нп 2-з/490/55/2020 Справа № 490/503/20
Центральний районний суд м. Миколаєва
29 січня 2020 року Центральний районний суд м.Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору довічного утримання, -
28.01.2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд визнати недійсним договір довічного утримання від 01.02.2018 р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ММНО Біцюк Т.Є., зареєстрований в реєстрі за №64. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 . Після його смерті, у його квартирі АДРЕСА_1 , він знайшов договір довічного утримання. Договір довічного утримання складений українською мовою, проте ОСОБА_3 не вмів читати та писати українською мовою, і підпис на договорі йому не належить. Відповідач є сторонньою особою. Батько постійно перебував під опікою родичів, догляду сторонніх осіб не потребував.
Одночасно з подачею позову, позивачі просили суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та заборонити вчиняти будь-які нотаріальні дії.
Як передбачено ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Згідно п.1 та 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Також судом враховано, що відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ , напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу», при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» (national authorities enjoy a certain margin of appreciation) з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і знаходяться в кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для оцінки того, що становить «суспільний інтерес». Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу (public, general interest), який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) - «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).
При розгляді питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги як права позивача , на захист яких вжито заходів забезпечення позову, так і права інших учасників процесу, права яких можуть бути порушені застосовуваними заходами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Аналізуючи наведені процесуальні норми, обставини справи, вбачається, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.
Згідно роз'яснень даних в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Враховуючи наявність майнового спору між сторонами, обсяг позовних вимог, враховуючи вимоги співмірності виду забезпечення позову із заявленими вимогами, суд приходить до висновку, що вимоги про забезпечення позову підлягають задоволенню, оскільки наявні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову саме у вигляді арешту на зазначене нерухоме майно, може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду , або неможливо буде взагалі ефективне поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Керуючись ст.ст.149-151 ЦПК України, постановою Пленуму ВС України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.06 року, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Накласти обтяження у вигляді арешту на квартиру АДРЕСА_1 - до набрання судовим рішенням по справі законної сили.
Заборонити укладати усі види угод, пов'язані з відчуженням вищевказаного нерухомого майна.
Копії ухвали для негайного виконання надіслати до Центрального ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області.
Копії ухвали надіслати сторонам по справі.
Ухвала може бути оскаржена разом до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
СУДДЯ О. А. ГУДЕНКО