Справа № 183/7583/19
№ 1-кп/183/877/20
29 січня 2020 року м. Новомосковськ
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомосковську в залі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 06.11.2018 року за № 42018040010000604, за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ,
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 172 (по стройовій частині) від 21 серпня 2017 року солдата ОСОБА_6 зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду старшого навідника 2 самохідно-артилерійського взводу 1 самохідно-артилерійської батареї 1 самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 .
Старший солдат ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зобов'язаний суворо дотримуватись у своїй службовій діяльності вимог законів України, Статутів Збройних Сил України, бути взірцем виконання службового обов'язку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, та відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України про часткову мобілізацію», з 20 січня 2015 року в Україні діє особливий період.
09 жовтня 2018 року старший солдат ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , без поважних причин свої службові обов'язки не виконував, час проводив на власний розсуд, не приймаючи заходів для повернення до військової частини НОМЕР_1 , про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв.
20 листопада 2019 року старший солдат ОСОБА_6 самостійно прибув до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України та повідомив про себе.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, визнав повністю та підтвердив обставини, які лягли в основу обвинувачення, у скоєному розкаявся. Доповнив, що має бажання продовжити військову службу та продовжити контракт.
В судовому засіданні були досліджені докази вини обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме:
- витяг з кримінального провадження, внесеного 06.11.2018 року до ЄРДР за № 42018040010000604, згідно з яким 09.10.2018 року військовослужбовець військової служби за контрактом ОСОБА_6 самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 без поважних причин та незаконно перебував за її межами до 20.11.2019 року
(а.п. 25);
- акт службового розслідування, згідно з яким встановлено факт самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_6 09.10.2018 року
(а.п. 27-30);
- з'явлення із зізнанням ОСОБА_6 про скоєне ним кримінальне правопорушення
(а.п. 46-47);
- довідка командира військової частини НОМЕР_1 про безпосередню участь ОСОБА_6 в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей з 23.10.2017 року
(а.п. 38);
- копії документів щодо проходження ОСОБА_6 військової служби, а також документи, що характеризують особу обвинуваченого
(а.п. 31-37, 39-45, 60-78).
Дослідивши наведені докази, суд вважає, що вони є належними та допустимими, оскільки вони, кожний окремо, а також в сукупності прямо підтверджують існування обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також вони є достовірними, оскільки отримані в порядку, встановленому КПК України.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_6 встановленою та доведеною, а його дії підлягають кваліфікації за ч. 4 ст. 407 КК України, як самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).
Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання ОСОБА_6 відповідно до ст.ст. 50-52 КК України, суд обставин, які обтяжують покарання, визначених ст. 67 КК України, не встановив. Обставинами, які пом'якшують покарання, визначених ст. 66 КК України, суд вважає щире каяття, з'явлення із зізнанням, прийняття безпосередньої участі ОСОБА_6 в антитерористичній операції, а також активне сприяння розкриттю злочину.
Також суд враховує, що ОСОБА_6 за місцем проходження служби та місцем мешкання характеризується позитивно, раніше не судимий, проходить військову службу та має бажання продовжити службу у Збройних Силах України, а також має на утриманні близького родича, який має тяжке захворювання.
Санкція ч. 4 ст. 407 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років.
З урахуванням обставин скоєння кримінального правопорушення, його наслідків, а також обраної позиції обвинуваченим ОСОБА_6 , суд вважає, що призначення обвинуваченому покарання у виді максимального строку позбавлення волі, передбаченого санкцією зазначеної статті, буде занадто суворим, а призначення мінімального покарання достатньо сприятиме виправленню обвинуваченого ОСОБА_6 та попередженню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
У відповідності до ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин.
Враховуючи наявність зазначених вище обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_6 , а також особу останнього, який має позитивні характеристики з місця проходження служби; приймав участь в антитерористичній операції та утримує тяжко хворого родича, суд вважає можливим призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі, строком на 1 рік.
При цьому суд вважає, що з причин, визначених раніше, суд вважає можливим на підставі ст. 58 КК України замінити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, строком на 1 рік на покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, строком на 1 рік з відрахуванням в доход держави десяти відсотків із суми його грошового забезпечення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 349, 368, 370 КПК України, ст. ст. 69, 58 КК України, суд, -
ОСОБА_3 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі, строком на 1 рік.
На підставі ст. 58 КК України ОСОБА_7 замінити призначене покарання у виді позбавлення волі, строком на 1 рік на службове обмеження для військовослужбовців, строком на 1 рік з відрахуванням в доход держави щомісячно 10 % із суми грошового забезпечення ОСОБА_3 .
Вирок може бути оскаржений в Дніпровський апеляційний суд через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Суддя ОСОБА_1