м. Київ
25 лютого 2009 року Справа № 2-а-1556/09 (2-а-2051/08)
Суддя Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В., розглянувши в
порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської
районної державної адміністрації третя особа Вишгородська центральна районна лікарня
про стягнення недоотриманих сум щомісячної доплати за роботу в зоні
посиленого радіоекологічного контролю, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації, третя особа - Вишгородська центральна районна лікарня про визнання дій відповідача щодо відмови у виплаті їй недоплаченої суми доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю неправомірними та стягнення на її користь недоотриманих сум щомісячної доплати за період з 1999 по травень 2002 pp. у розмірі 3629, 46 грн.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що їй, як працюючій у зоні посиленого радіоекологічного контролю, відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХП), має виплачуватися доплата у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Проте, з 1999 по травень 2002 pp. вказана доплата виплачувалась органом соціального захисту населення у розмірах, що визначалися не на підставі Закону №796-XII, а у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який є значно меншим, ніж встановлений законом, а тому, як зазначає позивач, це призвело до порушення його прав.
Відповідач надіслав до суду письмові заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначає, що Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації діяло у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Заперечення проти адміністративного позову обґрунтовані тим, що виплата доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю здійснювалась відповідачем у розмірах, визначених на підставі Закону №796-ХП з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836.
Відповідач посилається також на те, що районні управління праці і соціального захисту населення не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір компенсаційних виплат громадянам, тому у відповідача не було законних підстав проводити доплати позивачу в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836.
Крім того, відповідач просить суд застосувати наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду з позовом.
Представники сторін та третьої особи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового розгляду справи. Матеріали справи містять заяви сторін та третьої особи про розгляд даної справи за їх відсутності, що відповідно до приписів ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, письмові заперечення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 4-ї категорії, працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 1999 по травень 2002 pp., що підтверджується посвідченням громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю серії В-П № НОМЕР_1 від 8 квітня 1994 року, довідкою Вишгородської центральної районної лікарні від 15.08.2008 (а.с. 3), довідкою Демидівської сільської ради Київської області від 20.08.2008 № 1278 (а.с. 4), копією паспорту, копією трудової книжки, довідкою Вишгородської центральної районної лікарні про доплати громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення (а.с. 8). Цей факт не заперечується відповідачем.
У період з 1999 по травень 2002 pp. позивачу здійснювалась виплата доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Третя особа як працедавець позивача звернулась до відповідача з листом про проведення позивачу перерахунку сум доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю, однак листом від 02.07.2008 № 61 відповідач у проведенні перерахунку фактично відмовив.
Спірні правовідносини охоплюють період з 1999 по травень 2002 pp.
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону від 06.06.1996 №230/96-ВР) громадянам, які працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю, провадиться доплата у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Отже, у період з 01.01.1999 по 31.05.2002 позивачу повинна була виплачуватися доплата за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Невиконання суб'єктом владних повноважень вимог закону тягне за собою визнання його дій неправомірними.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Основний Закон України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що дії Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації щодо невиплати позивачу доплати у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за період 01.01.1999 по 31.05.2002 є протиправними.
Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може залежати від бюджетних асигнувань, у зв'язку з чим посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Посилання відповідача щодо застосування до спірних відносин Постанови КМУ від 26.07.1996 № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не приймається судом до уваги з огляду на наступне.
Принцип законності закріплений у частині другій статті 6, частині другій статті 19 Конституції України, є визначальним для дій органів державної влади.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Розмір доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю визначається статтею 39 Закону №836, а статтею 67 цього ж Закону Кабінету Міністрів України були надані повноваження підвищувати конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Розмір мінімальної заробітної плати у період 1999 - 2002 років встановлювався Указами Президента України, Законами України «Про встановлення мінімальної заробітної плати» та підвищувався на відповідні роки Законами України про Державний бюджет.
Розмір доплат громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, був встановлений ще у 1996 році постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 і на протязі багатьох років не змінювався. Так, відповідно до пункту 2 вказаної Постанови, громадянам, які працюють в зоні посиленого радіоекологічного контролю, доплата має здійснюватися у розмірі 520 тис. карбованців (5 грн. 20 коп.), що є набагато менше, ніж встановлений законами розмір мінімальної заробітної плати.
В силу частини четвертої статті 9 КАС України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору постанова КМУ від 26.07.1996 № 836 застосуванню не підлягає, а спір має вирішуватися на підставі відповідних положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та інших законів України.
Стосовно строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Кодексом адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Цією ж статтею встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду 02.12.2008. Вимоги позивача, що випливають з права на отримання доплат, як різновиду соціальної виплати, мають захищатися судом з урахуванням правил, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України щодо строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права.
Представник відповідача в письмових запереченнях на адміністративний позов просив суд застосувати положення частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Виплати, передбачені статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ, мають періодичний характер і повинні здійснюватися щомісячно. Отже, позивач, кожного місяця отримуючи доплату, не міг не знати про порушення наданого йому законом права.
Таким чином право позивача, що підлягає захисту судом, обмежується проміжком часу в один рік, а саме - з 02.12.2007.
Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення на її користь недоотриманих сум щомісячної доплати за період з 1999 по травень 2002 pp. задоволенню не підлягають.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, а також враховуючи ту обставину, що позивачем не заявлено відповідного клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, не наведено поважності причин пропущення цього строку, а відповідач наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог з причин пропущення строку звернення до суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, який в силу пункту 19 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення ним інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 99, 100, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, третя особа - Вишгородська центральна районна лікарня про стягнення недоотриманих сум щомісячної доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю, - відмовити.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.