Постанова
іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 464/7111/14-к
провадження № 51-3242км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 та касаційну скаргу зі змінами і доповненнями його захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 21 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 199, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сихівського районного суду м. Львова від 21 грудня 2016 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді: за ч. 1 ст. 199 КК - позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 199 КК - позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна; за ч. 1 ст. 121 КК - позбавлення волі на строк 6 років; за ч. 1 ст. 289 КК - обмеження волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.
ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 199, ч. 2 ст. 199 КК за епізодами щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 виправдано.
Постановлено строк відбування покарання обчислювати з часу набрання вироком законної сили та звернення вироку до виконання.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 06 червня 2014 року до 25 вересня 2015 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Цивільні позови ОСОБА_14 , ОСОБА_15 - залишено без розгляду.
Відмовлено у задоволенні цивільного позову ОСОБА_16 .
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_7 у не встановлені досудовим розслідуванням час та місці незаконно придбав велику кількість підроблених банкнот номіналом 500 грн, які зберігав за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_2 з метою збуту і збував на території цього ж міста.
Так, ОСОБА_7 на початку травня 2014 року в період з 07 години 00 хвилин до 13 години 00 хвилин, перебуваючи на ринку «Шувар», що на вул. Хуторівка, 4-Б у м. Львові, придбав у ОСОБА_14 ящик огірків та розрахувався за них підробленою національною валютою України - грошовою банкнотою номіналом 500 грн. Отримавши решту, ОСОБА_7 з місця вчинення правопорушення втік, спричинивши потерпілому ОСОБА_14 майнову шкоду в сумі 500 грн.
Крім цього, ОСОБА_7 повторно 28 травня 2014 року о 08 годині 10 хвилин, на тому ж ринку придбав у ОСОБА_14 полуницю та розрахувався за неї підробленою національною валютою України - грошовою банкнотою номіналом 500 грн. Проте надалі, будучи викритий потерпілим, з місця вчинення правопорушення втік.
Також, ОСОБА_7 того ж дня о 08 годині 15 хвилин у тому ж місці, будучи викритий у збуті підроблених грошових банкнот, втікаючи з місця події, вступив у конфлікт з ОСОБА_16 , ОСОБА_15 та ОСОБА_17 , які намагались його затримати і яким під час конфлікту він заподіяв тяжких тілесних ушкоджень, а саме:
ОСОБА_16 , завдавши одного удару ножем у груди справа, спричинив одне проникаюче поранення грудної клітки справа з пошкодженням діафрагми та проникненням у черевну порожнину, з ушкодженням печінки;
ОСОБА_15 , завдавши одного удару ножем у живіт, спричинив одне проникаюче поранення черевної стінки з наскрізним ушкодженням шлунку, тонкого кишківника та його брижі;
ОСОБА_17 , завдавши одного удару ножем у руку, спричинив одне наскрізне поранення лівого плеча з пошкодженням дво- і триголового м'язів, повним пересіченням плечової артерії та вени, серединного нерву і гілки ліктьового нерву, котре супроводжувалося значною втратою крові і травматичним шоком.
Також ОСОБА_7 28 травня 2014 року о 08 годині 50 хвилин, після заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень, втікаючи з місця вчинення злочину та маючи умисел на незаконне заволодіння автомобілем, підбіг до автомобіля «Део Ланос», (державний номерний знак НОМЕР_1 ), припаркованого біля будинку № 62 на вул. Хоткевича в м. Львові, і скориставшись тим, що власник автомобіля - потерпілий ОСОБА_18 , залишив ключі в замку запалювання та перебував неподалік, шляхом вільного доступу проник до салону автомобіля, завів двигун і на вказаному автомобілі втік з місця вчинення кримінального правопорушення.
Крім цього, ОСОБА_7 06 червня 2014 року під час обшуку за місцем його проживання намагався знищити підроблені банкноти номіналом 500 грн. Проте під час огляду місця події в квартирі АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_19 , було виявлено велику кількість фрагментів банкнот номіналом 500 грн, які ОСОБА_7 рвав та спускав у каналізацію. Також в ході обшуку у квартирі ОСОБА_7 АДРЕСА_2 було виявлено і вилучено значну кількість фрагментів банкнот номіналом 500 грн, які ОСОБА_7 намагався знищити.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 03 квітня 2019 року вирок районного суду залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
Як убачається зі змісту касаційної скарги, засудженийОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок районного суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо нього і закрити кримінальне провадження у зв'язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпано можливості їх отримати відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
У свою чергу, захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі зі змінами та доповненнями ставить питання про скасуванняу зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону судових рішень щодо ОСОБА_7 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Доводи ОСОБА_6 обґрунтовує тим, що під час апеляційного розгляду щодо ОСОБА_7 . Львівським апеляційним судом було вчинено дії, що свідчать, на думку захисника, про можливе порушення принципу автоматизованого розподілу. Зазначає, що першою ознакою порушення такого принципу є те, що після ліквідації Апеляційного суду Львівської області і створення Львівського апеляційного суду автоматизованою системою визначено колегію в тому ж складі, що розглядала справу у складі ліквідованого апеляційного суду, за виключенням головуючого ОСОБА_20 .
Згідно зі звітом про автоматизований розподіл справи від 19 жовтня 2018 року цей розподіл відбувся у неробочий час, а саме о 19:07. Було обрано суддів ОСОБА_21 (головуюючого), ОСОБА_22 та ОСОБА_23 . Зазначає, що йому не відома підстава проведення автоматизованого розподілу в неробочий час.
Другий розподіл було проведено 25 лютого 2019 року о 09:51, тобто в робочий час. Важливою особливістю є те, що ухвалою від 18 січня 2019 року апеляційний розгляд справи було призначено на цей день 25 лютого 2019 року, на 12:00. Тобто склад суду змінився за 02 години 09 хвилин до визначеного ухвалою суду часу проведення судового розгляду. Однак розгляд не відбувся і склад судової колегії знову змінився. Апеляційний розгляд було призначено на 03 квітня 2019 року. Автоматизований розподіл для визначення складу колегії, а точніше - заміни одного судді зі складу відбувся о 17:06 02 квітня 2019 року. Захисник зазначає, що цього разу до складу колегії було включено суддю ОСОБА_24 , який до 17:06 зі справою знайомий не був. Чи була зміна колегії суддів викликана об'єктивними обставинами захиснику не повідомляли.
Крім того, на думку захисника, істотним порушенням, що вплинуло на прийняття судового рішення є відсутність можливості у судді ОСОБА_24 , який до складу колегії був включений напередодні ввечері, ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, або з текстами апеляційних скарг.
До того ж засуджений і його захисник вказують на те, що обвинувальний акт не був вручений ОСОБА_7 у передбаченому законом порядку, оскільки прокурор у кримінальному провадженні не відвідував ОСОБА_7 у слідчому ізоляторі та не вручав йому обвинувального акта. ОСОБА_6 зазначає, що, таким чином, у справі вимог стосовно вручення обвинувального акта прокурором не було дотримано і відповідно суд першої інстанції розглянув справу та прийняв рішення на підставі обвинувального акта, який не було вручено підзахисному.
Захисник у доводах скарги посилається, що рішення про об'єднання кримінальних проваджень від 03 липня 2014 року приймав прокурор, який не був включений до групи прокурорів.
Разом із тим, сторона захисту зазначає про порушення вимог ст. 290 КПК щодо невідкриття матеріалів кримінального провадження. Звертає увагу на те, що згідно з протоколом відкриття матеріалів досудового розслідування ОСОБА_7 було їх відкрито у двох томах. Відповідно до розписки ознайомлення підозрюваного « ОСОБА_25 » з матеріалами досудового розслідування проводилось у приміщенні Сихівського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області. Крім того, у розписках про відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту наявний номер кримінального провадження, що не відповідає номеру кримінального провадження, яке розглядав Сихівський районний суд м. Львова.
Зауважує захисник, що обвинувальний акт не відповідає вимогам закону, зокрема він містить виклад лише тих обставин, які встановлені досудовим розслідуванням, але не містить тих, які прокурор вважає встановленими на стадії затвердження обвинувального акта. В обвинувальному акті немає формулювання обвинувачення.
Також, на думку скаржників, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки не містить відповідей на доводи, викладені в апеляційних скаргах сторони захисту. Засуджений ОСОБА_7 зазначає про те, що під час апеляційного розгляду Львівським апеляційним судом не було враховано фактів порушення його права на захист у зв'язку з вищевикладеним.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні висловив доводи на підтримання своєї та засудженого касаційних скарг.
Прокурор заперечувала проти задоволення зазначених касаційних скарг, вважаючи судові рішення законними і обгрунтованими.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до суду касаційної інстанції від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення кримінального процесуального закону.
З положень ст. 94 КПК видно, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається з вироку, висновок районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі всіх з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав ОСОБА_7 , з'ясував його позицію щодо пред'явленого обвинувачення, відповідно до якої останній своєї винуватості в інкримінованих йому діяннях за ч. 1 ст. 199, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 289 КК не визнав.
Суд, перевіривши висунуту ОСОБА_7 на свій захист версію, переконливо її спростував у вироку, пославшись на зібрані у справі докази.
Так, висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень суд дійшов на підставі аналізу:
показань допитаних у судовому засіданні потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та свідків ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_19 , ОСОБА_32 ;
фактичних даних, що містяться у протоколах огляду місця події від 28 травня 2014 року та фототаблицях до них (т. 1, а.п. 25-37, 43-54, 67-68, 83-89, 108-120), протоколі огляду місця події від 06 червня 2014 року та фототаблиці до нього (т. 2, а.п. 2-8), протоколі обшуку від 06 червня 2014 року (т. 2, а.п. 12-15), протоколах впізнання від 07 червня 2014 року (т. 2, а.п. 37-45), заяві потерпілого ОСОБА_14 (т. 2, а.п. 49), протоколах впізнання від 12 червня 2014 року (т. 2, а.п. 89-92);
даних висновків судово-технічної експертизи від 12 червня 2014 року № 6/351 (т. 1 а.п. 105-107), судово-медичних експертиз від 05 червня 2014 року № 241/1, № 243/14, № 242/14 (т. 1, а.п. 122, 124-125, 127), судово-технічних експертиз від 20 червня 2014 року № 6/395, № 6/392 та № 6/394 (т. 2, а.п. 56-57, 62-63, 68-69).
Зміст цих показань і даних детально відображено у вироку.
Дослідивши показання учасників кримінального провадження, зазначені документи, місцевий суд умотивовано визнав, що вони на підставі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, а тому правомірно обґрунтував ними вирок. Переконливих аргументів, які б свідчили про протилежне, у касаційній скарзі не наведено.
Таким чином, сукупність зібраних у справі доказів дала суду обґрунтовані підстави визнати доведеною винуватість ОСОБА_7 у такому: у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та збут підробленої національної валюти України у виді банкнот; незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та збуті підробленої національної валюти України у вигляді банкнот, повторно; умисному тяжкому тілесному ушкодженні; незаконному заволодінні транспортним засобом, і кваліфікувати його дії за ч. 1 ст. 199, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 289 КК.
З приводу посилань захисника у змінах та доповненнях до касаційної скарги на те, що розподіл кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 у суді апеляційної інстанції проведено з порушенням порядку автоматизованого розподілу справ, встановленого ст. 35 КПК, що, як він вважає, призвело до розгляду справи незаконним складом суду, потрібно зазначити таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо воно ухвалене незаконним складом суду.
Згідно з ч. 11 ст. 31 КПК суддя чи склад колегії суддів для розгляду конкретного кримінального провадження визначається у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 35 КПК передбачено, що визначення судді або колегії суддів для конкретного судового провадження здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних матеріалів, скарги, клопотання, заяви чи іншого процесуального документа за принципом вірогідності, який враховує кількість проваджень, що знаходяться на розгляді у суддів, заборону брати участь у перевірці вироків та ухвал для судді, який брав участь в ухваленні вироку або ухвали, про перевірку яких порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну їх повноважень.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями в Апеляційному суді Львівської області від 02 лютого 2017 року, а також протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06, 07 лютого 2017 року та від 21 вересня 2018 року було визначено колегію суддів для розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 у складі: головуючого - ОСОБА_20 , а також суддів ОСОБА_23 та ОСОБА_21 .
Однак цим складом колегії суддів рішення по суті у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 не ухвалювалися, оскільки відповідно до Указу Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» постановлено ліквідувати Апеляційний суд Львівської області та утворити Львівський апеляційний суд.
За результатами перевірки кримінального провадження щодо ОСОБА_7 встановлено, що 19 жовтня 2018 року згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з початком роботи Львівського апеляційного суду 04 жовтня 2018 року, відповідно до Акта прийому-передачі судових справ та матеріалів провадження від 03 жовтня 2018 року № 1 справу № 464/7111/14-к щодо ОСОБА_7 одержав Львівський апеляційний суд від Апеляційного суду Львівської області (т. 9, а.п. 149).
Згідно з ч. 3 ст. 319 КПК (в редакції Закону від 12 липня 2018 року) у разі переведення судді до суду, юрисдикція якого поширюється на територію, на яку поширювалася юрисдикція суду, з якого суддя був переведений, такий суддя продовжує розгляд справ, що перебували в його провадженні на момент переведення.
Відповідно до Указу Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018, суддя Апеляційного суду Львівської області ОСОБА_20 , який був доповідачем у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 , не був переведений до новоутвореного Львівського апеляційного суду, а тому кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 було перереєстровано в Львівському апеляційному суді та проведено його автоматизований розподіл.
Як вбачається з наявного у матеріалах кримінального провадження протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 464/7111/14-к від 19 жовтня 2018 року, було визначено склад колегії суддів: ОСОБА_21 (головуючий), ОСОБА_23 і ОСОБА_22 (т. 9, а.п. 150). Надалі відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу цієї судової справи між суддями від 25 лютого 2019 року у зв'язку з перебуванням судді ОСОБА_22 у відпустці його було замінено на суддю ОСОБА_33 (т. 9, а.п. 167), який за протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 квітня 2019 року був вилучений (замінений) у зв'язку з перебуванням у відрядженні на суддю ОСОБА_24 (т. 9, а. п. 177).
Відповідно до аудіозапису судового засідання в суді апеляційної інстанції, зафіксованого на технічному носії, та журналу судового засідання від 03 квітня 2019 року встановлено, що суддя-доповідач оголосив склад суду і відводів учасники провадження такому складу суду не заявляли.
А тому порушення, визначеного в п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК, у ході апеляційного розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 не встановлено.
Тобто вимоги ст. 35 КПК було дотримано, а отже доводи захисника щодо незаконного складу суду є безпідставними.
Крім того, сторона захисту не надала жодних доказів на обґрунтування доводів у касаційній скарзі про те, що автоматизований розподіл судової справи між суддями 19 жовтня 2018 року було здійснено у неробочий час, а також, що суддя ОСОБА_24 не мав можливості, на думку адвоката, ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, оскільки до складу колегії був включений напередодні розгляду кримінального провадження по суті.
Доводи сторони захисту про те, що повторний автоматизований розподіл провадження було здійснено о 19:07, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що мого б бути безумовною підставою для скасування судового рішення.
Також суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими доводи сторони захисту про те, що прокурор особисто не вручав копії обвинувального акта, а тому обвинувальний акт не міг бути предметом судового розгляду.
Стаття 293 КПК, якою встановлено обов'язок прокурора надати під розписку копію обвинувального акта та копію реєстру матеріалів досудового розслідування, зокрема, підозрюваному та його захиснику, спрямована лише на забезпечення своєчасного отримання копій цих матеріалів стороною захисту і таким чином забезпечення їх права на захист. Будь-яких інших дій при передачі копій цих документів КПК на прокурора не покладає.
Як убачається з розписок про отримання копії обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування від 08 липня 2014 року, відповідно до вимог ст. 293 КПК ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_34 надали розписки прокурору про те, що вони отримали копію обвинувального акта та копію реєстру матеріалів досудового розслідування (т. 2, а.п. 211, 212).
У цьому кримінальному провадженні ні ОСОБА_7 , ні його захисник не заперечують своєчасності вручення копій обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, не стверджують вони і про невідповідність отриманих копій оригіналам цих документів, а тому вручення документів у цьому разі не прокурором,а слідчим, не є тим порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке з огляду на ч. 1 ст. 412 КПК могло істотно вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень.
Що ж стосується доводів у касаційних скаргах захисника і засудженого про неознайомлення з матеріалами кримінального провадження, то вони також є безпідставними.
Так, у матеріалах кримінального провадження міститься протокол про надання ОСОБА_7 і його захиснику в порядку ст. 290 КПК доступу до матеріалів досудового розслідування від 08 липня 2014 року, де вони зазначили, що з матеріалами ознайомлені в повному обсязі, що засвідчено їх особистими підписами (т. 2 а.п. 191). Неточності протоколу, на думку касаційного суду, не є таким порушенням кримінального процесуального закону, яке б тягнуло скасування судових рішень.
Об'єднання матеріалів декількох проваджень у одне відповідно до постанови прокурора, який не входив до складу групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні, на що звертає увагу захисник, немає підстав відповідно до положень ст. 412 КПК визнавати істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки це порушення не було таким, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Як вбачається з матеріалів провадження, саме уповноваженими прокурорами, які були включені до складу групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні 06 липня 2014 року погоджено повідомлення про нову підозру та 08 липня 2014 року затверджений обвинувальний акт за інкримінованими ОСОБА_7 злочинами, що і був підставою призначення судового розгляду в районному суді.
Доводи захисника ОСОБА_6 про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК є необґрунтованими.
Так, за вимогами п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК обвинувальний акт має містити, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, формулювання обвинувачення.
Цим вимогам обвинувальний акт від 08 липня 2014 року щодо ОСОБА_7 відповідає.
Як визначено у п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК, обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з ч. 2 ст. 42 КПК обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 цього Кодексу, а обвинувальний акт за п. 3 ч. 2 ст. 283 КПК є однією із форм закінчення досудового розслідування, тобто обвинувальний акт це підсумковий документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування, засвідчується його завершення. Обвинувальний акт затверджується прокурором й одночасно з його переданням до суду вручається учасникам кримінального провадження під розписку, як це передбачено ст. 293 КПК. Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду, визначення його меж.
Висунення публічного обвинувачення здійснюється в умовах змагальності у судовому розгляді, коли прокурор оголошує обвинувальний акт (ч. 2 ст. 347 КПК), а суд роз'яснює суть обвинувачення і з'ясовує у обвинуваченого, чи зрозуміле воно йому (ч.1 ст. 348 КПК).
Таким чином, на стадії досудового розслідування обвинувачення особи пов'язується з моментом складання обвинувального акта, що містить офіційне, сформоване на досудовому розслідуванні твердження про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Питання щодо відповідності обвинувального акта вимогам закону було предметом розгляду в районному суді, зокрема Сихівський районний суд м. Львова ухвалою від 23 грудня 2015 року відмовив у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про повернення обвинувального акта щодо ОСОБА_35 .
В обвинувальному акті щодо ОСОБА_7 повно і чітко викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, формулювання обвинувачення із зазначенням обставин, які відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а також правову кваліфікацію дій обвинуваченого.
Отже, відсутні підстави вважати, що під час складання та вручення обвинувального акта допущено порушення, які далі вплинули на справедливість ухвалених судових рішень.
Залишаючи без задоволення апеляційні скарги сторони захисту, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження. Ухвала апеляційного суду вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, судом касаційної інстанції не встановлено.
Зважаючи на наведене, підстав для задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_7 і його захисника - адвоката ОСОБА_6 суд касаційної інстанції не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 21 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого і касаційну скаргу зі змінами та доповненнями захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3