Постанова
Іменем України
23 січня 2020 року
м. Київ
справа № 500/4172/16-ц
провадження № 61-42924св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Ізмаїльська міська рада Одеської області, ОСОБА_2 ,
третя особа - Міськрайонне управління в Ізмаїльському районі та м. Ізмаїлі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області,
розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 грудня 2017 року у складі судді Жигуліна С. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2018 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Громіка Р. Д.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ізмаїльської міської ради Одеської області, ОСОБА_2 , третя особа - Міськрайонне управління в Ізмаїльському районі та м. Ізмаїл Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання протиправними та скасування рішень сесії Ізмаїльської міської ради Одеської області, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та зобов'язання демонтажу огорожі.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 12 листопада 1953 року рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради Одеської області № 1478 за домоволодінням АДРЕСА_1 було закріплено земельну ділянку площею 543 кв.м. Власниками вказаного будинку були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за частинами будинку яких зареєстровано земельні ділянки відповідно 225 кв.м та 318 кв.м відповідно. Згодом за вказаними земельними ділянками були надані адреси: відповідно АДРЕСА_2 .
За договором купівлі-продажу від 22 червня 1988 року позивач придбав житловий будинок по АДРЕСА_3 (попередня адреса: АДРЕСА_4 , який розташований на земельній ділянці площею 225 кв.м.
За договорами дарування від 01 жовтня 2011 року та 04 жовтня 2011 року відповідач ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок по АДРЕСА_5 (попередня адреса АДРЕСА_6 , який вже був розташований на межі земельної ділянки площею 318 кв.м.
Рішенням 35 сесії Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання від 30 серпня 2013 року № 3123-VI ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0350 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_7 , а в листопаді 2013 року був розроблений проект землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки площею 350 кв.м.
27 грудня 2013 року 40 сесія Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання прийняла рішення № 3664-VI про надання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 350 кв.м у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_7 . Пунктом 1 цього рішення затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 350 кв.м у власність відповідачу для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Також пунктом 2 зазначеного рішення відповідачу передано земельну ділянку площею 350 кв.м у власність із земель запасу та земель, що не передані у власність або постійне користування в межах населених пунктів, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_7 .
За результатами вказаних дій, рішенням 42 сесії Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання від 31 січня 2014 року № 3838-VI про внесення змін до рішення Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання від 27 грудня 2013 року № 3664-VI адреса земельної ділянки « АДРЕСА_7 » змінена на « АДРЕСА_7 ».
На підставі цього 24 лютого 2014 року реєстраційна служба Ізмаїльського МРУЮ зареєструвала за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку і видала на її ім'я свідоцтво про право власності.
Посилаючись на те, що вказані рішення сесій Ізмаїльської міської ради Одеської області, а також свідоцтво про право власності на нерухоме майно порушують право володіння та користування майном позивача, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та скасувати рішення 35 сесії Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання від 30 серпня 2013 року № 3123-VI про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, рішення 40 сесії Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання від 27 грудня 2013 року № 3664- VI про надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), рішення 42 сесії Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання від 31 січня 2014 року № 3838-VI про внесення змін до рішення Ізмаїльської міської ради від 27 грудня 2013 року № 3664-VI, скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 лютого 2014 року серія ЯЯЯ № 70 5000 та про зобов'язання демонтажу паркану.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 грудня 2017 року позов задоволено.
Визнано незаконними та скасовано:
- рішення 35 сесії Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання від 30 серпня 2013 року № 3123-VI про надання дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
- рішення 40 сесії Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання від 27 грудня 2013 року № 3664-VI про надання ОСОБА_2 земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0350 га;
- рішення 42 сесії Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання від 31 січня 2014 року № 3838-VI про внесення змін до рішення Ізмаїльської міської ради від 27 грудня 2013 року № 3664-VI.
Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 лютого 2014 року серії НОМЕР_1 .
Зобов'язано ОСОБА_2 демонтувати (розібрати) зведений нею паркан, що встановлений вздовж житлового будинку літ. «А» та сараю літ. «В» за адресою АДРЕСА_7 , які межують з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_3 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.
Не погодившись із цим рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу на нього.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У серпні 2018 року до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалено рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
17 липня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
25 липня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надійшли пояснення на касаційну скаргу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
05 липня 2019 року справа № 500/4172/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 12 листопада 1953 року рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради № 1478 за домоволодінням АДРЕСА_1 було закріплено земельну ділянку площею 543 кв.м. Власниками вказаного будинку були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради № 209 від 23 квітня 1964 року за частинами вказаних осіб зареєстровано земельні ділянки відповідно 225 кв.м та 318 кв.м. Також вказаним земельним ділянкам були надані адреси відповідно АДРЕСА_2 . Зазначене рішення було прийняте на підставі складеної Ізмаїльським БТІ схеми розділу домоволодіння на два самостійних із зазначенням відокремлених земельних ділянок.
За договором купівлі-продажу від 22 червня 1988 року позивач ОСОБА_1 придбав житловий будинок по АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці площею 225 кв.м.
Відповідно до договорів дарування від 01 жовтня 2011 року і 04 жовтня 2011 року відповідач ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок по АДРЕСА_7 , який вже був розташований на межі земельної ділянки площею 318 кв.м.
Рішенням 35 сесії Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання від 30 серпня 2013 року № 3123-VI ОСОБА_2 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0350 га у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_7 , а в листопаді 2013 року СПД « ОСОБА_6 » був розроблений проект землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки площею 350 кв.м.
27 грудня 2013 року 40 сесія Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання прийняла рішення № 3664-VI про надання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 350 кв.м у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_7 .
Пунктом 1 вказаного рішення затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 350 кв.м у власність відповідачу для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Окрім того, пунктом 2 вказаного рішення відповідачу передано земельну ділянку площею 350 кв.м у власність, із земель запасу та земель, що не передані у власність або постійне користування в межах населених пунктів, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_7 .
За результатами вказаних дій рішенням 42 сесії Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання від 31 січня 2014 року № 3838-VI про внесення змін до рішення Ізмаїльської міської ради Одеської області VI скликання від 27 грудня 2013 року № 3664-VI адреса земельної ділянки « АДРЕСА_7 » змінена на « АДРЕСА_7 ».
На підставі вказаного 24 лютого 2014 року реєстраційна служба Ізмаїльського МРУЮ зареєструвала за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку і видала на її ім'я свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1.
Відповідно до висновку судової експертизи від 03 липня 2014 року № 04/13-2014 (з додатками), за показниками площа, конфігурація та лінійні розміри зовнішніх меж земельної ділянки АДРЕСА_7 не відповідають схемі, складеній Ізмаїльським МБТІ та затвердженій рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 23 квітня 1964 року № 209, а саме: площа земельної ділянки АДРЕСА_7 складає 339 кв.м , що на 21 кв.м більше ніж визначено рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 23 квітня 1964 року № 209. Збільшення земельної ділянки відповідача відбулося шляхом зміщення межі земельної ділянки у бік земельної ділянки позивача.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України 2004 року визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першою статті 16 ЦК України та частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.
Статтею 40 ЗК Українивизначено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частина друга-третя статті 78 цього Кодексу).
Підстави набуття права власності на земельні ділянки громадянами України визначені в частині першій статті 81 цього ж Кодексу, а саме:
а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;
в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;
г) прийняття спадщини;
ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).
Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень».
Суди встановили, що 12 листопада 1953 року рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради № 1478 за домоволодінням АДРЕСА_1 було закріплено земельну ділянку площею 543 кв.м. Власниками вказаного будинку були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради № 209 від 23 квітня 1964 року за частинами вказаних осіб зареєстровано земельні ділянки відповідно 225 кв.м та 318 кв.м. Також вказаним земельним ділянкам були надані адреси відповідно АДРЕСА_2 . Зазначене рішення було прийняте на підставі складеної Ізмаїльським БТІ схеми розділу домоволодіння на два самостійних із зазначенням відокремлених земельних ділянок.
Вказані рішення органу місцевого самоврядування у встановленому законом порядку не скасовані.
За договором купівлі-продажу від 22 червня 1988 року позивач ОСОБА_1 придбав житловий будинок по АДРЕСА_2 , розташований на земельній ділянці площею 225 кв.м.
Відповідно до договорів дарування від 01 жовтня 2011 року і 04 жовтня 2011 року відповідач ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок по АДРЕСА_7 , який вже був розташований на межі земельної ділянки площею 318 кв.м.
Частинами першою-другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із його доведеності та обґрунтованості.
Відповідно до статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.
Відповідно до частини 1 - 5, 7, 9, 10 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Вимоги щодо розробки, погодження і затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначені статтею 50 Закону України «Про землеустрій».
Відповідно до висновку судової експертизи від 03 липня 2014 року № 04/13-2014, за показниками площа, конфігурація та лінійні розміри зовнішніх меж земельних ділянок АДРЕСА_7 не відповідають схемі, складеній Ізмаїльським МБТІ та затвердженій рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 23 квітня 1963 року № 209, зокрема площа земельної ділянки АДРЕСА_7 складає 339 кв.м , що на 21 кв.м більше ніж визначено рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 23 квітня 1964 року № 209.
ОСОБА_2 не надано доказів на спростування висновків експерта.
При таких обставинах суди попередніх інстанцій встановили збільшення земельної ділянки відповідача за рахунок зменшення площі земельної ділянки позивача шляхом зміщення межі земельної ділянки позивача у бік земельної ділянки позивача.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що в проекті землеустрою відсутні матеріали по збору та аналізу виконавцем наявних Документацій із землеустрою, матеріалів інвентаризації земель, планово-картографічних матеріалів, правових підстав надання земельної ділянки у власність (користування), відомостей про наявність спірних питань щодо меж земельної ділянки. Закріплена за домоволодінням земельна ділянка суперечить даним, викладеним у проекті за загальною площею.
При цьому, не наведено аналіз документів первинного відведення, в частині обґрунтованості збільшення загальної площі земельної ділянки відносно площі закріпленої за адресою, де власником є відповідач.
Вказані обставини призвели до порушення порядку розробки та складення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, з приводу якої і виник спір.
Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено порушення права позивача шляхом облаштування відповідачем паркану на межі, яка визначена неналежно, що підтверджено висновком експерта № 3540/24 від 12 травня 2017 року.
Доводи касаційної скарги щодо визнання неналежним доказом рішення виконкому Ізмаїльської міської ради від 23 квітня 1964 року № 209 та схеми розподілу земельних ділянок не заслуговують на увагу суду, оскільки вказане рішення міської ради не скасоване та є дійсним.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки дія рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 грудня 2017 року, залишеного без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2018 рокубула зупинена ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2019 року, у зв'язку із залишенням цього судового рішення без змін необхідно поновити його дію.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 грудня 2017 року, залишеного без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 12 липня 2018 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. П. Курило