Справа № 199/9692/19
(1-кп/199/127/20)
іменем України
29.01.2020
м. Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
секретарів судового засідання - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро кримінальне провадження № 12019040030002552 від 21 жовтня 2019 року відносно:
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , в м. Дніпропетровську (м.Дніпро), українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , працюючого ПАТ «Укртелеком», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 286 КК України, -
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілого - ОСОБА_7 ,
представника потерпілого - ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_9 ,
ОСОБА_4 20.10.2019 приблизно о 19-15 годині, керуючи технічно справним автомобілем «Шевроле Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить йому на праві власності, рухався в м. Дніпро по вул. Калиновій з боку вул. Янтарної в напрямку вул. Образцова.
Під час руху ОСОБА_4 , проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожньою розміткою 1.14.1 («зебра») та дорожнім знаком 5.35.1 ПДР України, розташованого в районі е/о № 105 по вул. Калинова в м. Дніпро, не переконався у відсутності на пішохідному переході пішоходів, а саме пішохода ОСОБА_7 , заходів до зменшення швидкості та зупинки для надання йому дороги не прийняв, і продовживши рух, скоїв на нього наїзд.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_7 , були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: тупої травми кінцівок, відкритого уламкового перелому лівої ліктьової кістки у верхній третині зі зміщенням уламків, рваної рани по задній поверхні лівого передпліччя у верхній третині (в проекції перелому), 8-ми саден на тильній поверхні лівої кисті на суглобових поверхнях 2-5-го пальців, закритої травми правого колійного суглобу: уламкового крайового перелому зовнішнього виростку правої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, розриву медіальної зв'язки правого колійного суглобу, синця на зовнішній поверхні лівого кульшового суглобу, крайового перелому внутрішнього виростку лівої великогомілкової кістки з задовільним стоянням уламків, що відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день), n.2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 року № 6, термін зрощення кісткової тканини понад 21-ну добу.
Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося в тому, що ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом - автомобілем «Шевроле Авео», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, який наголошує:
- п. 18.1 «водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а у разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»,- невиконання якого перебуває у причинному зв'язку з наслідками, що настали.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 286 КК України, при обставинах, викладених вище, визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся і суду показав, що він дійсно 20.10.2019 приблизно о 19-15годині, керуючи технічно справним автомобілем «Шевроле Авео» держномер НОМЕР_1 , рухався по вул. Калиновій з боку вул. Янтарної в напрямку вул. Образцова в м. Дніпро, де при наближені до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожньою розміткою «зебра», розташованого в районі е/о №105 по вул. Калинова в м. Дніпро, не переконався у відсутності на пішохідному переході пішоходів, та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7 . В наслідок дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_7 були спричинені тілесні ушкодження. Він зупинився та відразу по телефону була викликана поліція та швидка допомога. На теперішній час він добровільно відшкодував потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду. Він дійсно приймав все, щоб допомогти потерпілому у лікуванні, але потерпілий не міг визначитись з сумою спричиненої шкоди. Дуже шкодує за скоєне, вважає, що матеріальну шкоду відшкодував повністю, моральну шкоду готов компенсувати в сумі 25000,00грн.
Вина обвинуваченого ОСОБА_4 , з врахуванням повного визнання ним вини, у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами:
- показами потерпілого ОСОБА_7 , який в судовому засіданні пояснив, що він 20.10.2019 приблизно о 19-15 годині, знаходився на вул. Калиновій в м. Дніпро та йому було необхідно перейти проїжджу частину вул. Калинової на протилежну сторону. Перед виходом на проїзну частину він зупинився і подивився наліво. Рухалися транспортні засоби, які зупинилися і він почав переходити проїжджу частину вул. Калиновій по пішохідному переходу позначеному дорожньою розміткою і дорожнім знаком. Пройшовши першу половину дороги, він продовжив рух далі без зупинки. Коли він повернув голову направо, він побачив, що швидко наближається автомобіль "Шевроле". Він навіть не встиг нічого зробити. Автомобіль "Шевроле" здійснив на нього наїзд. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди йому були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: тупої травми кінцівок, відкритого уламкового перелому лівої ліктьової кістки у верхній третині зі зміщенням уламків, рваної рани по задній поверхні лівого передпліччя у верхній третині (в проекції перелому), 8-ми саден на тильній поверхні лівої кисті на суглобових поверхнях 2-5-го пальців, закритої травми правого колійного суглобу, уламкового крайового перелому зовнішнього виростку правої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, розриву медіальної зв'язки правого колійного суглобу, синця на зовнішній поверхні лівого кульшового суглобу, крайового перелому внутрішнього виростку лівої великогомілкової кістки з задовільним стоянням уламків. Обвинувачений дійсно добровільно відшкодував спричинену матеріальну шкоду в сумі 31 200,00 грн.: 29 000,00 грн. за час лікування після ДТП та 2 200,00 грн. під час розгляду справи судом. Моральну шкоду не відшкодовував. Вважає, що обвинувачений заслуговує покарання;
- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 20.10.2019 з фото-таблицею та схемою до нього, відповідно до якого проведені необхідні виміри на вул. Калиновій в районі е/о №105, де відбувся наїзд автомобілем «Шевроле Авіо», р/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_4 на пішохода ОСОБА_7 . На час огляду з 19-40 години до 21-15години стан покриття - сухе, чисте (відсутня волога, пил, бруд, пісок, нафтопродукти), дорожнє покриття асфальтоване, призначено для руху в двох напрямках, має по дві смуги для руху в одному напрямку, які розділені смугами. До проїзної частини примикає бордюрний камінь. Огляд проводився в темну пору доби при ліхтарному освітлені . Видимість з загального місця водія не обмежена. Об'єктів, що обмежують оглядовість з робочого місця водія у напрямку руху не виявлено. Наявність слідів, що свідчать про переміщення об'єктів на місці пригоди після ДТП не виявлено. На місці дорожньо-транспортної пригоди був зроблений огляд транспортного засобу «Шевроле Авіо», р/н НОМЕР_1 ;
- довідкою з КЗ « Міська клінічна лікарня №6», відповідно до якої ОСОБА_7 доставлений до приймального відділення з діагнозом: перелом лівого передплічча ;
- висновком судово-медичної експертизи № 3413е від 12.11.2019, згідно якого у потерпілого ОСОБА_7 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: тупої травми кінцівок: відкритого уламкового перелому лівої ліктьової кістки у верхній третині зі зміцненням уламків, рваної рани по задній поверхні лівого передпліччя у верхній третині (в проекції перелому); 8-ми саден на тильній поверхні лівої кисті на суглобових поверхнях 2-5-го пальців; закритої травми правого колінного суглобу: уламкового крайового перелому зовнішнього виростку правої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, розриву медіальної зв'язки правого колінного суглобу; синця на зовнішній поверхні лівого кульшового суглобу; крайового перелому внутрішнього виростку лівої великогомілкової кістки з задовільним стоянням уламків.
Виявлені у нього тілесні ушкодження у вигляді: тупої травми кінцівок, спричинені від механічної дії тупих твердих предметів, що діяли зі значною силою, якими могли бути виступаючі частини рухомого транспортного засобу, з послідуючим падінням обстеженого на дорожнє покриття, за умов дорожньо-транспортної пригоди.
Враховуючи характер та локалізацію виявлених у нього тілесних ушкоджень, ступень ознак їх загоєння та дані медичної документації, можливо вказати, що вони отримані незадовго до надходження на стаціонарне лікування в 6МКЛ, тобто і в термін на який вказує обстежений та слідчий в постанові.
За своїм характером виявлені у нього тілесні ушкодження у вигляді: тупої травми кінцівок - відносяться до ушкоджень СЕРЕДНЬОЇ тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день), п.2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 року, №6. Термін зрощення кісткової тканини не менш 21-ї доби.
- висновком судової авто-технічної експертизи № 11/10.1/1239 від 18.11.2019, відповідно до якого у даній дорожній обстановці водій автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_4 повинен був діяти відповідно до вимог п, 18.1 Правил дорожнього руху України. При заданих вихідних даних, водій автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_4 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_7 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування. При заданому механізмові події, дії водія автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_4 не відповідали вимогам п. 18.1 ПДР України, що з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку з даною ДТП. У даній дорожній обстановці водій автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_4 повинен був діяти відповідно до вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України.При заданих вихідних даних, водій автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_4 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_7 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування. При заданому механізмові події, дії водія автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_4 не відповідали вимогам п. 18.1 ПДР України, що з технічної точки зору знаходяться у причинному зв'язку з даною ДТП.
- протоколом проведення слідчого експерименту від 13.11.2019 з план-схемою та фото таблицею до нього, відповідно до якого свідок ОСОБА_10 в присутності понятих вказав на обставини наїзду автомобіля марки «Шевроле Авео», р/н НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4 на пішохода ОСОБА_7 , що мало місце 20.10.2019року на вул. Калиновій в м. Дніпро;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 13.11.2019 з план-схемою та фото таблицею до нього, відповідно до якого свідок ОСОБА_11 в присутності понятих вказав на обставини наїзду автомобіля марки «Шевроле Авео», р/н НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_4 на пішохода ОСОБА_7 , що мало місце 20.10.2019року на вул. Калиновій в м. Дніпро;
-протоколом перегляду відеозапису на DVD диску, згідно якого зафіксовано рух автомобіля « Шевроле Авео», р/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_4 , по вул. Калиновій в місті Дніпро;
- речовими доказами.
Оцінюючи докази в їх сукупності, відповідно до ст. 94 КПК України, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 знайшла своє повне підтвердження в процесі судового розгляду.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України, як такі, що виразилися в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Судом встановлено, що всі докази, досліджені в судовому засіданні і покладені в основу вироку, є достовірними, допустимими і достатніми, які повною мірою підтверджують встановлені в суді фактичні обставини по справі.
Досліджені судом і покладені в основу вироку докази не суперечать одне одному і узгоджуються між собою.
Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, відповідно до ст. 94 КПК України, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Потерпілий ОСОБА_7 звернувся до суду з цивільним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок злочину, та просив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 на його користь матеріальну шкоду в сумі 6 246,65 гривень та 230 000,00 гривень моральної шкоди, а також витрати на послуги адвоката в сумі 10 000,00 гривень.
Прокурор залишила питання цивільного позову на розсуд суду.
Обвинувачений ОСОБА_4 позовні вимоги потерпілого визнав частково: матеріальну шкоду не визнає, скільки він повністю її сплатив, витрати на правову допомогу в сумі 10 000,00 не визнав, оскільки вони не підтверджуються актом виконаних робіт; моральну шкоду визнає в сумі 25 000,00 гривень.
Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_4 матеріальної та моральної шкоди, заподіяної в наслідок злочину, підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 3 Конституції України, Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Закон України від 30.06.1993, № 3353-XII "Про дорожній рух", визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища. Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України ( ст. 53 Закону).
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
До позовної заяви потерпілим надані копії квитанції на оплату витрат на лікування, згідно з підрахованими судом квитанціями, які надав потерпілий, останнім було витрачено на лікування 34 082,65 грн. Як пояснив в суді обвинувачений він добровільно сплатив в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 29 000,00 грн. під час досудового слідства та ще 2 200,00 грн. під час судового провадження, що підтвердив і сам потерпілий в судовому засіданні.
Суд вважає, що відповідно до позовної заяви та додатків до неї не відшкодованими залишились матеріальні витрати, понесені потерпілим, які ним внесені до Благодійної організації «Благодійний фонд «Розквіт» в сумі 3000,00 гривень, що підтверджуються копією квитанції № 5774 від 05.11.2019 про надання безповоротної фінансової допомоги. Але суд не може віднести перерахування коштів на рахунок благодійної організації до витрат на лікування, оскільки суду не надано доказів належності такої організації до закладів охорони здоров'я, або належність цих витрат до отриманої потерпілим операції в лікарні під час його лікування. Даного висновку суд дійшов з урахуванням вимог Закону «Про благодійну діяльність та благодійні організації» №5073-VI від 05.07.2012 із змінами, внесеними згідно з Законами, останні за №1664-VIII від 06.10.2016, згідно якого цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів у сферах благодійної діяльності, визначених цим Законом, а також розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах (до сфери благодійної діяльності відноситься охорона здоров'я).
З огляду на вищевикладене суд вважає, що матеріальна шкода обвинуваченим повністю відшкодована, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України, витрати на правову допомогу віднесено до процесуальних витрат.
За змістом вимог ч. 2 ст. 120 КПК України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.
Частиною 1 ст. 124 КПК України передбачено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і документи, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг.
Вказана правова позиція вказується в Постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 464/5823/17 (провадження № 51-3506км19).
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, між потерпілим ОСОБА_7 та адвокатом ОСОБА_8 22.10.2019 було укладено договір про надання останнім правової допомоги з узгодженою сумою винагороди адвокату в розмірі 10 000,00 гривень. Упродовж досудового розслідування та судового провадження цей адвокат здійснював представництво інтересів потерпілого. Потерпілий ОСОБА_7 в своєму цивільному позові просив стягнути з ОСОБА_4 здійснені ним процесуальні витрати на надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_8 у розмірі 10 000,00 гривень, які підтвердив документально копією договору від 22.10.2019 та квитанцією до прибуткового касового ордера № 8/к від 28.10.2019.
Отже, процесуальні витрати потерпілого ОСОБА_7 , що пов'язані з наданням правової допомоги адвокатом ОСОБА_8 в матеріалах кримінального провадження документально підтверджені, а відтак, підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_7 .
Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Така шкода, виходячи з п. 1 і п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України може проявлятися у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я та у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахування інших обставин, які мають істотне значення, також при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Фізична особа, дією або бездіяльністю якої порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язана вчинити необхідні дії для його негайного відновлення (ч. 1 ст. 276 ЦК України). Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не учиняються, суд може постановити рішення про відновлення порушеного права, а також про відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням (ч. 2 ст. 276, ст. 280 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її заподіяла, за наявності її вини.
За таких обставин, враховуючи роз'яснення, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, враховуючи характер і глибину душевних, емоційних, моральних страждань, перенесених потерпілим внаслідок отримання ним тілесних ушкоджень, ґрунтуючись на принципах розумності та справедливості, вважає суму 230000,00 гривень, яку просить стягнути потерпілий з обвинуваченого явно завищеною, та з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_7 підлягає стягненню сума в розмірі 50 000,00 гривень, в якості компенсації моральної шкоди.
Визначаючи саме в такому розмірі суму моральної шкоди, суд виходить із конкретних обставин даного провадження, отриманих потерпілим ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, в тому числі засад розумності, виваженості та справедливості, тому розмір визначеної суми моральної шкоди судом відповідає ступені завданих потерпілому моральних страждань.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд відповідно до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Зокрема, під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила злочин, які мають кримінально-правове значення.
Так, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_4 злочину, який скоєно з необережності і, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до злочину невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який вину визнав повністю, щиро розкаявся, негативно оцінив свій злочин, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, характеризується виключно позитивно, має на утриманні неповнолітню доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повністю добровільно відшкодував заподіяну матеріальну шкоду потерпілому, думку потерпілого.
Суд відносить визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, та каяття обвинуваченого до обставин, що пом'якшують покарання, оскільки він визнав свою вину, проявив дійове каяття, що характеризуючи суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Враховуючи вищенаведені обставини, позицію прокурора, який просив призначити обвинуваченому покарання у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік; аналогічною позицію представника потерпілого та самого потерпілого, також особу обвинуваченого ОСОБА_4 , наявність обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, відсутність обставин, що обтяжують йому покарання, суд вважає необхідним призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді штрафу в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України, з призначенням додаткового покарання, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Згідно п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року зі змінами та доповненнями «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за ч.1 та ч.2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
Призначаючи додатковий вид покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує те, що обвинуваченим вчинено необережний злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту, який у теперішній час представляє підвищену суспільну небезпеку та є актуальним питанням та обговорюванням у суспільстві, об'єктом якого є безпека руху, а його додатковим обов'язковим об'єктом - здоров'я людей. Суд звертає увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_4 скоїв ДТП на пішохідному переході, порушивши п.18.1 Правил дорожнього руху України, де мав бути максимально уважним, так як водій зобов'язаний передбачати можливий рух пішоходів, вжити заходів до зменшення швидкості на цій ділянці дороги. Тому, суд враховує настання наслідків у виді отримання потерпілим ОСОБА_7 тілесних ушкоджень середньої тяжкості в результаті ДТП, які він отримав на пішохідному переході, з огляду на що суд приходить до висновку, що відповідно до ст.50 КК України у якості виховного механізму при запобіганні вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами, до ОСОБА_4 має бути крім іншого застосовано таке покарання, як позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк, який буде відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». Додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не призведе до втрати роботи ОСОБА_4 на посаді електромеханіка станціонної ділянки ПАТ «Укртелеком», оскільки транспортний засіб не є єдиним джерелом доходу та засобом для існування його самого та його родини. Доводи ж обвинуваченого та його захисника, що водійські права потрібні обвинуваченому для потреб родини та доплати до його заробітку, є неспроможними, оскільки суду не надані підтвердження того, що обвинувачений використовує свій автомобіль в роботі і за це додатково отримує підвищення в заробітній платі, та сам обвинувачений не буде позбавлений можливості задля потреб родини у пересуванні скористатися послугами професійного водія іншого транспортного засобу.
З огляду на вишевказане, суд вважає, що саме це покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
За вимогами ч. 2 ст. 124 КПК України із ОСОБА_4 належить стягнути на користь держави витрати пов'язані із проведенням судової авто-технічної експертизи в сумі 1256,08 гривні.
Питання про долю речових доказів вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_4 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України і призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 (п'ять тисяч сто гривень) з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Позовну заяву потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий 20.07.1998 Амур-Нижньодніпровським РВ ГУ УМВС України в Дніпропетровській області) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000,00 гривень та в рахунок витрат на правову допомогу 10 000,00 гривень, а всього 60 000,00 гривень (шістдесят тисяч гривень).
В інший частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати пов'язані із проведенням судової авто-технічної експертизи (рахунок №UA84899998000031117115004008 УДКСУ у Чечелівському районі міста Дніпро, ЄДРПОУ 37989253, висновок експерта № 11/ 10.1/1239 від 18.11.2019) в сумі 1256,08 гривень.
Речові докази:
-транспортний засіб марки «Шевролет Авео» реєстраційний номер НОМЕР_1 повернути за належністю ОСОБА_4 ;
-відеодиск з записом електронної системи «Безпечне місто» - зберігати в матеріалах справи.
На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом 30 днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1