Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 545/1839/18-ц
провадження № 61-4200св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Полтавська районна державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2018 року у складі судді Шелудякова Л. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2019 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом ОСОБА_2 , третя особа - Полтавська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною власністю, визнання права власності на Ѕ частини спільного сумісного майна.
Позов мотивований тим, що у 2008 році вона познайомилась з ОСОБА_3 , з яким спочатку проживали у належній їй квартирі, а надалі в житловому будинку на
АДРЕСА_1 .
У зазначеному домоволодінні вони проживали за умови сплати комунальних послуг та належного його утримання, при цьому вели спільне господарство та збирали гроші на придбання житла, яке і придбали разом із земельною ділянкою 13 вересня 2011 року. Договір купівлі-продажу оформлений на ОСОБА_3 за їх спільні кошти та заощадження.
21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 офіційно зареєстрували шлюб,
а ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік помер, не залишивши заповіту.
Після смерті чоловіка з'явилася його донька від першого шлюбу та заявила, що вказаний будинок буде належати їй, оскільки в неї відсутнє власне житло.
Вважає, що оскільки спірне майно придбано нею та її покійним чоловіком під час їхнього спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, воно є спільною сумісною власністю, у зв'язку з чим, факт їхнього спільного проживання однією сім'єю підлягає встановленню у судовому порядку.
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з липня 2008 року до 21 жовтня 2016 року, визнати житловий будинок, господарські будівлі та споруди, земельну ділянку площею 0,25 га призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку та земельну ділянку площею 0,16 га призначену для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на
АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю її та ОСОБА_3 , визнати за нею як за подружжям право власності на Ѕ частини вказаного майна.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено факт спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з липня 2008 року по жовтень 2016 року, а отже, відсутні правові підстави для визнання спірного майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя у розумінні положень статті 74 СК України.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, який визначившись із характером спірних правовідносин, дав належну оцінку зібраним у справі доказам у цілому, на підставі чого дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обставин, якими позивач вмотивовувала свої вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У лютому 2019 ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на письмові докази, наявні у матеріалах справи та пояснення свідків, які підтверджують проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивача з ОСОБА_3 , ведення спільного господарства, спільний бюджет, і маючи спільні права та обов'язки. Крім того, відповідач не спростувала та не надала жодного доказу у підтвердження своїх заперечень щодо позовних вимог.
У червні 2019 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_1 , у якому заявник просить відмовити у задоволенні вказаної касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлені судами обставини
21 жовтня 2016 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки
від 13 вересня 2011 року, ОСОБА_3 придбав земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та житловий будинок із господарськими будівлями загальною площею 42,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
13 вересня 2011 року ОСОБА_3 придбав земельну ділянку площею 0,16 га для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою:
с. Андріївка, Полтавський район, Полтавська область.
Згідно з паспортними даними, місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано
з 05 жовтня 2005 року на АДРЕСА_1 . З 16 січня 2018 року за вказаною адресою зареєстрована і ОСОБА_4 , яка до цього часу була зареєстрована в гуртожитку.
Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 16 квітня 2018 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За правилами статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з'ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За своєю природою принцип змагальності судового процесу засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 факту проживання однією сім'єю із ОСОБА_3 з липня 2008 року по жовтень 2016 року, оскільки суду не надані належні та допустимі докази які б підтверджували цей факт, а отже, відсутні підстави стверджувати, що вони спільно проживали, були пов'язані спільним побутом та мали взаємні права та обов'язки у цей період.
За таких обставин відсутні і правові підстави для визнання майна спільною сумісною власністю та визнання за позивачем право власності на Ѕ частини спірного майна.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не звернули увагу на письмові докази, наявні у матеріалах справи та пояснення свідків, які підтверджують проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивача з ОСОБА_3 , ведення спільного господарства, спільний бюджет, і наявність спільних прав та обов'язків, є безпідставними, оскільки позивачем не доведено факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 з липня 2008 року по жовтень 2016 року, а висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях.
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що відповідач не спростувала та не надала жодного доказу у підтвердження своїх заперечень щодо позовних вимог, не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до вимог статті 81 ЦПК України тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, виходячи з принципу змагальності сторін.
Розглядаючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, тому суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик