Справа № 345/1263/19
Провадження № 11-кп/4808/83/20
Категорія ст. 331 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
24 січня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_3 ,
суддів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю:
секретаря с/з ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2019 року про продовження строку тримання під вартою,
1. Зміст ухвали суду першої інстанції.
1.1. Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23.12.2019 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 дію раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою у ДП «Установа виконання покарань № 12 м. Івано-Франківська» з можливістю внесення застави, на 60 днів, тобто до 19.02.2020 включно.
1.2. Ухвала суду мотивована наступним.
Колегія суддів суду першої інстанції дійшла висновку, що на даний час продовжує існувати ризик, передбачений п.1.1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, раніше був оголошений у розшук, а тому існує ризик, що він може переховуватись від суду, тому інший, більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження. При цьому суд першої інстанції врахував, що ухвалою Рожнятівського районного суду від 18 квітня 2019 року ОСОБА_8 визначено розмір застави в межах 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 576300 гривень.
2. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 :
- вважає ухвалу незаконною та такою, що підлягає скасуванню;
- висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження;
- вважає себе невинуватим;
- фактично вже два роки утримується під вартою;
- ОСОБА_8 не переховувався, оскільки до моменту затримання йому не було відомо про відкриття кримінального провадження щодо нього;
- перекваліфікація з ч. 3 ст. 190 на ч. 4 ст. 190 КК України є незаконною та такою, що погіршує становище ОСОБА_8 і суперечить ст. 4 і 5 КК України. Підозру змінено після двох років досудового розслідування;
- розмір застави для обвинуваченого є великим та непосильним.
Просить оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати, змінивши запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.
3. Провадження в апеляційному суді.
3.1. В засіданні апеляційного суду обвинувачений та його захисник доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, змінивши запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт. ОСОБА_8 вказав, що виїхав у Польщу до порушення кримінальної справи, тому і не знав про розшук. Цілком легально жив потім у Калінінграді аж поки був затриманий і екстрадований в Україну. Жодних злочинів не вчиняв, якщо до нього потерпілі мають матеріальні претензії, то це потрібно вирішувати в порядку цивільного судочинства. Застава для нього надмірна, він може заплатити не більше 50000 грн. Справа в суді не розглядається, потерпілі в суд не з'являються, а він фактично відбуває вже покарання у вигляді позбавлення волі без вини і остаточного судового рішення.
3.2. Прокурор вважав рішення суду законним. Указав, що обвинувачений, учинивши злочин, якраз і виїхав за кордон, щоб уникнути слідства та суду. Переховувався в Росії до 2018 року, поки не був розшуканий і екстрадований в Україну. Не зменшились та залишаються актуальними ризики, розгляд справи не завершено. В зв'язку з відсутністю підстав для зміни на інший більш м'який запобіжний захід, просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
4. Мотиви апеляційного суду.
4.1. Щодо можливості та меж апеляційного перегляду.
13.06.2019 Конституційний суд України визнав неконституційними положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Тому питання продовження строку тримання під вартою підлягає апеляційному перегляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України в межах апеляції, доводів та заперечень сторін провадження, згідно приписів ст. 404, 405, 407 КПК України.
4.2. Щодо доводів апеляційної скарги.
Нормою ч. 1 ст. 194 КПК України при вирішенні питання законних підстав для утримання особи під вартою на суд покладено обов'язок установити: 1) обґрунтованість підозри (ст. 177 КПК України); 2) наявність ризиків (ст. 177 КПК України); 3) можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів (ч.1. ст. 183 КПК України).
Обґрунтованість обвинувачення.
Апелянт уважає себе невинуватим, а обвинувачення необґрунтованим. У даний час проводиться судовий розгляд обвинувачення відповідно до глави 28 КПК України.
Специфіка апеляційного перегляду продовження тримання під вартою на стадії судового розгляду унеможливлює оцінку доказів винуватості чи невинуватості під час оскарження продовження запобіжного заходу, оскільки процесуальний закон не передбачає можливості одночасного вирішення цих питань у різних судових інстанціях.
Тому, питання обґрунтованості обвинувачення не є предметом дослідження в апеляційному суді під час розгляду апеляційних скарг на рішення про продовження строків тримання під вартою, позаяк провадження перебуває на стадії розгляду по суті в суді першої інстанції.
У цій ситуації, поки суд першої інстанції не висловить свою думку по суті в остаточному судовому рішенні, апеляційний суд позбавлений можливості встановлення обставин і оцінки доказів обвинувачення згідно з інстанційною компетенцією (Глава 31 КПК України).
Ризики.
Злочин особливо тяжкий, за нього санкцією ч. 4 ст. 190 КК України передбачено строк ув'язнення понад 10 років позбавлення волі. Таке покарання може сприяти виникненню намірів переховуватися від суду. Поведінка обвинуваченого після вчинення дій, які у даний час йому інкриміновані, може свідчити про наявність таких намірів.
Обвинувачений з 2007 року розшукувався, був екстрадований у 2019 році з РФ. Інкриміновані дії відносяться до періоду 2005 - 2007 років і тому, слід погодитись із доводами прокурора щодо того, що ОСОБА_8 виїжджаючи з України в січні 2007 року, цілком усвідомлював, що скривається від потерпілих і правосуддя.
Протягом усього цього часу ОСОБА_8 не повертався в Україну і дані про такі його наміри відсутні.
Указане свідчить про наявність реального ризику переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК) і ґарантій запобігти цьому у даний час немає інакше як в умовах відповідного нагляду. Цей ризик є визначальним, оскільки може унеможливити досягнення завдань правосуддя впродовж розумного строку.
Щодо більш м'якого запобіжного заходу.
Можливість утримання особи під вартою до остаточного судового рішення залежить від співмірності потреб тримання під вартою з правами людини, які захищені, зокрема, ст. 5 Конвенції.
Ця співмірність визначається процесуальною ефективністю вжитого запобіжного заходу, який не повинен покладати на учасників провадження надмірних обмежень і обтяжень. У будь-якому разі запобіжний захід не повинен виконувати функцію покарання.
Слід погодитись із тим, що потреба в триманні під вартою обвинуваченого є обґрунтованою.
Водночас можуть існувати обставини, які унеможливлюють тримання під вартою, не зважаючи на обґрунтовану законну потребу і дотримання процедури.
Однією з таких обставин є дотримання розумних строків кримінального провадження і утримання особи під вартою до остаточного рішення суду.
Тримання під вартою це позбавлення особи волі. Якщо протягом розумного строку суд не може розглянути справу, то за положеннями і смислом ч. 3 ст. 5 Конвенції, особа має бути звільнена з під варти під час провадження.
Отже, ключовим питанням у даному випадку за умов обґрунтованості підозри і існування ризиків, є дотримання розумних строків розгляду провадження, під час якого особа в силу необхідності позбавлена волі до остаточного судового рішення.
Розумні строки.
За ст. 28 КПК розумний строк, зокрема, залежить від складності провадження, поведінки учасників судового розгляду, способу здійснення слідством і судом своїх повноважень.
ОСОБА_8 під вартою з 14.02.2018 року (а.с. 41 - 45) - майже два роки і це тривалий строк, який може свідчити про неефективність кримінального провадження. Водночас, в Україну він екстрадований у 2019 і тільки з 21.02.2019 з'явилася можливість здійснення даного провадження в Україні.
Це обставина, що не залежала від слідства та суду в Україні, а визначалася поведінкою обвинуваченого, який в Україну не повертався, і діями правоохоронних органів іноземної держави. За час знаходження ОСОБА_8 під вартою в цей період суд першої інстанції не відповідальний через перебування обвинуваченого поза можливостями процесуального контролю з боку суду.
Кримінальна справа розслідується з 2007 року - понад 10 років, а в суд надійшла 25.03.2019. Події стосуються періоду 2005 -2007 років, в часі віддалені.
У цьому провадженні 9 потерпілих, з яких тільки частина допитана в судовому засіданні. Решта в судове засідання не з'являється, що обумовлює необхідність перенесення слухання, оскільки без участі потерпілих неможливо завершити судовий розгляд.
Тому, слід дійти висновку, що складнощі провадження у даний час можуть слугувати обґрунтуванням утримання обвинуваченого під вартою.
Щодо надмірної застави.
Апелянт указав на таку надмірність, але не просив зменшити розмір застави і не навів обґрунтувань.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, обґрунтовано визначив розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу, врахувавши обставини кримінального правопорушення, мотив кримінального правопорушення, тяжкість, соціальний та майновий стан, встановлені в ході розгляду даного клопотання ризики, зважаючи на нормативну вимогу ч. 4 ст. 182, ст. 183 КПК України щодо пропорційності розміру застави обов'язку підозрюваного виконувати покладені на нього обов'язки, а також помірності для нього такого розміру.
Зважаючи на таке апеляційний суд не знаходить підстав самостійно втручатися і вирішувати це питання відповідно до вимог ст. 404 КПК України.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
5. Висновки
5.1. Перебування ОСОБА_8 під вартою і передача його під юрисдикцію органів правосуддя України до обрання йому 21.02.2019 запобіжного заходу не залежали від дій суду, які зараз оцінюються апеляційним судом, а визначалися поведінкою обвинуваченого та органів іноземної держави під час зупиненого провадження в Україні.
5.2. Тому, з урахуванням віддаленості в часі подій обвинувачення (2007), складнощів організації судового розгляду з-за неявки частини потерпілих в судове засідання, слід дійти висновку, що тримання під вартою обвинуваченого під час здійснення цього кримінального провадження ще не вийшло за межі розумних строків за умов оперативного завершення розгляду і прийняття остаточного судового рішення в рамках часу тримання під вартою, продовженого ухвалою суду першої інстанції.
5.3. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції на даному етапі розгляду кримінального провадження відсутні, оскільки продовження строку тримання під вартою проведено з легітимною метою, відповідно до процедури, встановленої законом.
Апеляційний суд вважає за належне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 419, 422 КПК України, Івано-Франківський апеляційний суд
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2019 року про продовження строку тримання під вартою - залишити без задоволення.
Ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2019 року про продовження строку тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_3
Судді: ОСОБА_4
ОСОБА_5