Справа № 554/7662/18 Номер провадження 11-кп/814/270/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 185 КК України З.С.Т.
21 січня 2020 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з ДУ «Сумський слідчий ізолятор» кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018170040002259, за апеляційною скаргою прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_8 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 19 липня 2019 року,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, громадянина України, із середньою освітою, не працюючого, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:1) 16.05.2013 року Зарічним міським судом м.Суми за ч. 2 ст. 307, 69, ч. 2 ст. 309, 69, ч. 1 ст. 311, ч. 3 ст. 357, ч.1 ст. 358, 70, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців; 2) 29.01.2016 року Зарічним міським судом м.Суми за ст.359, ч. 2 ст. 185, ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік; 3) 21.11.2016 року Зарічним районним судом м.Суми за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 02.11.2017 року вирок Зарічного районного судом м. Суми 21.11.2016 року та вирок Апеляційного суду Сумської області від 23.02.2017 року скасовано та призначено справу на новий розгляд у суді першої інстанції; 02.04.2018 року вироком Зарічного районного суду м.Суми за ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70, ч. 5 ст. 72 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки; 4) 21.01.2019 року Білопільським районним судом Сумської області за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки; 5) 18.03.2019 року Ковпаківським районним судом м. Суми за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки; 6) 12.06.2019 року Зарічним районним судом м.Суми за ч. 2 ст.185, ч.2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70, 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 3 місяці, на час розгляду справи у суді вирок не набрав законної сили, перебуває на стадії апеляційного оскарження; 7) 11.07.2019 року Ковпаківським районним судом м.Суми за ч. 2 ст. 307, 69, ч. 5 ст. 72 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 5 місяців, без конфіскації майна. За даним вироком вказано вважати таким, що відбув покарання, визнано винуватим та засуджено:
-за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного за цим вироком, більш суворим покаранням, призначеним за вироком Білопільського районного суду Сумської області від 21.01.2019 року, остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винуватим в тому, що він 15 липня 2018 року приблизно о 10 годині 00 хвилин, перебуваючи у приміщенні перукарні «Злата», що на вулиці Європейській, 8Б у м. Полтаві, повторно, шляхом вільного доступу, таємно заволодів мобільним телефоном марки «ХiaomiRedmi 4A» 16 Gb, який знаходився у силіконовому чохлі, та сім - карткою оператора «Лайфселл» з грошовими коштами на рахунку у сумі 50,00 грн., які належали ОСОБА_9 , чим спричинив потерпілій ОСОБА_9 збитку в розмірі 2971, 77 грн.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, у період часу з 11 години 35 хвилин по 12 годину 15 хвилин 15 липня 2018 року, ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні залу «Царства Єгови», що по вул. Маяковського, 32 у м. Полтаві, повторно, шляхом вільного доступу, таємно заволодів планшетом марки «Samsung T560» в корпусі чорного кольору, який належав ОСОБА_10 , чим спричинив потерпілій ОСОБА_10 збитку в розмірі 2606, 67 грн.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, на підстав ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Білопільського районного суду Сумської області від 21.01.2019, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців.
Посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість.
Вважає, що судом не у повній мірі враховано те, що вчинені ОСОБА_7 злочини, передбачені ч. 2 ст. 185 КК України, мали характер умисних, корисливих та були скоєні в громадських місцях.
При цьому поведінка обвинуваченого як до, так і після вчинення злочинів, свідчить про нехтування ним загальноприйнятими правилами поведінки та про повну зневагу до охоронюваних законом суспільних відносин у сфері приватної власності.
Зазначає, що поза увагою суду залишився той факт, що після вчинення 15.07.2018 у м. Полтаві двох епізодів крадіжок, за які ОСОБА_7 засуджений оскаржуваним вироком, останній не припинив злочинну діяльність і продовжив скоювати злочини.
Із липня 2018 до 24.04.2019 ним вчинено ще 18 епізодів крадіжок на території м. Суми та Сумської області.
Не погоджується з визнанням судом першої інстанції обставиною, що пом'якшує покарання - відшкодування спричиненої потерпілим шкоди шляхом повернення викраденого майна, оскільки в обох випадках крадіжок, повернення майна потерпілим ОСОБА_7 не було добровільним та стало можливим завдяки роботі правоохоронних органів, якими в ході досудового розслідування кримінального провадження забезпечено вилучення предметів, що були здобуті злочинним шляхом.
При цьому суд безпідставно не врахував схильність ОСОБА_7 до вчинення кримінальних правопорушень, вживання наркотичних речовин, спосіб життя, відсутність постійного місця роботи та заробітку, висновок органу пробації, згідно якого особа обвинуваченого становить високу небезпеку для суспільства, відсутність ознак наявності у нього стійкого та реального бажання стати на шлях виправлення.
На думку прокурора, дані обставини перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Обвинувачений ОСОБА_7 надав апеляційному суду заперечення, в яких висловив свою незгоду з апеляційними вимогами прокурора та просив залишити вирок суду без змін.
Зазначає, що на обліку лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, характеризується за місцем проживання добре. Попередні злочини, на думку обвинуваченого, не можуть враховуватися по даній справі, а нові злочини скоювати він не буде.
Просить врахувати наявність у нього дружини та малолітнього сина.
Позиції учасників судового провадження.
В суді апеляційної інстанції прокурор підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити з підстав у ній наведених. Обвинувачений ОСОБА_7 заперечив проти доводів прокурора, вважає вирок суду законним та обґрунтованим. Додатково ОСОБА_7 повідомив, що подана ним апеляційна скарга це його заперечення на апеляційну скаргу прокурора, оскільки з вироком суду він погоджується у повному обсязі.
Мотиви суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , у повній мірі дотримався вказаних вимог Кримінально-процесуального законодавства.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні і перевірених у суді належних і допустимих доказах та детально наведених у вироку, як того вимагає ст. 374 КПК України, відповідає фактичним обставинам справи і в апеляційній скарзі не оскаржується. Через це колегія суддів не переглядає вирок щодо правильності кваліфікації дій обвинуваченого.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі постанова Пленуму) визначено, що згідно п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті(санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на грунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м'які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення повинно бути вмотивовано у вироку.
У п. 3 постанови Пленуму зазначено про те, що, досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен зясувати його вік, стан здоровя, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сімї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.
Суд першої інстанції, при призначенні покарання виконав вказані вимоги закону та роз'яснення вказаної постанови Пленуму, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості; особу обвинуваченого, який має неповнолітню дитину, посередньо характеризується, відшкодував заподіяну матеріальну шкоду. Разом з тим судом враховано наявність судимостей, висновок органу пробації, наявність пом'якшуючих покарання обставин, щире каяття та відшкодування шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Доводи прокурора про безпідставне врахування судом першої інстанції як пом'якшуючу покарання обставину відшкодування шкоди шляхом повернення викраденого є безпідставними, оскільки як повідомив сам обвинувачений, він добровільно видав працівникам поліції викрадені ним телефон та планшет і, у свою чергу, вони повернули вказані речі потерпілим, про що свідчать розписки останніх. Матеріали кримінального провадження не містять інформацію, яка б спростувала таке твердження обвинуваченого, тобто вказала на те, що органи досудового розслідування самостійно віднайшли викрадені ОСОБА_7 речі та повернули їх їхнім власникам.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно врахував оспорювану прокурором обставину, як пом'якшуючу покарання ОСОБА_7 .
Санкція ч. 2 ст. 185 КК України нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м'які види покарання, а саме: арешт та обмеження волі. За наявності альтернативних видів покарання, місцевий суд, дотримуючись керівних роз'яснень постанови Пленуму, належним чином умотивувавши своє рішення, врахував особу обвинуваченого, а саме: його вік та неодноразове засудження за вчинення умисних корисливих злочинів, перебування на обліку в лікаря-нарколога внаслідок вживання наркотичних засобів, посередню характеристику, поведінку під час вчинення злочинів та після їх вчинення, висновок органу пробації, тобто врахував те, що просить врахувати прокурор у свої апеляційній скарзі. При цьому суд першої інстанції правильно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, яке є найбільш суворим видом покарання із числа передбачених за даний злочин. Отже доводи прокурора про неврахування судом при призначенні покарання особи обвинуваченого і як наслідок призначення йому надто м'якого покарання є безпідставними.
Зважаючи на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора та вважає рішення суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 19 липня 2019 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим у той самий строк з моменту отримання її копії.
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3