Постанова
Іменем України
27 січня 2020 року
м. Київ
справа № 571/1501/18
провадження № 61-13166св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Рокитнівський навчально-виховний комплекс «Школа І-ІІІ ступенів-ліцей»,
третя особа - директор Рокитнівського навчально-виховного комплексу «Школа І-ІІІ ступенів-ліцей» Близнюк Володимир Петрович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 08 лютого 2019 року у складі судді Ведяніної Т. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рокитнівського навчально-виховного комплексу (далі - НВК) «Школа І-ІІІ ступенів-ліцей», третя особа - директор Рокитнівського НВК «Школа І-ІІІ ступенів-ліцей» Близнюк В. П., про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що він працював на посаді вчителя Рокитнівського НВК «Школа І-ІІІ ступенів-ліцей» з 01 вересня 2005 року і був звільнений із займаної посади наказом директора вказаного навчального закладу від 30 серпня 2018 року № 11 на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
Підставою його звільнення була заява жительки с. Рокитного ОСОБА_2 про факт заподіяння ним тілесних ушкоджень її пасинку.
Вважав своє звільнення незаконним, оскільки вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 17 квітня 2018 року, яким він був визнаний винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, скасовано ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 липня 2018 року.
Зазначав, що законодавство не містить чітко визначеного поняття аморального проступку, за вчинення якого його було звільнено з роботи, тому, враховуючи ті обставини, що за час роботи у Рокитнівському НВК до нього не було жодних претензій з боку керівництва - його вивільнення вважає таким, що відбулось на ґрунті особистих стосунків, та є неправомірним.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд поновити його на посаді вчителя Рокитнівського НВК «Школа І-ІІІ ступенів-ліцей» із повною тарифною ставкою та стягнути з НВК на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2018 року по день поновлення на роботі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 08 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачем дійсно було вчинено аморальний проступок, оскільки ним було завдано тілесні ушкодження неповнолітній особі, яка на той момент була учнем ОСОБА_1 , тому його звільнення з посади вчителя на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України є правомірним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що відповідачем не надано належних доказів правомірності його звільнення, а суди не встановили всіх необхідних обставин для правильності вирішення справи.
Вказує, що вирок щодо нього за частиною першою статті 125 КК України за нанесення учню легких тілесних ушкоджень було скасовано апеляційним судом, тому, вважає, що його вина не доведена.
Зазначає, що суди надали неправильну оцінку обставинам справи, оскільки аморальність проступку є оціночним судженням, так як ні у законодавстві, ні у судовій практиці не вироблено однозначного підходу до визначення межі між проступками сумісними і не сумісними з продовженням роботи.
Вважає, що його звільнення відбулося виключно через його неприязні відносини з директором шкоди.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2019 року директор Рокитнівського НВК «Школа І-ІІІ ступенів-ліцей» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вказує на безпідставність доводів останнього, оскільки ним було вчинено аморальний проступок, який є несумісним з продовженням роботи вчителем у цьому навчальному закладі, та полягав у нанесенні ним тілесних ушкоджень учню школи. Посилання позивача на скасування вироку щодо нього є безпідставним, оскільки його було скасовано у зв'язку із закінченням строку давності та ОСОБА_1 не заперечував проти закриття кримінального провадження з таких підстав.
Крім того, вказує, що питання звільнення ОСОБА_1 виносилося на обговорення для з'ясування думки педагогічного колективу, а рішення про його звільнення приймалося директором навчального закладу після оцінки всіх обставин.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку, зокрема, вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.
Положеннями частини другої статті 54 Закону України «Про освіту» встановлено, що педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов'язані, зокрема: сприяти розвитку здібностей здобувачів освіти, формуванню навичок здорового способу життя, дбати про їхнє фізичне і психічне здоров'я; дотримуватися педагогічної етики; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу; настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства; формувати у здобувачів освіти прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами; захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров'ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам.
Частиною шостою статті 54 Закону України «Про освіту» передбачено, що особи, винні в порушенні цієї статті, несуть відповідальність згідно з законом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачем дійсно було вчинено аморальний проступок, а саме завдано тілесні ушкодження неповнолітній особі, яка на той момент була учнем Рокитнівського НВК «Школа І-ІІІ ступенів-ліцей», тому його звільнення з посади вчителя на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України є правомірним і підстав для його поновлення на роботі немає.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 з посиланням на те, що вирок щодо нього за нанесення учню легких тілесних ушкоджень було скасовано апеляційним судом, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність судових рішень судів попередніх інстанцій.
Судами встановлено, що вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 17 квітня 2018 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України, а саме - у заподіянні неповнолітньому ОСОБА_3 тілесних ушкоджень.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 липня 2018 року вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 17 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а провадження у кримінальній справі закрито.
При цьому підставою для закриття провадження було звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно вказав, що вказані обставини не є реабілітуючими, тобто такими, що виправдовують особу.
Судами попередніх інстанцій вказані судові рішення не були взяті за основу, як преюдиційні, а були досліджені та оцінені на рівні з іншими зібраними у справі доказами, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Посилання заявника на те, що його звільнення відбулося виключно через його неприязні відносини з директором шкоди, не заслуговують на увагу та спростовуються встановленими судами обставинами, оскільки його було звільнено на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи.
При цьому, суди належно оцінили обставини справи та правильно вказали, що нанесення тілесних ушкоджень вчителем учню навчального закладу є аморальним проступком та підставою для звільнення позивача на підставі вказаної норми трудового законодавства.
Доводи заявника про наявність у нього необхідної освіти для продовження роботи, його високі досягнення у сфері педагогіки, постійне професійне зростання, відсутність судимості не впливають на правильність судових рішень та не спростовують факт вчинення ним аморального проступку, який є достатньою підставою для застосування до нього такого заходу стягнення за порушення трудової дисципліни, як звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі позивача доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах трудового законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 08 лютого 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. А. Воробйова
Ю. В. Черняк