27 січня 2020 року
м. Київ
справа № 461/2377/18
провадження № 61-1125ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В. розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Перунова Віктора Вікторовича на рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , з участю третіх осіб ФОП ОСОБА_2 , Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, про витребування з чужого незаконного володіння нежитлового приміщення та скасування державної реєстрації права власності,
У квітні 2018 року позивач Львівська міська рада звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , з участю третіх осіб ФОП ОСОБА_2 , Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, в якому просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлові приміщення 1-го поверху, що позначені на поверховому плані інд. XVI, XVII, XVIII, площею 15,1 кв.м, приміщення 2-го поверху, позначені інд. 5-1, 5-2, площею 18,6 кв.м на АДРЕСА_1 та зобов'язати повернути вказане майно за актом приймання - передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірне майно.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19 квітня 2019 року позов задоволено.
Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 квітня 2019 року залишено без змін.
10 січня 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Перунов В. В. (відповідно до поштового штемпеля на конверті) подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна вимоги про витребування майна із незаконного володіння становить - 13 195,18 грн (балансова вартість нежитлових приміщень), яка не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01 січня 2020 року становить 1 051 000,00 грн.
Крім того, було заявлено вимоги немайнового характеру (зобов'язання повернути вказане майно, скасування державної реєстрації права власності).
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи та наявність чіткої й незмінної судової практики, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки представник ОСОБА_1 - адвокат Перунов В. В. подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, статтями 175, 176, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Перунова Віктора Вікторовича на рішення Галицького районного суду м. Львова від 19 квітня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у справі за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_1 , з участю третіх осіб ФОП ОСОБА_2 , Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, про витребування з чужого незаконного володіння нежитлового приміщення та скасування державної реєстрації права власності відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Петров