Справа № 305/137/15-к
Закарпатський апеляційний суд
14.01.2020 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі :
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участі секретаря судових засідань ОСОБА_4 ,
та учасників судового розгляду: прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11кп / 4806/ 248/20, за апеляційними скаргами, які подали прокурор Рахівського відділу Тячівської місцевої прокуратури ОСОБА_8 та захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 ,
вироком Рахівського районного суду Закарпатської області від 24 грудня 2018 року
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, військовозобов'язаний, сезонний робітник, раніше не судимий,
виправданий за пред'явленим йому обвинуваченням за ч. 2 ст. 121 КК України в зв'язку з недоведеністю його вини в учиненні злочину.
Цим же вироком ОСОБА_6 визнаний винним і йому призначено покарання за ч. 4 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України обвинуваченого ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки та покладенням на нього передбачених ст. 76 КК України таких обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судові витрати в розмірі 488,90 грн. за проведення судових авто технічних експертиз.
Згідно вироку суду першої інстанції, ОСОБА_6 пред'явлено обвинувачення у тому, що, діючи в групі з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та іншими невстановленими досудовим слідством особами, продовжуючи свої протиправні хуліганські дії, демонстративно, за допомогою предметів, що заздалегідь приготовили, наніс значні механічні пошкодження автомобілю моделі «Volkswagen Passat», д. н. з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_11 , чим заподіяв останньому матеріальні збитки на суму 26 842, 54 грн., та автомобілю марки «Opel Astra», д. н. з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_12 , спричинивши останньому матеріальні збитки на суму 5016,82 грн.. Такі дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч. 4 ст. 296 КК України як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене групою осіб із застосуванням предметів спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень.
Окрім того, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України злочину за таких обставин.
02 листопада 2013 року приблизно о 23-й годині 30 хвилин, ОСОБА_6 , перебуваючи на базі відпочинку «Ла Албуш», яка розташована по вул. Грушевського, № 26, у с. Біла Церква Рахівського району Закарпатської області, за попередньою змовою, у групі осіб разом із ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , умисно, з метою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, здійснили напад на відпочиваючого на базі відпочинку ОСОБА_15 , під час якого спричинили йому тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких настала його смерть. Зокрема під час нападу, ОСОБА_16 наніс потерпілому удар ногою по голові, зваливши його на підлогу, а ОСОБА_14 , тримаючи біля голови потерпілого пістолет невстановленої моделі, залякуючи його, не цілячись у потерпілого, здійснив два постріли та з великою силою наніс руків'ям пістолета два удари по голові ОСОБА_15 .. У свою чергу, ОСОБА_6 , продовжуючи спільні злочинні дії, тримаючи в руках дерев'яну лапку від стільця, наніс з великою силою декілька ударів у життєво важливі органи потерпілому, зокрема, по голові та тулубу, внаслідок чого заподіяв потерпілому ОСОБА_15 тілесні ушкодження, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 144 від 02.12.2013, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили його смерть.
- прокурор Рахівського відділу Тячівської місцевої прокуратури ОСОБА_8 вказує на те, що вирок є незаконним у зв'язку невідповідністю викладених у ньому висновків фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Посилається на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки зібраним у ході досудового розслідування доказам та безпідставно виправдав обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК України. Стверджує, що вина ОСОБА_6 у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України злочину, за викладених в обвинувальному акті обставин, повністю підтверджується показаннями свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , протоколами слідчого експерименту та пред'явлення до впізнання, висновком судово-медичної експертизи, які є послідовними та узгоджуються між собою. Зазначає, що, оцінивши покази свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та ОСОБА_17 , суд дійшов безпідставного висновку, що їх показання щодо присутності ОСОБА_6 на території бази відпочинку «Ла Албуш» не відповідають обставинам кримінального провадження, а також взагалі не взяв до уваги показання ОСОБА_17 , протоколи пред'явлення до впізнання свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , і при цьому, незважаючи на суттєві суперечності в показаннях свідків ОСОБА_19 , яка є мамою обвинуваченого, та ОСОБА_20 , яка є рідною сестрою ОСОБА_6 , суд не віднісся до цих показань критично, так як вони є близькими родичами обвинуваченого. Також вказує на те, що суд взагалі не досліджував надані стороною обвинувачення докази, а саме: протокол слідчого експерименту з ОСОБА_18 та ОСОБА_16 , протокол допиту ОСОБА_16 в порядку ст. 225 КПК України та протокол допиту свідка ОСОБА_21 із застосуванням відеозапису, підставою чого стали заперечення сторони захисту про те, що ОСОБА_16 допитувався під час судового слідства та фактично відмовився від наданих раніше показань, а сторона обвинувачення відмовилась від допиту свідка ОСОБА_21 .. Тому, прокурор вважає, що суд допустив вибірковість в оцінці досліджених доказів, надавши перевагу показанням обвинуваченого та його близьких родичів, відхиливши докази сторони обвинувачення без належного спростування. Разом із тим, посилається на те, що в оскаржуваному вироку відсутнє посилання на рішення про відмову в задоволенні клопотання прокурора про дослідження наданих у судових засіданнях 25.09.2018 та 08.11.2018 доказів - протоколу слідчого експерименту з ОСОБА_18 та ОСОБА_16 , протоколу допиту ОСОБА_16 у порядку ст. 225 КПК України та протоколу допиту свідка ОСОБА_21 із застосуванням відеозапису, що свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Крім того, вказує на те, що, визнаючи ОСОБА_6 винним у вчиненні передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України злочину, суд послався лише на те, що ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні даного злочину спільно з ОСОБА_18 , ОСОБА_14 та ОСОБА_22 , однак, у ході судового слідства достовірно встановлено, що саме ОСОБА_6 був у складі групи, яка пошкодила автомобілі, належні ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .. Також прокурор посилається на упередженість головуючого судді при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 .. Разом із тим, зазначає, що, призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке є мінімальним для даного злочину, суд першої інстанції не врахував те, що вказаний злочин відноситься до категорії тяжких і вчинений ОСОБА_6 спільно з іншими особами, що в свою чергу свідчить про м'якість призначеного ОСОБА_6 покарання, у зв'язку з чим, безпідставним та невмотивованим, і таким, що може породжувати відчуття безкарності в інших осіб, є й рішення суду про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 вимог ст. 75 КК України. Просить вирок скасувати, та призначити новий розгляд обвинувального акту в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 у суді першої інстанції в іншому складі;
- захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , не оспорюючи вирок суду в частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК України, вказує на те, що вирок у частині визнання ОСОБА_6 винним у вчиненні передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України злочину є незаконним. Посилається на те, що всі надані стороною обвинувачення докази, які судом досліджені та проаналізовані, не підтверджують як пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення у нанесенні потерпілому ОСОБА_15 тілесних ушкоджень, так і в учиненні хуліганства, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість та невмотивованість висновку суду про те, що ОСОБА_6 у складі групи осіб ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_25 , з хуліганських мотивів, 02.11.2013 пошкодили битою два автомобілі марки «Volkswagen Passat» та «Opel Astra». Стверджує, що факт перебування ОСОБА_6 02.11.2013 приблизно о 23-й годині у Тячівській районній лікарні, тобто під час вчинення невідомими особами хуліганських дій на базі відпочинку «Ла Албуш» та нанесення потерпілому ОСОБА_15 тілесних ушкоджень, підтвердили свідки сторони захисту ОСОБА_26 (мати обвинуваченого) та ОСОБА_27 (сестра обвинуваченого), і при цьому, у вироку суд визнав, що покази вказаних свідків стороною обвинувачення не спростовані. Разом із тим, вказує на те, що на початку судового слідства прокурор обґрунтовував обвинувачення ОСОБА_6 показаннями чотирьох свідків - ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 та ОСОБА_21 , однак, під час судового слідства свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_18 підтвердили факт непричетності ОСОБА_6 до вчинення інкримінованих йому діянь, а від допиту свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_21 прокурор відмовився, вважаючи такий недоцільним, у зв'язку з чим, вказані свідки судом не допитувалися, а тому, їх показання не можуть слугувати доказами в даному кримінальному провадженні. Крім того, зазначає, що суд обґрунтовано визнав неналежним та недопустимим доказом показання свідка ОСОБА_17 , дані ним під час його допиту в порядку ст. 225 КПК України. Також вказує на те, що не містять фактичних даних, підтверджуючих причетність ОСОБА_6 до інкримінованих йому злочинів, також і інші надані стороною обвинувачення та досліджені судом докази - протоколи огляду місця події та висновки медичної та судово-автотехнічної експертиз. Тому, захисник вважає, що недоведеною є і вина ОСОБА_6 в учиненні передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України злочину. Просить вирок у частині засудження ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 296 КК України скасувати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України - невстановлення достатніх доказів для доведення його винуватості в скоєнні цього злочину та вичерпанням можливості їх отримати, а в решті вирок залишити без зміни.
Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, про основні доводи апеляційної скарги, пояснення учасників судового розгляду: обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали подану захисником апеляційну скаргу й заперечували щодо поданої прокурором апеляційної скарги; прокурора ОСОБА_5 , який підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення й заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 підлягають до часткового задоволення з таких підстав.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що вирок у частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК України є незаконним та необґрунтованим, що викладені у ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи, про упередженість судді при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , колегія суддів відхиляє.
Так, за змістом ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Підозра, обвинувачення не можуть грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 26 цього Кодексу сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Слідчий, суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ст. 23 цього Кодексу суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Відповідно до ст. ст. 370, 371, 373, 374 КПК України судове рішення (вирок), який ухвалюється іменем України, є найважливішим актом правосуддя в кримінальних справах, повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, у тому числі ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням, передбачених цим Кодексом, вимог щодо кримінального провадження, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням у ньому належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. У мотивувальній частині вироку зазначаються : у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Колегія суддів вважає, що відповідно до вимог ст. ст. 373, 374 КПК України, та роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у п. 15-17, 21-23 постанови від 29 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку« ( із змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 року № 3 та від 3 грудня 1997 року № 12, у мотивувальній частині вироку, яким ОСОБА_6 виправдано за ч. 2 ст. 121 КК України, вірно викладено формулювання обвинувачення, яке йому інкримінується ; міститься посилання на безпосередньо досліджені у судовому засіданні надані органом досудового розслідування докази, дана їм оцінка, а також наведені мотивовані висновки суду про недоведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України кримінального правопорушення.
Резолютивна частина виправдувального вироку містить рішення суду про визнання ОСОБА_6 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України (статтею кримінального закону, за якою йому оголошено повідомлення про підозру і за якою щодо нього складено обвинувальний акт і йому пред'явлено обвинувачення), у ній зазначена передбачена законом підстава виправдання.
Колегія суддів вважає, що доказами безпосередньо дослідженими у судовому засіданні не підтверджено пред'явлене ОСОБА_6 обвинувачення за ч. 2 ст. 121 КК України, не доведено, що він скоїв дане кримінальне правопорушення, у тому числі, не доведено, що саме у зв'язку з нанесенням ним потерпілому ОСОБА_15 тяжких тілесних ушкоджень настала смерть потерпілого.
Так, з показань ОСОБА_6 вбачається, що вину в скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, при обставинах, викладених в обвинувальному акті, за ч. 2 ст. 121 КК України він не визнав, заперечив свою причетність до вказаного кримінального правопорушення. У час вчинення інкримінованих йому діянь перебував у Тячівській районній лікарні. З потерпілим ОСОБА_28 перебуває у родинних відносинах, тому наносити потерпілому тілесні ушкодження підстав у нього не було.
Колегія суддів також вважає, що прокурором у судовому засіданні не спростовані показання обвинуваченого, що суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_6 за обставинами інкримінованого йому діяння - умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, вчинене групою осіб, обґрунтовано послався на приписи ст. 62 Конституції України, положення ст. ст. 7, 8, 9, 17, 23, 84, 86, 91, 92 КПК України, й обґрунтовано прийшов до висновку про те, що вина ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, не доведена.
Так, з показань свідка ОСОБА_29 вбачається, що 02 листопада 2013 року приблизно о 23-й годині 30 хвилин, свідок був присутній на базі відпочинку «Ла Албуш», яка розташована по вул. Грушевського, № 26, у с. Біла Церква Рахівського району. Серед осіб, які там знаходились обвинуваченого ОСОБА_6 не бачив. Про обставини, за яких ОСОБА_6 наносив тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_15 йому нічого не відомо. Потерпілому ОСОБА_28 тілесні ушкодження наносили раніше невідомі йому особи, які були в масках й обличчя яких були закриті, у кількості приблизно 15 осіб. Відповідно до тілобудови ОСОБА_6 не схожий на осіб, які наносили потерпілому тілесні ушкодження.
З показань свідка ОСОБА_30 вбачається, що 02 листопада 2013 року приблизно о 23-й годині 30 хвилин, свідок, вчиняючи на базі відпочинку «Ла Албуш», яка розташована по вул. Грушевського, № 26, у с. Біла Церква Рахівського району передбачені ч. 2 ст. 296 КК України кримінально-протиправні дії, серед осіб, які там знаходились і вчиняли злочин обвинуваченого ОСОБА_6 не бачив, у тому числі, не бачив як обвинувачений ОСОБА_6 наносив тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_15 .
Свідки ОСОБА_26 (мати обвинуваченого) та ОСОБА_27 (сестра обвинуваченого), показали, що у час події -02 листопада 2013 року приблизно о 23-й годині 30 хвилин, ОСОБА_6 перебував у лікарні, де свідок ОСОБА_31 народила дитину. Приблизно о 24 -й годині свідок ОСОБА_26 та обвинувачений ОСОБА_6 разом поїхали додому в смт. Солотвино Тячівського району.
З вироку суду також вбачається, що під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції прокурор відмовився від допиту свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_21 , на яких міститься посилання в Реєстрі матеріалів досудового розслідування, як на докази, що підтверджують вину ОСОБА_6 за обвинуваченням у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, вважаючи їх допит недоцільним.
Обґрунтованим колегія суддів вважає і висновок суду про визнання протоколу допиту в порядку ст. 225 КПК України свідка ОСОБА_17 неналежним та недопустимим доказом, оскільки вказана процесуальна дія проведена за відсутності обвинуваченого ОСОБА_6 , який на час її проведення перебував у слідчому ізоляторі й перешкод для участі якого в проведенні цієї процесуальної дії не існувало. Суд обґрунтовано визнав допит свідка ОСОБА_17 у порядку ст. 225 КПК України, за відсутності ОСОБА_6 , таким, що позбавив обвинуваченого задавати питання свідку обвинувачення, який викриває його в скоєнні злочину ; протокол допиту - доказом здобутим з порушенням права особи на захист.
Колегія суддів обґрунтованим вважає і висновок суду про те, що саме сторона обвинувачення повинна надати (забезпечити) суду докази, які підтверджують пред'явлене винній особі обвинувачення.
З матеріалів кримінального провадження також вбачається, що досудовим розслідуванням не відшукана дерев'яна лапка, якою, відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_6 зі значною силою наніс потерпілому декілька ударів у життєво-важливі органи, зокрема, по голові та тулубу.
Під час розгляду апеляційної скарги прокурор не клопотав про дослідження апеляційним судом доказів, які підтверджують вину обвинуваченого ОСОБА_6 в скоєнні передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України злочину, не заявляв клопотання про виклик до апеляційного суду потерпілої чи інших свідків, які б підтвердили вину ОСОБА_6 за вказаною вище нормою матеріального права, не посилався на норми кримінального процесуального кодексу, відповідно до яких суд апеляційної інстанції прийшов би до переконання про дотримання вимог закону при допиті свідка ОСОБА_17 у порядку ст. 225 КПК України, за відсутності ОСОБА_6 ..
З урахуванням наведеного, відсутності клопотання сторони обвинувачення, колегія суддів, протоколи слідчого експерименту з ОСОБА_18 та ОСОБА_16 , протоколи пред'явлення до впізнання осіб свідками ОСОБА_21 , ОСОБА_18 та ОСОБА_17 , не досліджує. При цьому колегія суддів зазначає, що апелянт (прокурор) не посилався на те у чому саме полягає неповнота та поверховість при дослідженні цих доказів судом першої інстанції, які докази були досліджені неповно, поверхово та які порушення були допущені судом першої інстанції при їх дослідженні.
З цих же підстав колегія суддів відхиляє і доводи апеляційної скарги прокурора щодо оцінки висновку судово-медичної експертизи, проведеної відносно потерпілого ОСОБА_15 .
З урахуванням наведеного, колегія суддів приймає до уваги показання ОСОБА_6 про те, що його вина в скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення, при обставинах, викладених в обвинувальному акті, за ч. 2 ст. 121 КК України, не доведена, що дій, спрямованих на нанесення потерпілому ОСОБА_15 тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до настання смерті потерпілого він не вчиняв.
При оцінці доводів прохальної частини апеляційної скарги прокурора ОСОБА_32 про дослідження апеляційним судом доказів, які містяться у матеріалах кримінального провадження, а також дослідження технічного носія, на якому зафіксовані судові засідання, колегія суддів враховує положення ст. 404 КПК України, зокрема те, що апелянт (прокурор місцевої прокуратури) не посилається на те у чому саме полягає неповнота та поверховість при дослідженні доказів, що містяться у матеріалах кримінального провадження (апелянт не посилається на конкретні докази, які необхідно дослідити), не зазначає які саме докази були досліджені неповно, поверхово та які порушення були допущені судом першої інстанції при їх дослідженні.
Апеляційний суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив учасникам судового розгляду умови для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання ними своїх процесуальних обов'язків, зокрема, прокурору у можливостях надання ним доказів, доведення їх переконливості, врахувавши, що інших доказів, окрім вищенаведених прокурором у суді першої інстанції пред'явлено не було, що можливості збирання додаткових доказів вичерпані, що вина ОСОБА_6 поза розумним сумнівом доведена не була, прийшов до обґрунтованого висновку про визнання обвинуваченого ОСОБА_6 невинуватим за пред'явленим йому обвинуваченням за ч. 2 ст. 121 КК України.
При прийнятті судового рішення, колегія суддів також зазначає, що відповідно до ст. 409 КПК України суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.
На будь-які інші докази у підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України злочину прокурор під час розгляду справи апеляційним судом не посилався і дані про наявність таких у кримінальному провадженні відсутні.
Крім того, під час розгляду справи апеляційним судом прокурор - учасник судового розгляду, не посилався на наявність доказів, як б могли істотно вплинути на його висновки,
Колегія суддів як необґрунтовані та непідтверджені відхиляє і доводи апеляційної скарги прокурора про те, що головуючий у справі - суддя був упереджений при розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 ..
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення в частині виправдання обвинуваченого за діяння, передбачені ч. 2 ст. 121 КК України, та які є безумовною підставою для його скасування з направленням кримінального провадження на новий судовий розгляд, колегія суддів не вбачає.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для скасування постановленого щодо ОСОБА_6 вироку за обвинуваченням за ч. 2 ст. 121 КК України не має, що апеляційні скарги - задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. ст. 370, 371, 373, 374 КПК України судове рішення (вирок), який ухвалюється іменем України, є найважливішим актом правосуддя в кримінальних справах, повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, у тому числі ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням, передбачених цим Кодексом, вимог щодо кримінального провадження, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням у ньому належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. У мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви не врахування окремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованим, якщо судом приймалися такі рішення; обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановленні стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до статті 96 Кримінального кодексу України, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому; підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Колегія суддів вважає, що під час розгляду кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 та постановленні вироку за ч. 4 ст. 296 КК України судом першої інстанції не враховані вказані вище вимоги кримінального процесуального закону; допущена неповнота та поверховість при дослідженні фактичних обставин кримінального провадження за цією нормою матеріального права; постановлений вирок у цій частині містить істотні недоліки, у зв'язку з чим його не можна визнати законним та обґрунтованим; допущені порушення вимог КПК України визнаються істотними і такими, що тягнуть скасування судового рішення з призначенням нового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 296 КК України у суді першої інстанції.
Так, з вироку вбачається, що ОСОБА_6 пред'явлено обвинувачення у тому, що, діючи в групі з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та іншими невстановленими досудовим слідством особами, продовжуючи свої протиправні хуліганські дії, демонстративно, за допомогою предметів, що заздалегідь приготовили, наніс значні механічні пошкодження автомобілю моделі «Volkswagen Passat», д. н. з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_11 , чим заподіяв останньому матеріальні збитки на суму 26 842, 54 грн., та автомобілю марки «Opel Astra», д. н. з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_12 , спричинивши останньому матеріальні збитки на суму 5016,82 грн. (т. 3, а. к. п. 15).
Вказане свідчить про те, що судом першої інстанції не встановлено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України - хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене групою осіб із застосуванням предметів спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень (т. 3, а. к. п. 15).
Окрім того, у вироку не вказується на місце вчинення злочину, найменування предметів, заздалегідь приготовлених для нанесення тілесних ушкоджень і, зокрема, для спричинення значних механічних пошкоджень автомобілю моделі «Volkswagen Passat», д. н. з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_11 та автомобілю марки «Opel Astra», д. н. з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_12 , які дії вчинив ОСОБА_6 , що кваліфіковані за цією нормою матеріального права ; не міститься посилання на докази у підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України кримінального правопорушення.
Визнавши показання свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_31 такими, що спростовують участь ОСОБА_6 в скоєнні передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України (присутність на місці вчинення кримінально-протиправних дій), суд припустився суперечності у доказах, одночасно, призначивши ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 296 КК України, імовірно, вважаючи доведеною вину ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 296 КК Україи.
Оскільки ОСОБА_6 вини в скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 296 КК України не визнавав, тому висновок суду першої інстанції про активне сприяння обвинуваченого розкриттю злочину, колегія суддів визнає таким, що не підтверджений будь-якими доказами і не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Не вмотивовано судом першої інстанції і висновок про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.
Під час нового розгляду кримінального провадження підлягають до ретельної перевірки та відповідної оцінки доводи апеляційної скарги адвоката та прокурора про невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, і про те, що обвинуваченому ОСОБА_6 призначено покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги прокурора про м'якість призначеного обвинуваченому за ч. 4 ст. 296 КК України покарання підлягають до ретельної перевірки та відповідної оцінки й у випадку доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за викладених у вироку обставин, доведеності прокурором обставин, на які він покликається в апеляційній скарзі, призначене обвинуваченому ОСОБА_6 із застосуванням ст. 75 КК України покарання є занадто м'яким.
Відповідно до ст. ст. 412, 415 КПК України судове рішення будь-якому разі підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, у зв'язку з істотним порушенням вимог КПК України.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Під час нового розгляду кримінального провадження, суду першої інстанції необхідно усунути вказані вище недоліки, повно та всебічно дослідити зібрані у кримінальному провадженні докази, дати належну оцінку пред'явленим за ч. 4 ст. 296 КК України сторонами обвинувачення та захисту доказам у їх сукупності і прийняти рішення з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального законів.
Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при дослідженні доказів та постановленні щодо обвинуваченого вироку за ч. 4 ст. 296 КК України ОСОБА_6 допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке, відповідно до ст. ст. 412, 415 КПК України, є підставою для скасування вироку із призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції в іншому складі, а також допущена неповнота та поверховість при дослідженні фактичних обставин кримінального провадження, які призвели до постановлення вироку, який не можна визнати законним та обґрунтованим.
Тому, вирок суду першої інстанції за ч. 4 ст. 296 КК України постановлений щодо обвинуваченого ОСОБА_6 підлягає до скасування, а матеріали кримінального провадження у цій частині направленню на новий судовий розгляд до Рахівського районного суду в іншому складі.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд
апеляційні скарги, які подали прокурор Рахівського відділу Тячівської місцевої прокуратури ОСОБА_8 , та захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , задовольнити частково.
Вирок Рахівського районного суду Закарпатської області від 24 грудня 2018 року, яким ОСОБА_6 виправдано за ч. 2 ст. 121 КК України, залишити без зміни.
Цей же вирок щодо ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 296 КК України скасувати, а матеріали кримінального провадження у цій частині направити на новий судовий розгляд до Рахівського районного суду в іншому складі.
Ухвала у частині залишення вироку без зміни набирає законної сили з моменту її проголошення і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців із дня її проголошення, а у частині скасування вироку з направленням кримінального провадження на новий судовий розгляд оскарженню не підлягає.
Судді: