Ухвала
28 січня 2020 року
м. Київ
справа № 754/12636/17
провадження № 61-1792ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранітлайт», Підприємства «Вертикаль» благодійного фонду «Дзвін Надії» про відшкодування збитків,
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути солідарно із ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранітлайт», Підприємства «Вертикаль» благодійного фонду «Дзвін Надії» на свою користь 533 481 грн збитків, завданих неналежним виконанням відповідачами зобов'язань.
Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що у зв'язку з необхідністю виконання будівельних робіт щодо поставки та оздоблення гранітним каменем об'єктів будівництва - трьох індивідуальних котеджів на ділянках АДРЕСА_1 в котеджному містечку «Деснянське» в місті Києві між вулицями Леніна і Толстого в селі Троєщина він вступив у договірні відносини із ОСОБА_2 і Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранітлайт». 06 вересня 2016 року було проведене експертно-будівельне дослідження, за результатами якого встановлено перелік недоліків будівельних робіт. Відповідачі не усунули добровільно вказані недоліки. Тому з метою усунення недоліків виконаних робіт він звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Никус» із кошторисом, за яким вартість ремонту по кожному будинку становить 177 827 грн, а загальна сума по об'єкту - 533 481 грн.
Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року (повний текст якої складено 09 грудня 2019 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року - без змін.
19 січня 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову в цій справі є відшкодування збитків у розмірі 533 481 грн, завданих неналежним виконанням зобов'язань.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.
Ціна позову в цій справі становить 533 481 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 500 = 1 051 000 грн).
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження заочного рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 серпня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранітлайт», Підприємства «Вертикаль» благодійного фонду «Дзвін Надії» про відшкодування збитків.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. А. Стрільчук