м. Київ
17 квітня 2009 року 10:40 Справа № 2-а-1364/09 (2-а-1836/08)
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко
С.В., при секретарі: Зінов'євій А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні
адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської
районної державної адміністрації третя особа Вишгородська центральна районна лікарня
про стягнення недоотриманих сум щомісячної доплати за роботу в зоні
посиленого радіоекологічного контролю, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації, третя особа - Вишгородська центральна районна лікарня про визнання дій відповідача щодо відмови у виплаті їй недоотриманої суми доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю неправомірними та стягнення на її користь недоотриманих сум щомісячної доплати за період 2000 - 2007 pp. у розмірі 18 411, 20 грн.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що їй, як працюючій у зоні посиленого радіоекологічного контролю, відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ), має виплачуватися доплата у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Проте, з 2000 по 2007 pp. вказана доплата виплачувалась органом соціального захисту населення у розмірах, що визначалися не на підставі Закону №796-ХІІ, а у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який є значно меншим, ніж встановлений законом, а тому, як зазначає позивач, це призвело до порушення його прав.
Відповідач надіслав до суду письмові заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначає, що Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації діяло у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.
Заперечення проти адміністративного позову обґрунтовані тим, що виплата доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю здійснювалась відповідачем у розмірах, визначених на підставі Закону №796-ХІІ з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836.
Відповідач посилається також на те, що районні управління праці і соціального захисту населення не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір компенсаційних виплат громадянам, тому у відповідача не було законних підстав проводити доплати позивачу в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836.
Крім того, відповідач просить суд застосувати наслідки пропущення строку звернення до адміністративного суду з позовом.
У судове засідання, призначене на 19 лютого 2009 року, з'явився позивач, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представники відповідача і третьої особи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи. У судовому засіданні через необхідність витребування додаткових доказів по справ судом було оголошено перерву до 17 квітня 2009 року о 10 год. 15 хв.
В судове засідання, призначене на 17 квітня 2009 року, позивач, представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового розгляду справи. Матеріали справи містять заяви: позивача - про розгляд справи за його відсутності та відповідача і третьої особи - про розгляд справи за відсутності їх представників.
Розглянувши подані документи і матеріали, письмові заперечення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 з 26.10.2000 по 01.03.2007 працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується довідкою Вишгородської центральної районної лікарні від 19.08.2008 № 156, копією трудової книжки, довідкою Вишгородської центральної районної лікарні про доплати громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення. Цей факт не заперечується відповідачем.
У період з жовтня 2000 по березень 2007 pp. позивачу здійснювалась виплата доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Третя особа, як працедавець позивача звернулась до відповідача з листом про проведення позивачу перерахунку сум доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю, однак листом від 31.07.2008 № 240 відповідач у проведенні перерахунку фактично відмовив.
Спірні правовідносини охоплюють період з жовтня 2000 по березень 2007 року.
Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону від 06.06.1996 №230/96-ВР) громадянам, які працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю, провадиться доплата у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.
Однак, розмір доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю, що підлягала виплаті особам, які є потерпілими від Чорнобильської катастрофи, згідно з Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» упродовж 2006 та 2007 років обмежувалися на підставі законів України про Державний бюджет України на 2006 та 2007 роки.
Так, пунктом 37 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року №3235-IV дію абзаців другого, третього, четвертого частини першої та частини другої статті 39 Закону № 796-ХІІ від 28.02.1991 року на 2006 рік було зупинено.
Протягом 2006 року зазначена норма Закону була чинною.
Пунктом 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 P. №489-V дію частини першої статті 39 Закону №796 на 2007 рік зупинено.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Основний Закон України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 6, частина друга статті 19).
Як вже зазначалося судом, у період з жовтня 2000 по березень 2007 року спірні відносини регулювалися статтею 39 Закону № 796-ХІІ від 28.02.1991 року, дія положень якої зупинялися законами про держбюджет на відповідний рік: з 01.01.2006 по 31.12.2006 - Законом від 20.12.2005 року № 3235-IV; з 01.01.2007 - Законом від 19.12.2006 №489-V.
Це означає, що в період з 01.01.2006 по 01.03.2007 відповідач не мав законних підстав для здійснення перерахунку сум доплати за роботу в зоні посиленого радіоеклогічного контролю, тож його дії у цей проміжок часу не можуть вважатися неправомірними, у зв'язку з чим в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Посилання відповідача щодо застосування до спірних відносин Постанови КМУ від 26.07.1996 № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не приймається судом до уваги з огляду на наступне.
Принцип законності закріплений у частині другій статті 6, частині другій статті 19 Конституції України, є визначальним для дій органів державної влади.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Розмір доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю визначається статтею 39 Закону №836, а статтею 67 цього ж Закону Кабінету Міністрів України були надані повноваження підвищувати конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Розмір мінімальної заробітної плати у період 1996 - 2007 років встановлювався Указами Президента України, Законами України «Про встановлення мінімальної заробітної плати» та підвищувався на відповідні роки Законами України про Державний бюджет.
Розмір доплат громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, був встановлений ще у 1996 році постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 і на протязі багатьох років не змінювався. Так, відповідно до пункту 2 вказаної Постанови, громадянам, які працюють в зоні посиленого радіоекологічного контролю, доплата має здійснюватися у розмірі 520 тис. карбованців (5 грн. 20 коп.), що є набагато менше, ніж встановленрий законами розмір мінімальної заробітної плати. Зокрема, у 2006 році відповідно до Закону України від 20.12.2005 р. № 3235-IV розмір мінімальної заробітної плати становив 350, 00 грн., 375, 00 грн. та 400, 00 грн., у 2007 році - 400, 00 грн., 420, 00 грн., 440, 00 грн. та 460 грн. (Закон України від 19.12.2006 р. № 489-V).
В силу частини четвертої статті 9 КАС України, виходячи із пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору постанова КМУ від 26.07.1996 № 836 застосуванню не підлягає, а спір має вирішуватися на підставі відповідних положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та інших законів України.
Відповідно до пункту 5 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 року №936 соціальні виплати, доплати (види допомоги), зокрема, доплата за роботу на території зон радіоактивного забруднення, провадиться за місцем основної роботи (служби) громадян підприємствами, установами та організаціями відповідно до розрахункових даних, поданих до уповноваженого органу.
Лист Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації на адресу працедавця (третьої особи у цій справі) від 02.07.2008 № 61 доводить, що відмова у виплаті позивачу доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю, пов'язується з діями відповідача, а не третьої особи.
Зі змісту пунктів 3, 6 та 15 Постанови КМУ від 20.09.2005 року №936 вбачається, що фактичне нарахування і виплату сум соціальних виплат і доплат (видів допомоги) здійснюють органи соціального захисту населення (управління (відділи) праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад), а підприємства - працедавці виконують функції агента з виплат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 працювала у Вишгородській центральній районній лікарні у період з 26.10.2000 по 01.03.2007, тобто виплата позивачу доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю здійснювалась саме за цей період.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що відмова відповідача у проведенні перерахунку і здійсненні виплати позивачу недоотриманих сум доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю згідно зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є неправомірною лише по відношенню до виплат, що мали здійснюватися за періоди з 26.10.2000 по 31.12.2005.
Стосовно строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Кодексом адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Цією ж статтею встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду 27.11.2008. Вимоги позивача, що випливають з права на отримання доплат, як різновиду соціальної виплати, мають захищатися судом з урахуванням правил, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України щодо строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права.
Представник відповідача в письмових запереченнях на адміністративний позов просив суд застосувати положення частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Виплати, передбачені статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ, мають періодичний характер і повинні здійснюватися щомісячно. Отже, позивач, кожного місяця отримуючи доплату, не міг не знати про порушення наданого йому законом права.
Таким чином право позивача, що підлягає захисту судом, обмежується проміжком часу в один рік, а саме - з 30.10.2007.
Проте, як вже зазначалося судом, виплата позивачу доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю здійснювалась лише до 01.03.2007.
Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення на її користь недоотриманих сум щомісячної доплати за період з 26.10.2000 по 01.03.2007 задоволенню не підлягають.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, а також враховуючи ту обставину, що позивачем не заявлено відповідного клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, не наведено поважності причин пропущення цього строку, а відповідач наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог з причин пропущення строку звернення до суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Оскільки позивачем не надано суду документальних доказів здійснення ним судових витрат, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 69, 70, 71, 99, 100, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації, третя особа - Вишгородська центральна районна лікарня про стягнення недоотриманих сум щомісячної доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю, -відмовити.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.