Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 394/301/19
провадження № 61-19185св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - Фермерське господарство «Кожушка Юрія Івановича»,
відповідачі: ОСОБА_1 , Селянське фермерське господарство «Васильєва Віталія Валерійовича »,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний реєстратор Новоархангельської районної державної адміністрації Кіровоградської області Мельник Сергій Володимирович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Кожушка Юрія Івановича» на ухвалу Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 26 червня 2019 року у складі судді Партоліної І. П. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненка В. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року Фермерське господарство «Кожушка Юрія Івановича» (далі - ФГ «Кожушка Юрія Івановича») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Селянського фермерського господарства «Васильєва Віталія Валерійовича», третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний реєстратор Новоархангельської районної державної адміністрації Мельник С. В. про визнання недійсним договору оренди землі.
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,17 га, кадастровий номер 3523682900:02:000:9008, розташованої на території Надлацької сільської ради Новоархангельського району.
01 жовтня 2007 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 20 років, який зареєстровано у Новоархангельському відділі Кіровоградської філії ЦДЗК 14 березня 2008 року. Фермерське господарство виконує всі зобов?язання за договором оренди та до теперішнього часу на законних підставах використовує земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур. Проте, у березні 2019 року йому стало відомо, що державним реєстратором Новоархангельської районної державної адміністрації Мельником С. В. 20 лютого 2019 року зареєстровано договір оренди цієї ж земельної ділянки від 20 лютого 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та Селянським фермерським господарством « Васильєва Віталія Валерійовича ».
З огляду на зазначене, просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 3,1683 га, кадастровий номер 3523682900:02:000:9008, розташованої на території Надлацької сільської ради Новоархангельського району, укладений 20 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та Селянським фермерським господарством « Васильєва Віталія Валерійовича », визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки, укладеного 20 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та Селянським фермерським господарством « Васильєва Віталія Валерійовича » на земельну ділянку кадастровий номер 3523682900:02:000:9008, проведену 20 лютого 2019 року державним реєстратором Новоархангельської районної державної адміністрації Мельником С. В.
На початку розгляду справи позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, оскільки йому стало відомо про скасування державної реєстрації спірного договору оренди 27 березня 2019 року. Остаточно просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 3,1683 га, кадастровий номер 3523682900:02:000:9008, розташованої на території Надлацької сільської ради Новоархангельського району, укладений 20 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та Селянським фермерським господарством « Васильєва Віталія Валерійовича » (а. с. 77-79).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 26 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року, провадження у справі за позовом ФГ «Кожушка Юрія Івановича» до ОСОБА_1 , Селянського фермерського господарства «Васильєва Віталія Валерійовича», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний реєстратор Новоархангельської районної державної адміністрації Мельник С. В. про визнання недійсним договору оренди землі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України у зв?язку з відсутністю предмета спору (а. с. 96 -97).
Ухвалу суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що у цій справі позовні вимоги зводяться до визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який між відповідачами розірвано, а згідно з матеріалами справи земельна ділянка не вибувала з фактичного користування позивача, жодних неврегульованих питань між сторонами договору не існує, тому зобов'язання за спірним договором є припиненими. Спору щодо майна не існує, тому відсутні підстави вважати про наявність предмета спору у вказаній справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФГ «Кожушка Юрія Івановича» на ухвалу Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 26 червня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року, у якій просить скасувати вказані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
11 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ФГ «Кожушка Юрія Івановича».
У листопаді 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п'яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує виконання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, яка відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах Верховного Суду України в постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 3-1143гс15.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 зазначила, що укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Згідно з актом приймання передачі об'єкта оренди ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку СВГ « Васильєва В. В. », тобто зазначена земельна ділянка фактично вибула з користування законного орендаря - ФГ «Кожушка Ю . І. ».
Розірвання спірного договору не вичерпало спірні правовідносини між ФГ « Кожушка Ю. І .» та власником земельної ділянки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20 березня 2019 року позивач здав на пошту позовну заяву про визнання недійсним договору оренди та скасування його державної реєстрації, яка надійшла в суд 29 березня 2019 року (а. с. 3,26).
Між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ «Кожушка Ю. І.» 01 жовтня 2007 року укладено та 14 березня 2008 року зареєстровано договір оренди земельної ділянки площею 3,17 га, яка знаходиться на території Надлацької сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області (а. с. 10-14).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20 лютого 2019 року здійснено державну реєстрацію договору оренди від 20 лютого 2019 року зазначеної земельної ділянки з новим орендарем селянським Фермерським господарством « Васильєва Віталія Валерійовича » (а. с. 17-18).
З метою досудового врегулювання спору 06 березня 2019 року позивач здав на пошту претензію щодо скасування державної реєстрації договору оренди з СФГ « Васильєва Віталія Валерійовича » (а. с. 19-20).
Отримавши 16 березня 2019 року претензію, відповідачі 25 березня 2019 року уклали угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки (а. с. 47), 27 березня 2019 року державним реєстратором здійснено припинення права оренди (а. с. 46).
В зв'язку з такими обставинами, позивач подав заяву про зменшення позовних вимог в частині визнання дій неправомірними та скасування державної реєстрації договору оренди від 20 лютого 2019 року та заяву про повернення судового збору, сплачену за цю частину позовних вимог (а. с. 77-79).
Клопотання позивача задоволено і ухвалою суду від 24 травня 2019 року повернуто позивачу сплачений ним 19 березня 2019 року судовий збір в сумі 1 921,00 грн (а. с. 83).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За приписами частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Відповідно до статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (стаття 14 Закону України «Про оренду землі»).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Істотні умови договору оренди визначені в статті 15 Закону України «Про оренду землі» і за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Суди виходили з того, що договір оренди землі є розірваним, він не створює жодних правових наслідків, зобов'язання за ним є припиненим, а тому визнання розірваного договору недійсним є неможливим.
Також суди врахували правову позицію Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі № 3-1071гс17.
Аналогічне роз'яснення надано судам у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у цій справі позовні вимоги зводяться до визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, який між відповідачами розірвано, а з матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка ніколи не вибувала з фактичного користування позивача, жодних неврегульованих питань між сторонами договору не існує, як не доведено і існування будь-якого інтересу чи правовідносин з третіми особами з приводу укладення, виконання та припинення цього договору оренди, тобто зобов'язання за спірним договором є припиненими. Спору щодо цього майна не існує, відсутні підстави вважати про наявність предмета спору у даній справі.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги наступне.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Якщо предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
З огляду на зазначене у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 12-112гс18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.
У вказаній справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, не взявши до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 12-112гс18.
Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним, тому судам необхідно з'ясувати чи виконано оспорюваний договір, у якій мірі - повністю чи частково, що могло б свідчити про можливість пред'явлення відповідних вимог про його недійсність у судовому порядку.
З огляду на викладене, Верховний Суд не в повній мірі погоджується з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій.
Обов'язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає частковому скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат має здійснити вказаний суд за результатами вирішення спору пропорційно задоволених вимог.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Кожушка Юрія Івановича» задовольнити.
Ухвалу Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 26 червня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. М. Сімоненко
Судді: А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
С. П. Штелик