахунок відкритий позивачем раніше в відділенні «Ощадбанка»;
- звернути постанову до негайного виконання у межах суми місячного платежу;
- зобов'язати відповідача у встановлений судом строк подати звіт про виконання рішення.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_3 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком.
30 травня 2018 року позивачем отримана довідка №18581 на підтвердження того, що він є внутрішньо переміщеною особою та мешкає у місті Києві.
Пенсію позивач отримував до квітня 2018 року, навесні 2018 року він поїхав до міста Донецьк з метою перевірити цілісність житла, проте, у зв'язку з цим позивачу припинили обчислювання пенсії та заблокували картку.
В серпні 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою про відновлення нарахування пенсії. Як вказує позивач, йому постійно обіцяли, що він отримає пенсію наступного місяця, але пенсія не виплачувалась.
З вказаною бездіяльністю відповідача позивач не погоджується, вважає її протиправною та такою, що порушує його права та свободи, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві як внутрішньо переміщена особа, 12 серпня 2019 року останній звернувся до Урядової гарячої лінії зі зверненням, на яке відповідачем надано відповідь від 27 серпня 2019 року за №Б-10925.
Відповідно положень чинного законодавства, як вказано у відзиві на позовну заяву, у списках, які надійшли для здійснення перевірки у травні 2018 року, значився позивач, у зв'язку з чим для поновлення виплати пенсії останньому необхідно було звернутись з відповідною заявою до управління, про що було повідомлено позивача.
З такою заявою, як зазначає представник відповідача, позивач до управління не звертався, тому, за твердженнями останнього, відсутні підстави для поновлення позивачу виплати пенсії з травня 2018 року.
Більш того, представник відповідача послався й на те, що відсутні підстави й для виплати заборгованості за весь період, починаючи з травня 2017 року, у зв'язку з тим, що окремого порядку проведення пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам на дату розгляду справи в суді не прийнято.
Стосовно зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, представник відповідача також послався на відсутність правових підстав для цього.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
З наданої суду копії пенсійної справи вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та з 01 січня 2016 року отримує пенсію за віком відповідно до розпорядження 70393 від 11 березня 2016 року (Т.1, арк. 32-33).
Відповідно до копії паспорту серії НОМЕР_1 , виданого Калінінським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1, арк. 12).
У відповідності до наявної в матеріалах справи копії довідки від 22 лютого 2016 року №3002018581 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відповідно до якої фактичним місцем проживання позивача зазначено адресу: АДРЕСА_4 (Т.1, арк. 44).
Згідно з довідкою від 30 травня 2018 року №18581 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач змінив фактичне місце проживання та з 30 травня 2018 року таким є АДРЕСА_3 (Т.1, арк. 69).
Як вбачається з матеріалів справи, 30 травня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою, в якій просив поновити виплату пенсії з 01 травня 2018 року (Т.1, арк. 67).
На підставі рішення Комісії №31 від 30 серпня 2018 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації Булгакову Юрію Федоровичу відновлено соціальну виплату, як внутрішньо переміщеній особі на підставі повідомлення про зміну адреси пенсіонера (Т.1, арк. 66).
Розпорядженням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві 884316 від 10 вересня 2018 року ОСОБА_1 призначено пенсію з 01 травня 2018 року (Т.1, арк. 59).
Також, у відповідності до наявної в матеріалах справи копії листа Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 27 серпня 2019 року №189618/02/Б-10925 позивача повідомлено про те, що він перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком, розмір якої обчислено згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як внутрішньо переміщена особа.
Також, у вказаному листі зазначено, що позивачу призупинено виплату пенсії з 01 травня 2018 року до з'ясування обставин, у зв'язку з тим, що надійшли списки для здійснення перевірки у травні 2018 року, в яких значився й позивача.
Більш того, у вказаному листі управління роз'яснило ОСОБА_1 порядок звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про поновлення виплати пенсії, а також повідомило, що питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії
Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058- IV (надалі - Закон України від 09.07.2003 №1058-IV).
Частиною 3 статті 4 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009})
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Зокрема, відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» (з урахуванням змін і доповнень, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які, за висновком лікарсько-консультативної комісії, не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть проводитися публічним акціонерним товариством "Укрпошта" з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб.
Згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
За приписами пункту 7-1 Порядку №509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці .
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, територіальний орган пенсійного фонду України своїм рішенням може припинити виплату пенсії у випадках: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу постанов Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року, № 509 від 01 жовтня 2014 року, № 367 від 05 листопада 2014 року, № 595 від 07 листопада 2014 року випливає, що ними встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення антитерористичної операції, тобто особливості виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.
Оскільки вищенаведені нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, вони не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Отже, суд приходить до висновку, що пріоритетному застосуванню підлягають норми статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 428/6579/17.
Згідно з частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України» зазначив, що питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункт 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам доповнений реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Аналіз наведених норм діючого законодавства дозволяє суду дійти висновку про те, що право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою.
Так, судом встановлено, що довідка від 30 травня 2018 року № 18581 про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи була видана позивачу у зв'язку зі зміною адреси проживання в межах міста Києва, тобто, позивач лише змінив фактичне місце проживання/перебування в межах одного міста та району, є дійсною, доказів про її скасування матеріали справи не містять.
В той же час, суд ще раз зазначає, що підставами для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду є:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009}
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
При цьому, суд зауважує, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії, а також не надано взагалі доказів, що відповідачем взагалі приймалось рішення про припинення виплати пенсії позивачу, починаючи з травня 2018 року.
Відтак, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачу припинено виплату пенсії з 01 травня 2018 року за відсутності законодавчо встановлених підстав, тобто, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
В той же час, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу саме з травня 2018 року, тобто, на момент звернення до суду не усунена заборгованість із виплати пенсії саме з 01 травня 2018 року, а не з 01 травня 2017 року, як зазначає у відзиві на позовну заяву представник відповідача, що вказує на протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати пенсії позивачу за цей період. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.
Стосовно доводів відповідача, що суми виплат пенсії, які не виплачені позивачу, будуть виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, з посиланням на приписи підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365», а тому підстав для виплати зарахованої позивачу пенсії у відповідача немає, суд зазначає наступне.
Як свідчить аналіз положень Закону України від 09.07.2003 №1058-IV, припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 не є законом, а тому зазначений підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
При цьому, суд зауважує, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.
Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.
Зупинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких зупиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її зупинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину Конституцією України.
Більш того, суд наголошує, що рішенням Окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365" в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертає увагу на положення Конституції України, відповідно до яких, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні ним пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема проведення ідентифікації особи, подання заяви про поновлення виплати пенсії.
З огляду на вищенаведені норми та встановлену в ході розгляду справи неправомірність дій відповідача щодо зупинення виплати пенсії позивачу з 01 травня 2018 року, з урахуванням приписів частини 2 статті 49 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV, суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно зупинив виплату пенсії позивачу та не виплачує її станом на день ухвалення рішення судом у адміністративній справі.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки матеріалами справи не підтверджено поновлення виплати пенсії позивачу, зокрема, в матеріалах справи відсутні докази фактичної виплати пенсії останній, суд приходить до висновку, що таке поновлення прав позивача не відбулось, а тому з метою повного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вийти за межі позовних вимог, а саме, визнати протиправними дії відповідача, а не бездіяльність, як просить позивач, оскільки матеріалами справи підтверджено саме протиправність дій управління щодо припинення виплати пенсії позивачу, починаючи з 01 травня 2018 року та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії з 01 травня 2018 року й провести пенсійні виплати з цього часу, тобто з дня припинення такої виплати.
В той же час, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, відповідно, про відсутність правових підстав для їх задоволення.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме,
- про вихід за межі позовних вимог та визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, починаючи з 01 травня 2018 року;
- про зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії позивачу з 01 травня 2018 року та проведення пенсійних виплат з цього часу, тобто з дня припинення такої виплати;
- про відмову у задоволенні інших позовних вимог.
Стосовно вимоги позивача щодо звернення рішення суду до негайного виконання в межах суми місячного платежу, суд зазначає наступне.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи встановлені судом обставини, а також з урахуванням того, що предметом спору у даній справі є, зокрема, визнання протиправними дій відповідача, відповідно, зобов'язання нарахування та виплата відповідачем позивачу, у тому числі, саме заборгованості по виплаті пенсії за віком за період з травня 2018 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням ріщенням суду в даній адміністративній справі суд зазначає наступне.
У відповідності до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень суд може під час ухвалення рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
Тобто зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом, а не обов'язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, а тому, з урахуванням встановлених обставин справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у даній справі.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення суду, позовні вимоги задоволені у повному обсязі, а матеріали справи не містять доказів понесення іншими учасниками справи судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу судових витрат між сторонами.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), починаючи з 01 травня 2018 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) відновити виплату пенсії ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), починаючи з 01 травня 2018 року.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести пенсійні виплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), починаючи з 01 травня 2018 року.
5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
6. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова