Ухвала
Іменем України
28 січня 2020 року
м. Київ
справа № 157/559/19
провадження № 51-386 ск 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 , який брав участь в розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і жителя АДРЕСА_1 , не працевлаштованого, раніше не судимого,
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 31 травня 2019 року ОСОБА_5 засуджено:
- за ч. ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки;
- за ч.1 ст. 135 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік, а на підставі ч.1 ст.70 КК остаточно за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Постановлено:
- залишити без розгляду цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 20 000 грн;
- задовольнити частково позовні вимоги потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_8 , яка є законним представником потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 до ОСОБА_5 про стягнення моральної шкоди, та стягнуто з ОСОБА_5 на користь: ОСОБА_6 - 100 000 грн, ОСОБА_8 - 150 000 грн, ОСОБА_8 , яка діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_9 і ОСОБА_10 - по 200 000 грн на кожну дитину. В іншій частині позову про стягнення моральної шкоди відмовлено.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційні скарги прокурора, захисника ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 залишено без задоволення, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_5 залишено без змін.
Згідно із вироком суду, ОСОБА_5 визнано винуватим в тому, що він 24 вересня 2018 року близько 20 год. 45 хв., на порушення п. 2.3 «б», п. 12.3 Правил дорожнього руху, керуючи технічно справним автомобілем марки «Audi А6», рухаючись із сторони смт. Маневичі по вул. Жовтневій у с. Старі Червища Камінь-Каширського району Волинської області, поблизу будинку № 54, по автодорозі сполученням «Луцьк-Ківерці-Маневичі-Любешів-Дольськ» в напрямку смт. Любешів, проявивши безпечність та неуважність під час руху при виявленні велосипедиста ОСОБА_12 , який рухався у попутному напрямку та, маючи об'єктивну можливість його виявити, не вжив заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, в результаті чого допустив зіткнення передньою частиною вищевказаного автомобіля із задньою частиною велосипеда під керуванням потерпілого та здійснив наїзд на останнього, внаслідок чого потерпілий помер на місці пригоди.
Крім цього, ОСОБА_5 завідомо знаючи, що ОСОБА_12 перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, отриманого в результаті вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди і якого він сам поставив в небезпечний для життя стан, та маючи змогу надати потерпілому допомогу на місці пригоди, самовільно покинув місце дорожньо-транспортної пригоди.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд в апеляційному суді у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
На обґрунтування своїх доводів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність прокурора вказує на те, що:
- судом першої інстанції не враховано показання свідків ОСОБА_13 , яка категорично стверджувала в суді, що обвинувачений ОСОБА_5 перебував разом з іншою особою в стані алкогольного сп'яніння, коли зайшов до магазину «Фенікс», в якому вона працювала, про ці обставини підтвердив також свідок ОСОБА_14 ;
- суд першої інстанції безпідставно виключив із обвинувачення обставину, яка обтяжує покарання, передбачену ст.67 КК - вчинення злочину особою, яка перебувала в стані алкогольного сп'яніння;
- суд необґрунтовано врахував обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, адже в судовому засіданні обвинувачений вину визнав частково і заперечував вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 135 КК та перебування під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди у стані алкогольного сп'яніння.
Щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, прокурор посилається на те, що:
- судами не враховані роз'яснення, які містяться в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ППВСУ) № 14 від 23 грудня 2005 року (із змінами внесеними згідно ППВСУ № 18 від 19 грудня 2008 року) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», роз'яснення, які містяться в ППВСУ від 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» та положення статей 50 65 КК;
- не враховано судом першої інстанції те, що відповідно до положень ст.12 КК вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, що обвинувачений щиро не розкаявся у вчинених злочинах, також позицію потерпілих про призначення покарання обвинуваченому в межах санкцій статей 286, 135 КК, та що від дій обвинуваченого, вчинених ним у стані алкогольного сп'яніння настали тяжкі і незворотні наслідки - смерть батька двох дітей з інвалідністю;
- призначене судом обвинуваченому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки є м'яким і не відповідає вимогам кримінального законодавства, особі засудженого ОСОБА_5 та тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень.
В частині доводів щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону прокурор посилається на те, що:
- апеляційний суд в порушення вимог статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про те, що при призначенні ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки суд першої інстанції не надав належної правової оцінки ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, характеру суспільної небезпечності і обставинам вчинення злочину, та тому, що обвинуваченим не відшкодовано в повному обсязі заподіяну потерпілим матеріальну і моральну шкоду;
- суд апеляційної інстанції не надав оцінку мотивам суду першої інстанції в частині необґрунтованого врахування обставин, які пом'якшують покарання та не врахував безпідставне виключення із обвинувачення судом першої інстанції обставину, яка обтяжує покарання.
Мотиви Суду
Висновки суду про доведеність винуватості, правильність кваліфікації дій обвинуваченого, правильність призначення додаткового покарання у касаційній скарзі прокурором не оскаржуються.
Що стосується доводів прокурора викладених в касаційній скарзі про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, то вони на думку Суду є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Як убачається із вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_5 покарання врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та їх суспільну небезпеку, один із яких відповідно до ст. 12 КК відносяться до категорії тяжких, обставини їх вчинення, тяжкі наслідки - смерть потерпілого, який є батьком двох дітей з інвалідністю, позицію потерпілих щодо призначення покарання в межах санкцій статей 286, 135 КК, та врахувавши положення статей 50, 65 КК дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого при призначенні покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, яке буде достатнім для його виправлення. З урахуванням цих обставин, суд не знайшов підстав для застосування до обвинуваченого положень статей 75,76 КК.
Поряд з цим судом враховано:
- особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується, частково відшкодував завдану шкоду потерпілим, а також те, що потерпілий порушив Правила дорожнього руху України;
- пом'якшуючі покарання обставини, які суд визнав щире каяття та сприяння розкриттю злочинів.
При цьому суд дійшов висновку про недоведеність обставини, яка обтяжує покарання - вчинення обвинуваченим злочину в стані алкогольного сп'яніння, оскільки органи досудового розслідування достовірних даних про це суду не надали.
Крім того, суд зазначив, що показання свідка ОСОБА_13 про перебування ОСОБА_5 в стані алкогольного сп'яніння разом з іншою особою в приміщенні магазину перед вчиненням ДТП, показання свідка ОСОБА_14 , який не навів переконливих аргументів щодо стану сп'яніння обвинуваченого та на показання якого посилається сторона обвинувачення, неможливо положити в основу обвинувачення, оскільки ця обставина не доведена.
На думку Суду, призначене обвинуваченому ОСОБА_5 покарання в межах санкцій ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК України, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, є обґрунтованим і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
В той же час, як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, наведені у апеляційній скарзі прокурора доводи, щодо ступеня суспільної небезпеки вчинених злочинів і їх тяжкість, призначення обвинуваченому більш суворого покарання у виді позбавлення волі строк на шість років, щодо необхідності врахування обтяжуючої покарання обставини - вчинення обвинуваченим злочину в стані алкогольного сп'яніння, необґрунтованого врахування пом'якшуючих покарання обставин, не врахування тяжких наслідків і позиції потерпілих, належним чином перевірені апеляційним судом і на них зазначено відповідні мотиви.
Так, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з вироком суду в частині призначення ОСОБА_5 основного покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, зазначив про врахування обставин судом першої інстанції:
- ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, форму вини, обставини вчинення злочинів;
- дані про особу обвинуваченого, який позитивно характеризується, раніше не судимий, часткове відшкодування завданої шкоди, позицію потерпілих щодо призначення покарання обвинуваченому на розсуд суду, тяжкі наслідки внаслідок вчинених злочинів;
- щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також відсутність обставин, що його обтяжують, виключення при цьому як обставини, що обтяжує покарання вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку з тим, що вона не доведена належними доказами у провадженні.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив в ухвалі про неприйнятність доводів прокурора в апеляційній скарзі щодо підтвердження лише зі слів свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14 про стан сп'яніння ОСОБА_5 при запереченні цієї обставини обвинуваченим, оскільки зазначені свідки не бачили факту вживання обвинуваченим алкогольних напоїв, а лише висловили припущення, відтак докази про наявність такого стану в обвинуваченого не встановлено і не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Не враховані судом апеляційної інстанції твердження прокурора в апеляційній скарзі про безпідставне врахування судом першої інстанції при призначенні покарання пом'якшуючих покарання обставин - щире каяття і активне сприяння розкриттю злочинів, оскільки ОСОБА_5 визнав свою вину у вчиненому, щиро покаявся, як на досудовому слідстві так і в суді детально розповів про обставини вчинення ним кримінальних правопорушень.
Враховуючи наведене апеляційний суд дійшов висновку про те, що призначивши основне покарання ОСОБА_5 у виді позбавлення волі ближче до мінімальної межі санкції ч.2 ст. 286 КК, суд першої інстанції дотримався вимог закону та в повній мірі врахував ступінь тяжкості злочинів, особу винного й інші обставини кримінального провадження, що суд у вироку навів переконливі мотиви про необхідність призначення саме такого покарання, яке неможливе без ізоляції від суспільства, що обране покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, яке не можна визнати надмірно м'яким, як про це зазначено в апеляційній скарзі прокурора,тому відсутні підстави для зміни і скасування вироку місцевого суду.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, ст. 419 КПК, вона є належним чином вмотивованою та обґрунтованою, з чим погоджується і колегія суддів, тому доводи у скарзі щодо невідповідності ухвали апеляційного суду зазначеним нормам є необґрунтованими.
З урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, який раніше не судимий, наявність пом'якшуючих покарання обставин і відсутність обтяжуючих обставин, зокрема наявність часткового відшкодування ОСОБА_5 під час розгляду даного провадження потерпілим моральної шкоди в розмірі 120 000 грн, з яких по 50 000 грн відшкодовано малолітнім дітям, 20 000 грн - матері потерпілого ОСОБА_6 , доводів касаційної скарги прокурора, та навіть за наявності установлених судом і вказаних у вироку показань обвинуваченого про те, що він підбігав до потерпілого на місці ДТП, які не знайшли свого підтвердження, Суд не вбачає підстав для призначення обвинуваченому покарання більш суворого та погоджується з висновком суду першої інстанції про призначення йому покарання у межах санкцій ч.2 ст.286, ч.1 ст.135 КК.
Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 , який брав участь в розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3