29 січня 2020 року Чернігів Справа № 620/3510/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Ткаченко О.Є.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати неправомірним рішення Чернігівського об'єднаного управління пенсійного фонду України, оформлене листом від 29.05.2019 за №14615/06 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно заяви від 26.12.2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 26.12.2018.
Позивач зазначає, що він народився 12 березня 1962 року, має загальний страховий стаж 24 роки 6 місяців 13 днів (що підтверджує відповідач). Стаж включає роботу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, професій, посад і показників, зокрема період з 15.08.1983 року до 21.08.1992 року включно. При цьому до роботи пресувальником на гарячому штампуванні в Чернігівській фабриці музичних інструментів (з 15.08.1983 року по 07.03.1985 року) позивач в період 18.05.1981-10.06.1983 років проходив строкову службу в лавах Радянській армії, що за діючим на той час законодавством також прирівнюється до стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, професій, посад і показників.
Виповнення позивачу 55 років (12.03.2017 року), стаж роботи за списком №1 більше 5 років та загальний стаж 24 роки 6 місяців 13 днів (мінімальний не менш 21 року) надали позивачу право на пенсію за віком на пільгових умовах. Своє набуте (починаючи з 13.03.2017 року) право на пенсію за віком на пільгових умовах позивач реалізував 26.12.2018 року, шляхом подання відповідачу заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за встановленою формою.
За результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за роботу по Списку № 1 відповідачем прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, що викладено у відповіді № 14615/06 від 29.05.2019. За змістом листа відповідача вбачається, що підставою відмови позивачу в призначенні пенсії стала відсутність у нього більше 5 років стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, професій, посад і показників.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 відкрито спрощене провадження у справі за правилами ст.257-262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти позову, просив суд прийняти рішення про відмову у його задоволенні позову посилаючись на те, що у позивача менше 5 років стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, професій, посад і показників, оскільки періоди роботи позивача за професією коваль, починаючи з 14.10.1991, до пільгового стажу не були зараховані, оскільки позивачем не надані архівні довідки про атестацію робочих місць.
При цьому в відзиві відповідачем без поважних причин не зазначено аргументи на спростування обставин, якими позивач обґрунтовував свій позов про те, що стаж позивача до 21.08.1992 року включно включає роботу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, професій, посад і показників та складає більше 5 років, що з урахуванням ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України кваліфікується судом як визнання позову.
З'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
26.12.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовило позивачу в призначенні пенсії, згідно відповіді від 29.05.2019 №14615/06, мотивом зазначено - у позивача менше 5 років стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, професій, посад і показників, оскільки заявником не надані архівні довідки про атестацію робочих місць на підтвердження спеціального стажу в такі періоди:
- з 14.10.1991 по 16.08.1994 на посаді коваля Чернігівського автотранспортного підприємства 17454;
- з 28.11.1994 по 02.06.1995 на посаді коваля Акіцонерного товариства «Будіндустрія»;
- з 27.06.1995 р. по 31.01.1996 р. на посаді коваля управління механізованих робіт тресту «Славутичатоменергобуд»;
- з 14.02.1996 по 15.05.1996 на посаді коваля виробничого підрозділу моторвагонне депо Чернігів регіональної філії «Південно-західної» залізниці Акціонерного товариства «Українська залізниця».
Позивач не погоджуючись з протиправною відмовою відповідача в призначенні йому пенсії на пільгових умовах, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож суд перевіряє, чи відмова відповідача в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах вчинена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, пропорційно.
Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058 (далі Закон №1058), пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Одночасно, частиною 4 статті 24 Закону України №1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 26 Закону України №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України №1058 визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
На підставі частини 1 статті 44 Закону України №1058 заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до пункту 1 ч.2 статті 114 Закону України №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 №442, був розроблений на виконання Закону України "Про пенсійне забезпечення" та набув чинності з 21.08.1992.
Тому наявність атестації робочих місць, на яких працював позивач до 21.08.1992, для підтвердження позивачу стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, професій, посад і показників, не потрібна.
Такий правовий підхід міститься в п.4.5. Порядку застосування Списків N1 і N2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, що затверджено наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 №383, якщо ж атестація з 21.08.92 не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21.08.97, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21.08.92 включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.
Відповідно до ст.62. Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначена норма дублюється в пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (надалі - Порядок №22-1), звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.
Пунктом 7 Порядку №22-1 визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до п. 7 параграф "б" цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.
Аналіз вказаних норм свідчить, що Порядок №637 застосовується лише у тому випадку, коли у особи відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.
При цьому суд зауважує, що записи працівникам в трудовій книжці в період 1983-1993 здійснювалися роботодавцями відповідно до чинної на той час Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 № 252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 № 412 (надалі - Інструкція № 162). Вказаною Інструкцією не передбачалося норма, відповідно до якої, якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Відповідно до п.2 наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» (надалі - Наказ №58) з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 №252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 №412, не застосовується.
Лише з набранням чинності Наказу №58, відповідно до абзацу 4 пункту 2.14 Інструкції стала обов'язкова норма про те, що якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Професії (пресувальник на гарячому штампуванні, штампувальник на штампувальних молотах, коваль на вільному куванні металу на молотах і пресах, коваль ручної ковки), якими позивач займався в період 1983-1993 роки входили до чинного на той час Списку №1 виробництв, цехів, професій та посад з тяжкими умовами праці, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах і в пільгових розмірах, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 №1173.
Оскільки позивачем до заяви про призначення пенсії було додано трудову книжку з відповідними записами, що передбачались законодавством на момент їх занесення, тому Порядок №637 та Інструкція №58 не застосовується для підтвердження права позивача на пенсію на пільгових умовах.
З дослідженої судом трудової книжки позивача БТ НОМЕР_1 0029531 встановлено, що за 1983-1992 містяться відповідні записи, що підтверджують той факт, що позивач працював на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, професій, посад і показників.
Враховуючи вказані обставини та норми права суд підтверджує наявний у позивача стаж роботи за списком №1 в період з 15.08.1983 по 21.08.1992 року включно:
- з 15.08.1983 року по 07.03.1985 року пресувальником на гарячому штампуванні в Чернігівській фабриці музичних інструментів - 1 рік 6 місяців 20 днів;
- з 25.05.1987 року по 15.07.1990 року штампувальником на штампувальних молотах та ковалем на вільному куванні металу на молотах і пресах на Чернігівському ремонтно-механічному заводі «Жовтневий молот» - 3 роки 1 місяць 20 днів;
- з 14.10.1991 року по 21.08.1992 року включно ковалем ручної ковки в АРМ в Чернігівському автотранспортному підприємстві 47454 - 10 місяців 6 днів.
Всього 5 років 6 місяців 17 днів стаж роботи за списком №1 виробництв, професій, посад і показників.
Крім того, у період проходження позивачем строкової військової служби 1981-1983 діяло Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затверджене 03.08.1972 Радою Міністрів СРСР №590 (надалі - Положення №590).
Відповідно до підпункту к) пункту 109 Положення №590, крім роботи в якості робітника або службовця, до загального стажу роботи зараховується також служба у складі Збройних Сил СРСР і перебування в партизанських загонах; служба у військах і органах ВЧК, ОГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ, Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, Міністерства охорони громадського порядку СРСР, міністерств охорони громадського порядку союзних республік, Міністерства внутрішніх справ СРСР, міністерств внутрішніх справ союзних республік; служба в органах міліції. Перебування військовослужбовця в полоні зараховується до стажу роботи в установленому порядку.
Абзацом 14 пункту 109 Положення №590 встановлено, що при призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій по старості та інвалідності робітникам і службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і на інших роботах з важкими умовами праці (підпункти "а" і "б" пункту 16), і пенсій у зв'язку з втратою годувальника членам їх сімей, а також пенсій по старості працівницям підприємств текстильної промисловості (підпункт "в" пункту 16) періоди, зазначені в підпунктах "к" і "л", прирівнюються за вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, або до роботи, яка передувала даному періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.
Після служби в армії з 18.05.1981 по 10.06.1983 позивач з 15.08.1983 по 07.03.1985 працював пресувальником на гарячому штампуванні в Чернігівській фабриці музичних інструментів, тобто строк військової служби позивача в Збройних Силах СРСР має прирівнюватися до роботи за списком №1 виробництв, професій, посад і показників, тобто додатково у позивача є також стаж 2 роки та 21 день роботи за списком №1 виробництв, професій, посад і показників.
Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати позивачем його конституційного права на пенсійне забезпечення.
Згідно із положенням статті 3 Конституції України, як Основного Закону України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, нормах статті 114 Закону №1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту», у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах особі, що має необхідний спеціальний стаж, який до 21.08.1992 року підтверджується записами в трудовій книжці, що зроблені відповідно до Інструкції №162, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови в призначенні пенсії, відсутність підтвердженого спеціального стажу, починаючи з 22.08.1992 року - не належать до передбачених законом підстав відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача в даній справі не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, позаяк право позивача на призначення пенсії за віком на пільгових умовах підтверджується матеріалами справи, суд наділений повноваженнями саме зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, починаючи з 26.12.2018.
Суд доходить висновку, що не врахувавши до пільгового стажу позивача роботу з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, професій, посад і показників періоди з 18.05.1981-10.06.1983 (строкова служба в армії), з 15.08.1983 року по 07.03.1985 року роботу за професією пресувальник на гарячому штампуванні в Чернігівській фабриці музичних інструментів, з 14.10.1991 року до 21.08.1992 року включно роботу ковалем ручної ковки в АРМ в Чернігівському автотранспортному підприємстві 47454, відповідач неправомірно прийняв рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Разом з тим, відповідно до статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з абзацом 1 підпункту 3.2 пункту 3, абзацу 2 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 06.09.1978 у справі «Класс та інші проти Німеччини» встановлено, що із принципу права випливає, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада.
Щонайменше, це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Виходячи з цього, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача і в цій частині.
За таких обставин, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що за визначенням частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В свою чергу, відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат позивачем надані суду договір про надання правової допомоги від 01.02.2019, акт прийому-передачі виконаних робіт від 10.01.2020 на загальну суму 3000,00 грн. та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 10.01.2020.
Отже, позивачем документально доведено факт понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу, пов'язаних з розглядом справи, у розмірі 3000,00 грн.
Разом з тим, підлягає компенсації сплачений позивачем судовий збір в розмірі 768,40грн.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати неправомірним рішення Чернігівського об'єднаного управління пенсійного фонду України про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно заяви від 26.12.2018, що оформлене листом від 29.05.2019 за №14615/06.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 26.12.2018.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 3768 (три тисячі сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) подати у 30-денний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 29 січня 2020 року.
Суддя О.Є. Ткаченко