Дата документу 23.01.2020 Справа № 937/10255/19
Єдиний унікальний № 937/10255/19 Слідчий суддя в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/807/55/20 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст.181 КПК України
23 січня 2020 року місто Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника-адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференц зв'язку, матеріали за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 грудня 2019 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Туркменобад Республіки Туркменістан, громадянина Туркменістана, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України
застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, за місцем його проживання строком на два місяці із застосування електронних засобів контролю, із покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України,
встановила:
Згідно зі змістом судового рішення, до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області 17.12.2019 року надійшло клопотання старшого слідчого Мелітопольського відділу поліції ГУ Національної поліції в Запорізькій області майора поліції ОСОБА_9 , погоджене прокурором Мелітопольської місцевої прокуратури ОСОБА_10 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019080140003618 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Клопотання обґрунтовано тим, що 15.12.2019 приблизно о 21.15 водій ОСОБА_7 не маючи посвідчення водія, керував автомобілем ВМW-318і реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по пр. Богдана Хмельницького з боку вул. Інтеркультурна в напрямку вул. Гетьмана Сагайдачного зі швидкістю не менш ніж 80 км/год, чим перевищив максимальну дозволену швидкість руху в населеному пункті та створив небезпечну дорожню ситуацію, поставивши у небезпеку інших учасників дорожнього руху.
На шляху прямування водій ОСОБА_7 , наближаючись до нерегульованого перехрестя з вул. Покровська, маючи можливість побачити пішохода, що знаходилася на пішохідному переході, не впевнився у безпеці, не дав дорогу пішоходу ОСОБА_11 , яка перетинала проїзну частину пр. Б. Хмельницького зліва-направо за напрямком руху автомобіля, внаслідок чого на нерегульованому пішохідному переході скоїв на неї наїзд.
В результаті наїзду пішоходу ОСОБА_11 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження від яких вона померла на місці події.
Своїми діями ОСОБА_7 порушив п.п. 2.1, 12.4, 12.9, 16.5 Правил дорожнього руху України, згідно з яким:
2.1. «Водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії»
12.4. «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год»
12.9. «Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7...»
18.1. «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».
Порушення п. 18.1 ПДР України, вчинене водієм ОСОБА_7 , знаходяться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП та її наслідками.
Таким чином, ОСОБА_7 підозрюється у кримінальному правопорушенні (злочині), передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Відомості про вказане кримінальне правопорушення (злочин) внесені 15.12.2019 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080140003618, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
16.12.2019 ОСОБА_7 , повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Таким чином, слідчий вважав, що існують наступні ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме підозрюваний ОСОБА_7 :
буде переховуватися від органів досудового розслідування та суду;
буде незаконно впливати на потерпілого та свідків кримінального правопорушення;
перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Слідчий вважав, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, з наступних підстав:
при обранні особистого зобов'язання та домашнього арешту підозрюваний зобов'язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, житла, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу слідчого. Враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу підозрюваного, є ризик того, що ОСОБА_7 , буде переховуватися від органів досудового розслідування та суду;
особи, які заслуговують на довіру та поручаться за виконання підозрюваним ОСОБА_7 , обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, відсутні;
враховуючи те, що ОСОБА_7 , офіційно не працевлаштований, постійного джерела доходів не має, беручи до уваги майновий стан підозрюваного, застосування щодо ОСОБА_7 , запобіжного заходу у вигляді застави, неможливе.
В обґрунтування прийнятої ухвали слідчий суддя зазначила, що прокурором не було доведено неможливість застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання заявленим у клопотанні ризикам.
В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, не погоджуючись з висновками слідчого судді, вказаних в ухвалі вважає, що слідчим суддею при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу не дано належної оцінки усім обставинам, зокрема:
ОСОБА_7 підозрюється у вчинені тяжкого злочину, одразу після вчиненого ввів в оману слідство, а обставини ДТП встановлені самостійно органом досудового розслідування;
після відрахування з ВНЗу ОСОБА_7 знаходиться на території України (понад 10 років) із порушенням вимог чинного законодавства.
Натомість слідчий суддя прийняла до уваги лише ті відомості, які характеризують особу ОСОБА_7 позитивного боку.
Крім цього прокурор вказує, що слідчим суддею при застосуванні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не з'ясована думка власника будинку в якому мешкає без реєстрації підозрюваний щодо відбування домашнього арешту ОСОБА_7 .
Вказане, на переконання прокурора, свідчить про існування заявлених у клопотанні ризиків.
Враховуючи вказані обставини просить ухвалу слідчого судді скасувати і ухвалити нову, якою задовольнити клопотання слідчого і застосувати щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу; підозрюваного та його захисника, які заперечували проти апеляційної скарги прокурора; перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає у зв'язку з наступним.
За вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризиками, зазначеним у клопотанні.
Колегія суддів погодилася із висновками слідчого судді щодо залишення без задоволення клопотання слідчого про застосування найсуворішого запобіжного заходу. Висновки слідчого судді ґрунтуються на доказах, наданих органами досудового розслідування та стороною захисту.
На переконання колегії суддів оскаржувана ухвала слідчого судді в повій мірі відповідає вимогам процесуального закону.
Так, слідчий суддя фактично дійшла висновку щодо доведеності обґрунтованої підозри ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та формально погодилась із заявленими ризиками, передбаченими ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до положень ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Відповідно до положень ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до позиції, викладеної у пункті 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
При цьому, в контексті ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що серйозність обвинувачення або суворість санкції інкримінованого злочину не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини встановлюється існування презумпції на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення від 24.07.2003 у справі «Смирнова проти Росії»). В усіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів (рішення від 23.09.2008 у справі «Вренчев проти Сербії»).
Більш того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 15.11.96 у справі «Чахла проти Сполученого Королівства», «будь-яке позбавлення волі має здійснюватися не тільки відповідно до основних процесуальних норм національного права, а також відповідати меті ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом №11, тобто захищати людину від свавільного позбавлення волі».
Порядок розгляду слідчим суддею клопотання про застосування запобіжного заходу в цілому відповідає вимогам п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Слідчий суддя постановила ухвалу у відповідності з вимогами ч.4 ст.194 КПК України, адже по суті прокурором не було доведено слідчому судді обставини, передбачені п.3 ч.1 ст.194 КПК України.
Таким чином, під час розгляду клопотання слідчим суддею не здобуто, а прокурором не доведено наявність доказів того, що до підозрюваного ОСОБА_7 не може бути застосований інший більш м'який запобіжний захід, ніж той, про який клопотав слідчий та прокурор.
Не доведено прокурором обставин, передбачених п.3 ч.1 ст.194 КПК України і під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді.
Крім того, слідчим суддею враховані вимоги ст.178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, де проживає разом цивільною дружиною і дитиною, та має неофіційний стабільний заробіток, що свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків, раніше не судимий.
До того ж, на переконання колегії суддів заявлені прокурором ризики, носять суто умовний характер.
Відповідно до ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно ч.5 ст.132 КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Доводи прокурора щодо невідповідності ухвали слідчого судді вимогам КПК України необґрунтовані та не спростовують висновки слідчого судді, викладені в оскаржуваній ухвалі.
Слідчий суддя, обираючи запобіжний захід, оцінила в сукупності обставини, визначені ст.ст. 177, 178 КПК України, а тому дійшла до обґрунтованого висновку, що домашній арешт ОСОБА_7 та виконання обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, забезпечить його належну процесуальну поведінку.
Доводи прокурора на предмет того, що слідчий суддя не з'ясувала думку власника будинку де мешкає ОСОБА_7 щодо можливості застосування такого роду запобіжного заходу (домашній арешт), не ґрунтуються на вимогах КПК України.
Обставини кримінального правопорушення у скоєнні якого підозрюється ОСОБА_7 , не визнання вини на перших етапах досудового розслідування, і факт проживання в України без реєстрації, не можуть свідчити про неможливість застосування менш суворого запобіжного заходу аніж тримання під вартою, адже останній хоча і перебуває в України без необхідних дозвільних документів, однак проживає в країні понад 10 років, має цивільну дружину і доньку, на теперішній час він повністю визнає вину.
Колегія суддів вважає, що застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту зможе забезпечити належний контроль за поведінкою підозрюваного під час досудового розслідування.
Підстав для скасування ухвали слідчого судді за доводами апеляції прокурора апеляційний суд не вбачає.
При цьому, слід зауважити, що підозрюваний, після застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту з'явився в судове засідання суду апеляційної інстанції. Відсутні будь-які відомості про допущення ним порушень чи недотримання належної процесуальної поведінки.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 грудня 2019 року, щодо ОСОБА_7 , залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4