вул. Шевченка, 41-а, смт Семенівка, Полтавська область, 38200
тел. (05341) 9-17-39, факс (05341) 9-17-39, 9-15-37
Справа №547/847/18
Провадження №2/547/38/20
28 січня 2020 року смт Семенівка, Полтавська область
Суддя Семенівського районного суду Полтавської області В.Ф.Харченко, вирішуючи питання про відкриття провадження у цивільній справі за позовною заявою Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" (м. Харків, вул.. Полтавський Шлях, 192, ідентифікаційний код 07905262) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , де не проживає; народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення сум витрат, пов'язаних з утриманням відповідача під час проходження військової служби (навчання) у Військовому інституті танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", перевіривши виконання вимог статей 19, 184-187 ЦПК України,
У серпні 2018 року позивач звернувся до Семенівського районного суду Полтавської області із зазначеним позовом до відповідача за відомим позивачеві зареєстрованим місцем проживання відповідача.
08.08.2018 визначення головуючого судді не відбулося, у зв'язку із відсутністю у штаті районного суду суддів, які можуть здійснювати правосуддя - суддів із повноваженнями.
25.06.2019 визначено головуючого суддю у справі Атаманову С.Ю., яка була тимчасово відряджена до Семенівського районного суду Полтавської області для здійснення правосуддя.
Повторний авторозподіл справи здійснено 16.12.2019 у зв'язку із закінченням 13.12.2019 тимчасового відрядження судді Атаманової ОСОБА_2 до Семенівського районного суду Полтавської області для здійснення правосуддя.
Головуючим суддею визначено Харченка В.Ф.
Як вбачається з матеріалів справу питання відкриття провадження у справі не вирішувалося.
17.12.2019 суддею здійснено запит щодо зареєстрованого місця проживання відповідача у Семенівському районі Полтавської області.
Виконавчий комітет Оболонської сільської ради Семенівського району Полтавської області у січні 2020 року повідомив Семенівський районний суд Полтавської області про зареєстроване місце проживання відповідача, а також про те, що він не проживає за адресою реєстрації у с. Іванівка Семенівського району Полтавської області.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі суддя зазначає таке.
У позовній заяві йдеться про стягнення на користь позивача сум витрат, пов'язаних з утриманням відповідача під час проходження військової служби (навчання) у позивача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019, справа № 705/1664/17, провадження № 14-31цс19, вирішуючи питання юрисдикційності аналогічного спору, зазначила таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічна норма закріплена в частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Частиною третьою статті 6 КАС України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року).
Згідно із частиною першою статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
За змістом пункту 2 частини другої зазначеної статті спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічні положення закріплені у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
У пункті 15 частини першої статті 3 КАС України закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулює Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
За змістом частини першої статті 2 Закону № 2232-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Одним з видів військової служби є військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів (частина шоста зазначеної статті).
Таким чином, навчаючись у вищому навчальному закладі Міноборони, особа проходить військову службу, яка відповідно до зазначених норм КАС України вважається публічною службою.
У Порядку визначено механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особами офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до пунктів «е», «є», «ж», «и», «і» частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі (далі - витрати).
Витрати відшкодовуються Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, Управлінню державної охорони, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбі.
Згідно з пунктом 7 Порядку в разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку.
Оскільки спори щодо проходження публічної служби від моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічний висновок зроблено у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15 (провадження № 11-750апп18) та інших, що свідчить про усталену практику розгляду вказаної категорії спорів.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 липня 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У справі «Занд проти Австрії» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
Велика Палата Верховного Суду визначила юрисдикцію спорів, пов'язаних з проходженням публічної служби, і підстав для зміни їх юрисдикції не вбачає.
З урахуванням викладеного, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому апеляційний суд обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі частини першої статті 377 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 2 ст. 416 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України с уддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно ч. 5 ст. 186 ЦПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Отже під час вирішення питання про відкриття провадження у цій справі суддя враховує та керується згаданою постановою Великої Палати Верховного Суду України, від 10.04.2019, справа № 705/1664/17, провадження № 14-31цс19, яка відносить юрисдикцію спору у цій справі до юрисдикції адміністративного суду, а, відтак, відмовляє у відкритті провадження у справі у порядку цивільного судочинства і роз'яснює, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Ураховуючи зазначене, керуючись ст.ст. 1-3, 19, 186, 260, 261, 315, 353 ЦПК України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовною заявою Військового інституту танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" до ОСОБА_1 про стягнення сум витрат, пов'язаних з утриманням відповідача під час проходження військової служби (навчання) у Військовому інституті танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", - оскільки позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду (спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства).
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня її постановлення у порядку, передбаченому ст.ст. 351-356, п.п.п. 15.5 п.п. 15 п. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (через Семенівський районний суд Полтавської області).
Суддя В.Ф.Харченко