27 січня 2020 року
м. Київ
справа № 644/6243/19
провадження № 51-334ск20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, які постановлені в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220530001581, за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бєлгород Російської Федерації, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 ,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Суть питання
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2019 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено за те, що він 22 червня 2019 року близько 21 год 00 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння і знаходячись біля лісосмуги на відстані близько 150 метрів від будівлі супермаркету «Класс», що на пр-т Московський, 295, м. Харків, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із насильством, яке є небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, тримаючи у правій руці камінь, підійшов ззаду до раніше незнайомого потерпілого ОСОБА_6 і наніс йому 4 удари в ділянку голови, від чого останній з висоти власного росту впав на землю. Далі продовжуючи свої незаконні протиправні дії, направлені на незаконне заволодіння чужим майном, сів зверху на груди потерпілому та наніс близько 10 ударів кулаками обох рук в ділянку голови, після чого, схопивши двома руками за шию, почав його душити, чим завдав потерпілому легкі тілесні ушкодження, які викликали короткочасний розлад здоров'я тривалістю більше 6-ти днів, але не більше трьох тижнів (21 дня). При цьому з карманів шортів потерпілого заволодів майном останнього на загальну суму 3 тис. 140 грн 78 коп.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 12 листопада 2019 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_5 без змін.
У касаційній скарзі захисник не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_5 , посилаючись на невідповідність призначеного останньому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та його особі, внаслідок суворості, просить змінити постановлені у кримінальному проваджені судові рішення і призначити засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
На обґрунтування своїх вимог захисник указує на те, що суди першої і апеляційної інстанцій, при призначенні засудженому покарання, належним чином не врахували, такі обставини: що потерпілий був активним учасником розпивання спиртних напоїв; завдані потерпілому тілесні ушкодження відносяться до легких; потерпілий просив суд призначити покарання без позбавлення волі ОСОБА_5 , у зв'язку із тим, що не має до нього претензій, оскільки останній відшкодував йому завдані збитки. Вказане, на думку захисника, свідчить про можливість призначення ОСОБА_5 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, кримінально-правової оцінки його дій за ч. 1 ст. 187 КК України відповідно до вимог ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) Верховний Суд не перевіряв, оскільки законність та обґрунтованість судових рішень у цій частині захисником не оскаржуються.
Частиною 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 цього Кодексу.
Статтею 75 КК України визначено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, врахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).
Відповідно до положень ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).
Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 згідно з указаними нормами закону врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, яке є умисним тяжким злочином відповідно до положень ст. 12 КК України, його насильницький характер та ставлення обвинуваченого до скоєного, особу засудженого, який в силу ст. 89 цього Кодексу раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів, не має постійного місця роботи, за місцем проживання характеризується задовільно і як особа, що зловживає спиртними напоями. При цьому, суд відніс вчинення ОСОБА_5 злочину у стані алкогольного сп'яніння, до обставини, що обтяжує покарання, а добровільне відшкодування завданих збитків, як обставину, що його пом'якшує.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції, правильним його вважає і Верховний Суд.
Зі змісту касаційної скарги та долученої до неї копії ухвали апеляційного суду вбачається, що захисник, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи, в тому числі й щодо невідповідності призначеного ОСОБА_5 покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення внаслідок суворості, які за змістом та суттю є аналогічні доводам, викладеним захисником ОСОБА_4 у касаційній скарзі.
Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд перевірив усі посилання й доводи, викладені стороною захисту у згаданій апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, в частині призначення засудженому покарання, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції, залишений без змін апеляційним судом, в частині визначення виду і розміру призначеного засудженому ОСОБА_5 покарання відповідає принципам індивідуалізації та справедливості.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, вмотивованість їх висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_5 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник у касаційній скарзі не навів.
Підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим унаслідок суворості або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає, як і не вбачає підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 вересня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3