29 січня 2020 року м. Рівне №460/3900/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії.
У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 №Ф-23434-17 про сплату недоїмки по єдиному внеску в розмірі 26539 грн. 26 коп.; зобов'язати відповідача внести коригування до інтегрованої картки платника податків самозайнятої особи ОСОБА_1 (реєстраційний номер платника податків НОМЕР_1 ) з єдиного внеску шляхом виключення неправомірної недоїмки з єдиного внеску на суму 26539 грн. 26 коп.
Заяви по суті справи.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивачу 11.10.2010 видане свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №731. Позивач перебуває на обліку в органах Державної фіскальної служби України як самозайнята особа, однак від здійснення адвокатської діяльності доходу не отримує, оскільки є найманим працівником, обіймає посаду начальника юридичного відділу Товариства з обмеженою відповідальністю «Акріс Агро». Водночас, ТОВ «Акріс Агро», щомісячно сплачує єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за позивача як найманого працівника, а відтак в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» останній є застрахованою особою. Тому, на думку позивача, він не зобов'язаний сплачувати внесок як самозайнята особа, за умови відсутності доходу від здійснення такої діяльності. За наведених обставин, просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначені правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Вказаним Законом передбачено, що платниками внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема, юридичну практику, в тому числі, адвокатську. Так, згідно з Законом, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, професійної адвокатської діяльності без обов'язкового отримання доходу від такої діяльності. Відповідно до даних Єдиного реєстру адвокатів України, ОСОБА_1 є адвокатом та займається індивідуальною адвокатською діяльністю. Таким чином, борг по сплаті єдиного внеску обліковується за позивачем як за особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, а не як за працівником. З огляду на вказане, відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, а тому просить відмовити в їх задоволенні повністю.
Ухвалою суду від 11.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 14.01.2020.
Ухвалою суду від 14.01.2020 допущено правонаступництво у справі: замінено відповідача на правонаступника - Головне управління ДПС у Рівненській області.
Ухвалою суду від 14.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 28.01.2020.
Ухвалою суду від 28.01.2020 постановлено провадити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
ОСОБА_1 на підставі рішення Рівненської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №VI/-5 від 27.09.2010 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю за №731 від 11.10.2010 (а.с. 14).
З 17.03.2015 позивач прийнятий на посаду начальника юридичного відділу ТзОВ «Акріс Агро», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 15).
Згідно довідок ТзОВ «Акріс Агро» сплачено за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування: від 04.12.2019 №222 - 23457,94 грн.; від 08.02.2018 №АК00000028 - 23521,05 грн.; від 18.03.2019 - 25441,86 грн. (а.с. 18-20).
28 листопада 2019 року позивачем отримано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2019 №Ф-23434-17, відповідно до якої позивачу нараховано до сплати суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 26539,26 грн. (недоїмка), 00,00 грн. - штраф, 00,00 грн. - пеня (далі іменується - Вимога №Ф-23434-17) (а.с. 13).
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення - Вимоги №Ф-23434-17, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України (далі іменується - ПК України).
Окрім того, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі іменується - Закон України №2464-VI).
За визначеннями, наведеними в підпункті 14.1.226. пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 1 Закону України № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування .
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону України № 2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
За правилами пункту 2 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI 2) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Системний аналіз підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, статей 4, 7 Закону України № 2464-VI дає підстави для висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Зі змісту оскаржуваної Вимоги №Ф-23434-17 вбачається, що сума недоїмки визначена станови на 31 жовтня 2019 року; згідно інтегрованої картки платника податків недоїмка зі сплати ЄСВ станови на 31.12.2018 становить 15819,54 грн., станом на 31.10.2019 - 26539,26 грн. (а.с. 61).
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник - начальник юридичного відділу ТзОВ «Акріс Агро». Зокрема, що стосується 2017-2019 років, то його роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника позивача в розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати, що складало в середньому близько 2000,00 грн на місяць, тобто в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У даному випадку суд зауважує, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку, згідно з яким в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
Законом України № 2464-VI не врегульовані відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.
Із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Окрім того, в матеріалах справи міститься копія Рівненського окружного адміністративного суду від 16.03.2018 у справі №817/505/18, залишена без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 (а.с. 21-32), якою встановлено наступне: «13.02.2018 Адвокат Лук'янчук Сергій Миколайович звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації з підстав не відповідності нормам чинного законодавства»; «За визначенням, яке міститься в пп.14.1.226. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Згідно пункту 3 цієї ж частини, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Системний аналіз пп.14.1.226. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України та статей 4, 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 свідчить на користь того, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Як встановлено судом позивач своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник - начальник юридичного відділу ТОВ «Акріс Агро». Зокрема, що стосується 2017 року, то його роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 в розмірі 22% від суми нарахованої йому заробітної плати, що складало в середньому близько 2000,00 грн. на місяць, тобто в сумі що перевищує розмір мінімального страхового внеску на місяць. Відповідно до цього, суд вважає, що зміст податкової консультації, наданої позивачу листом №318/ФОП/17-00-13-02-04 від 01.02.2018 року, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 375/ІПК/17-00-13-02-04, базується на однобокому трактуванні і застосуванні відповідних норм законодавства, причому на такому, яке здійснено не на користь платника податків і зборів. Разом з тим, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.4.1.4 пп. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України). Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. А із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Таким чином, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою. Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права»; «Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес АД» проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм»; «Отже, з огляду на практику ЄСПЛ надана відповідачем податкова консультація не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу трактування відповідачем законодавства, викладене в індивідуальній податковій консультації, призводить до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності. За сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що індивідуальна податкова консультація, наданої позивачу листом №318/ФОП/17-00-13-02-04 від 01.02.2018 року, реєстраційний номер в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 375/ІПК/17-00-13-02-04, не відповідає встановленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають до судового захисту шляхом скасування відповідного рішення суб'єкта владних повноважень. Відповідно до цього позовні вимоги підлягають до задоволення повністю».
Отже, в розумінні Закону України №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець у розмірах не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Таким чином, оскаржувана Вимога №Ф-23434-17 є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, відновлення порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача слід здійснити також шляхом зобов'язання відповідача внести коригування до особового рахунку платника податків, виключивши з особового рахунку такого платника недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 26539,26 грн.
За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної Вимоги №Ф-23434-17 в порядку статті 77 КАС України, а тому права та інтереси позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним і скасування такого рішення суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії щодо виключення з інтегрованої картки відомостей про суми недоїмки.
За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1536,80 грн., сплачена відповідно до квитанції від 06.12.2019 №0.0.1544619777.1, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (33023, місто Рівне, вулиця Відінська, 12; код ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19 листопада 2019 року №Ф-23434-17, сформовану Головним управлінням ДПС у Рівненській області.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Рівненській області здійснити коригування до інтегрованої картки платника податків (РНОКПП НОМЕР_1 ), шляхом виключення відомостей щодо суми недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 26539,26 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 1536 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість) грн. 80 (вісімдесят) коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 43142449).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 29 січня 2020 року.
Суддя Недашківська К.М.