22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 204/3837/16
провадження № 61-32332 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року в складі колегії суддів Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 11 751,75 грн заборгованості за кредитним договором, з яких 688,13 грн заборгованості за кредитом, 7 318,83 грн заборгованості по процентах за користування кредитом, 2 708,99 грн заборгованості за пенею та комісією, 500 грн штрафу у фіксованій частині, 535,8 грн штрафу у процентній складовій.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 30 липня 2012 року банк та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Позичальник свої обов'язки системно не виконував, у зв'язку з чим станом на 31 березня 2016 року утворилася заборгованість.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 11 751,75 грн заборгованості за кредитним договором, з яких 688,13 грн заборгованості за кредитом, 7 318,83 грн заборгованості по процентах за користування кредитом, 2 708,99 грн заборгованості за пенею та комісією, 500 грн штрафу у фіксованій частині, 535,8 грн штрафу у процентній складовій.
Суд першої інстанції виходив з того, що банк надав відповідачу кредитну картку, за якою у ОСОБА_1 утворилася заборгованість через неналежне виконання нею зобов'язань по кредитному договору.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 16 вересня 2016 року скасовано.
Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 8 706,96 грн заборгованості за кредитним договором від 30 липня 2012 року, з яких: 688,13 грн заборгованості за кредитом, 7 318,83 грн заборгованості по процентах за користування кредитом, 700 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, у задоволені інших позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд у частині задоволених позовних вимог погодився з висновками суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що розмір пені підлягає зменшенню, оскільки банк пред'явив позов після спливу значного строку з моменту порушення позичальником умов кредитного договору. Пеня та штраф є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором не допускається.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане судове рішення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2019 року дану справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржуване судове рішення як таке, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог банку до неї.
Відповідач вважає, що позивач пропустив позовну давність, яка має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного платежу.
Вважає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що умови та правила, які надав банк, є саме тими умовами і правилами, з якими ознайомилася відповідач, підписуючи заяву-анкету.
Заперечення/відзив на касаційну скаргу
Заперечення/відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 30 липня 2012 року банк та відповідач уклали кредитний договір на підставі особистої заяви відповідача, за умовами якого ОСОБА_1 отримала від банку кредитну картку з встановленим лімітом кредитних коштів із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, випустивши та надавши відповідачу кредитну картку «Універсальна» із встановленим лімітом кредитних коштів в розмірі 300 грн.
Під час користування відповідачем кредитною карткою банк неоднократно змінював кредитний ліміт.
Відповідач нерегулярно вносила грошові кошти в рахунок погашення кредитної заборгованості, а саме 22 березня 2013 року, 16 квітня 2013 року, 23 травня 2013 року, 16 червня 2013 року, 14 жовтня 2013 року та останній 04 серпня 2015 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови таких договорів розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив також стягнути заборгованість по процентах за користування кредитними коштами, пеню і комісію та штрафи у фіксованій частині та процентній складовій.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування процентів, комісії, пені та штрафу, посилався на умови та правила надання банківських послуг, а також довідку про умови кредитування.
Апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «ПриватБанк», не врахував та не надав оцінку тому факту, що на умовах та правилах надання банківських послуг, довідці про умови кредитування відсутні підписи відповідача.
Таким чином матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та правила надання банківських послуг та довідку про умови кредитування розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про відкриття рахунку.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила надання банківських послуг та довідку про умови кредитування, їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Укладений між сторонами кредитний договір від 30 липня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), розміру процентної ставки та пені, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог банку про стягнення заборгованості по процентах та пені.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, обґрунтованим є рішення судів про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту.
Відповідно до частини першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи наведене, рішення апеляційного суду в частині стягнення з відповідача на користь банку процентів за користування кредитними коштами та пені необхідно скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, в частині стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по кредиту - залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 7 318,83 грн заборгованості по процентах за користування кредитом, 700 грн пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позові.
Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 688,13 грн заборгованості по кредиту залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков